Іван Мазурський ■ ПОДІЇ ■ №30, 2024-07-28

Зі студійним візитом в Ольштині, Ґурові-Ілавецькому, на Підляшші й Примор’ї  19-21 червня побували парламентарі, самоврядники та журналісти з автономних регіонів Гагаузія та Тараклія, що належать до складу Молдови. Візит понад двадцятиособової групи пов’язаний із запланованими переговорами й референдумом у справі входу молдовської держави до Європейського Союзу. На гагаузьку меншину, що має тюркське походження, протягом століть впливає російська імперія, Радянський Союз, її примушують до переходу під омофор православної церкви росії. І досі ця національна спільнота зазнає великого московського впливу. 

Приїзд, зокрема до Польщі, – це одна зі спроб показати гагаузам, громадянам Молдови, переваги від входу до євроспільноти. Організатором поїздки було молдовське відділення американського Міжнародного республіканського інституту (IRI), яким керує Кшиштоф Лісек, раніше – депутат, голова Комісії закордонних справ Сейму РП, а також євродепутат з Вармії та Мазур. 

На ольштинську зустріч гагаузів із головою Комісії національних меншин Вармінсько-Мазурського сеймику Ярославом Сломою до сесійної зали було запрошено голову Ольштинського відділу ОУП Степана Мігуса та голову місцевої ланки Товариства німецької меншини Ґерарда Віховського. Представник української спільноти регіону спершу подякував молдовським гагаузам за їхніх братів з України, які в лавах українського війська протистоять московським загарбникам. Потім розповів про переселення українців на територію колишньої Східної Пруссії в межах злочинної акції «Вісла» 1947 року, перші роки життя на цих землях, організаційне становлення: зародження організованого культурно-освітнього навчання, постання парафій рідної забороненої церкви, створення радіопередач тощо. Він підкреслив, що в часи комунізму, тобто до кінця 80-х років, усе відбувалося під постійним контролем спецслужб, який із роками послаблювався. Це тривало до часу, коли на зламі 80-90-х років зі зміною устрою на демократичний національні меншини набули нового статусу та становища, почали перетворюватися на рівноправних партнерів більшості. Особливістю Вармінсько-Мазурського регіону порівняно з іншими районами Польщі є його національна структура. Тут століттями жили різні національності, починаючи від поляків, німців та завершуючи навіть голландцями.

Після ІІ Світової війни чимало автохтонного населення виїхало до Німеччини, а на їхнє місце прибули нещодавні мешканці України, Литви та Білорусі – переважно тамтешні поляки, але й були серед них литовці та білоруси. 1947 року сюди з Надсяння, Люблінщини, Бескидів, Підляшшя депортовано 56 тисяч українців – громадян Польщі. Зараз найчисленнішою, добре організованою національно меншиною є українська, а після неї – німецька. Свої організації мають теж литовці, роми, білоруси, татари. Усі вони зуміли налагодити партнерські відносини з польською більшістю. Така злагода й рівноправні стосунки для Євросоюзу, який дуже чутливо ставиться до питання трактування національних та етнічних меншин, були важливим аргументом з боку Польщі на користь її пришвидшеного шляху до європейської спільноти. Це підтвердив і представник німецької меншини Ґерард Віховський, підкреслюючи, що, завдяки відходу в небуття комуністичної системи та приходу на її місце демократичного устрою, німецька спільнота, друга за кількістю в польській державі, могла 1990 року офіційно заявити про своє існування в Польщі.

– Партнерські відносини між усіма мешканцями регіону приносять усім нам тільки користь, – переконував молдовських гостей голова Комісії національних меншин сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства Ярослав Слома. – У нашому воєводстві, єдиному в Польщі, є Комісія національних меншин. Спільно з меншинами вирішуємо, яку підтримку і для чого їм давати. Меншини спільно організують вагомі культурно-освітні заходи міжнародного, загальнопольського і регіонального рівнів, часто завдяки матеріальній підтримці Євросоюзу. Наше управління маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства є опікунчим органом, зокрема Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому.

Саме ця престижна українська школа справила неабияке враження на гагаузьких депутатів і журналістів. З її історією, культурно-освітньою діяльністю, надбаннями, також міжнародними, кандидатів до Євросоюзу познайомила директорка навчального закладу Марія Ольга Сич та вчителі. Особливе захоплення викликав український ансамбль пісні й танцю «Думка», неперевершена культурна візитівка не тільки школи, але й усієї української національної меншини Польщі.

Гості від’жджали з Ґурова-Ілавецького, та ще й поласувавши варениками, помітно вдоволеними. Організатор студійного візиту Кшиштоф Лісек не сумнівався, що, якщо серед них і були представники, котрі мали сумніви щодо європейської спільноти, то зараз вони з певністю позбулися своїх вагань.

Молдова, як і Україна, налаштована стати членом Євросоюзу. Це, очевидно, не подобається москві, тож вона використовує безліч способів, аби відмовити від євроінтеграції громадян Молдови, зокрема гагаузів, які від 1994 року мають свою автономію. Нею керує башан (губернатор), котрий входить до складу уряду в Кишиневі.

На сьогодні гагаузькою мовою, яка перебуває під охороною ЮНЕСКО, розмовляє приблизно 200 тисяч гагаузів, які компактно проживають у Молдові й сусідній Одеській області України, де мешкає ще близько 60 тисяч осіб. Перша згадка про цей народ, як сказав на «Першому каналі» голова Асоціації гагаузьких товариств України Юрій Дімчогло, з’явилася ще понад тисячу років тому в літописах князів Київської Русі. Значна частина українських гагаузів взяла до рук зброю, коли на Україну з варварською війною прийшла москва.

Поділитися: