«Моя мета – закохати в українську мову мінімум 40 мільйонів людей»

Валерія Гуржий ■ КУЛЬТУРА ■ №7, 2023-02-19

Наталя Місюк родом з Криму. У 2014 році була змушена покинути рідну домівку та переїхати до Львова, де й започаткувала проєкт «Давай займемось текстом», у якому популяризує українську мову – розповідає читачам про цікаві вислови, особливості різних говірок та ділиться дотепними історіями. Нещодавно Наталя разом з ІТ-івцем Олегом Новосадом створили мобільний застосунок для Android та IOS, що закохує в українську. Про свій проєкт та його амбітну мету Наталя Місюк розповіла «Нашому слову».

Наталя Місюк

– Як і коли виникла ідея створення проєкту?

– Він з’явився три роки тому – це був 2019-й. У мене був друг, який вважав, що мені треба мати власну справу, він бачив у мені потенціал і спонукав до того, аби я ділилася зі світом тим, що знаю та вмію. Так і з’явився проєкт. Він починався з відео в Youtube. Друг допомагав мені їх створювати, а потім ми вийшли в інші соціальні мережі. Коли почалася пандемія, стало складно знімати відео, і проєкт перейшов переважно в текстовий формат. Я зрозуміла, що моя історія доволі нетипова. Я народилася в Криму, але маю полтавське та чернігівське коріння, унаслідок окупації півострова я переїхала до Львова та перейшла на спілкування українською. Я можу бути прикладом для інших людей, демонстрацією того, що мовний перехід можливий і може бути приємним. У моєму випадку він добровільний, завдяки ньому в мене з’явилися нові друзі та нові кар’єрні перспективи.

– Тобто українська мова для вас не є рідною?

– У моєму дитинстві в Криму вдома здебільшого говорили російською, але на українську переходили, коли бракувало російських слів та сенсів. Найчастіше – це були полтавсько-чернігівські влучні вислови. Вони дуже прикольні, і я зараз ними ділюсь із підписниками.

– Яка головна мета проєкту?

– Вона амбітна, ми хочемо, аби українською розмовляли мінімум 40 мільйонів людей. І не просто розмовляли, а робили це із задоволенням. До цієї мети ми вже зробили багато кроків – й у нас непогано виходить.

– Чим ви займалися раніше й чи допомогла вам ця діяльність зараз?

– Я вчилася в Таврійському національному університеті в Криму, де вивчала бізнес. Багато років працювала інтернет-маркетологом, тож цей досвід допомагає мені тепер. Маркетинг – це про те, як можна зробити популярним майже будь-що. І я знаю, що його можна застосувати для того, щоб зробити популярною українську мову.

– Ви зараз працюєте тільки над проєктом чи ще чимось займаєтесь паралельно?

– Тільки над проєктом.

– Як на «Давай займемося текстом» вплинула війна?

– Як позитивно, так і негативно. Позитивно в тому плані, що у суспільстві зросла цікавість до української мови та посилилася хвиля патріотизму, тому за минулий рік проєкт зріс на 400%. Разом з тим в умовах 2022 року працювати над ним іноді було складно, навіть на межі неможливого. Також я тимчасово переїхала до Нідерландів. Переїзд – це теж складна справа. З початку війни я працюю 25/7, тому що мені весь час бракує ще годинки, щоб закінчити всі справи. Це велике навантаження, але я бачу результат того, що роблю, і це дуже приємно. Минулого року сталося багато поганого, але було й хороше – ми познайомилися з Олегом Новосадом – він є архітектором в ІТ, і ми разом розробили мобільний застосунок для мого проєкту. Застосунок швидко став популярним. Він посідає топові місця в різних рейтингах і це теж дуже тішить, ми продовжуємо його активно розвивати.

Олег Новосад

– Що стало поштовхом для створення застосунку?

– Був період, коли в моєму житті було багато складнощів. Попри все, я продовжувала створювати веселі дописи в соціальних мережах. Поки я їх писала, то підбадьорювала саму себе, а також бачила, що підіймаю настрій підписникам, даю їм сили рухатися вперед. Це була моя «дахотримачка» (сміється). У той період я створила низку дописів – це були картки з зображенням та підписами, вони були наборами по 9 і з тих 9 – 8 були неправильними, тобто підпис не відповідав зображенню, і тільки одне було правильним, і підписникам треба було його відшукати. Авдиторії гра дуже сподобалася, вона стала популярною, її багато хто перепостив, я отримала багато захоплених коментарів. Один із дописів побачив Олег і в нього виникла ідея мобільного застосунку. Тож авторка контенту – я, а автор технічної складової – Олег, ми з ним співавтори.

– У вашому проєкті є багато різних рубрик, де ви берете натхнення?

– Мій рецепт простий – я просто тримаю очі й вуха відкритими. Іноді записую те, що бачу чи чую. Ідей у мене дуже багато, і я не встигаю всі втілювати у життя. У мене є файлик, у який я записую все, що хотіла б зробити, і він щотижня стає все довшим і довшим, але я поступово усе ж таки реалізовую з нього ідеї, які встигаю.

– Наскільки я знаю, ви єдина авторка проєкту, тобто ви самі робите й текст, і зображення для соціальних мереж?

– Усе сама роблю. Зараз технології допомагають робити все самостійно.

– Скільки часу приблизно йде на одну добірку?

– Складно сказати. Зробити самі зображення це недовго – лічені хвилини, але на пошуки влучних тлумачень можуть піти місяці. Слова мене самі знаходять. Коли я знайомлюсь із новою людиною, і ця людина дізнається, що я пишу тексти, у мене часто запитують, скільки символів на хвилину я вмію друкувати, і мені зазвичай доводиться пояснювати, що писати тексти – це не друкувати на швидкість, це думати. Немає жодного значення, як швидко я друкую, тому що найскладніша частина – це думати та знаходити розумне рішення. Тому найбільше часу витрачається саме на роздуми і це може тривати дуже довго.

– Чи можете згадати свій найпопулярніший допис?

– Найпопулярнішою добіркою стала та, що присвячена львівському слові «та». В ній було 9 фраз, де «та» мало різні сенси в залежності від сусідніх слів. Цю добірку привласнювали, крали, перепощували тощо. Поки не найчемніші люди крали добірку, ми вигадали, як із неї зробити гру, і ми це втілили в застосунку. Це також історія про те, чому варто створювати своє, а не привласнювати чуже. Бо поки крадеш, у тебе немає часу розвиватися. Творчість так влаштована, що більше ти створюєш, тим більше хочеться створювати.

Та – так

Та-та – звісно

Та-та-та – все правильно

Ну та – погоджуюся

Та йой – облиште

Та ну – не може бути

Та де – ні

Та яке – зовсім ні

Та й таке – так і живемо

Також популярними є добірки про те, як говорить львівська спільнота ІТ, вони є на межі вінтажного та сучасного – це такий мікс. Це також дуже цікаво, адже ці дописи демонструють, що старовинні українські вислови актуальні й досі в сучасних реаліях. Ці вислови формувалися в часи, коли не було ІТ, але вони настільки просякнуті мудрістю людською, що вони знаходять свій вжиток й зараз.

– Хто є вашими читачами?

– Це українці, які живуть по усьому світу. На першому місці – Україна, на другому – Польща. Ми також бачили, що застосунок завантажують у росії. Є десь 100–200 завантажень. Ми спочатку думали закрити застосунок для росії, а потім подумали, що нехай вони вчаться потихеньку (сміється). Насправді думаємо, що це українці, які застрягли там, тому вирішили залишити його доступним. Якщо людина завантажує наш додаток – то це має бути файна людина. Нашому застосунку лише пару місяців, але він уже встиг здобути нагороду «За соціальний внесок», і ми цим пишаємося.

– Наскільки я знаю, зараз ви живете за кордоном.

– Так, я опинилися тут, коли почалися повітряні тривоги і почали летіти бомби та ракети. Я мала друзів, які жили на території ЄС, і всі вони в один голос кликали мене до них приїхати. Наприкінці лютого я спакувала дуже маленьку валізу, до неї буквально нічого не влізало, тож я взяла із собою найцінніше – своє життя і життя своєї кішки Міці. Вона разом із переноскою важить 8 кілограмів, і це максимум того, що я можу підняти фізично. У мене з собою були документи, зарядка для телефону, сам телефон і… майже все. Ми поїхали до Братислави до моєї подруги, після цього переїхали до інших друзів в Амстердам. Потім я винайняла житло, тому що не можна бути довго гостем. До Львова я планую повернутися як тільки з’явиться можливість. Моя робота пов’язана з доступом до інтернету й наявністю електрики. Поки що працювати та робити більше для популяризації української мови я можу в місці, де є постійний зв’язок та світло.

– Як вам життя за кордоном?

– Я побачила, що в Україні життя набагато комфортніше, ніж тут. Можливо, не для всіх. Я знаю, що в Україні є люди, яким живеться складно, але й тут є люди, яким живеться ще гірше. Мене в основному шокує життя за кордоном. Я не знаю, чого раніше ми цього не знали, я дуже сумую за Україною, смачною їжею, посиденьками з друзями, спілкуванням, взаємопідтримкою, сервісом. Для мене один із найбільших шоків – це те, що тут майже повністю відсутня сфера послуг і те, що тут складно з медициною. Тут гарно, безпечно, але я дуже хочу додому – до Львова.

Поділитися:

Категорії : Культура

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*