Олена Гуменюк ■ ЛЕМКИ ■ №32, 2023-08-13

Цьогоріч минає 100 років від народження Григорія Пецуха – скульптора з Лемківщини. Його стиль важко повторити. Для своїх творів він використовував виключно дерево, але більшість його робіт справляють враження, наче б вони були з граніту чи з бронзи. Такого ефекту мало хто досягав, і тому часто скульптори покидали дерево як матеріал праці.

З дитинства Григорій цікавився різьбою з дерева. Не полишив своє захоплення і після повернення з Німеччини, куди на роботи був вивезений в роки Другої світової війни 17-річним юнаком. У рідне село Флоринка повернувся лише у 1945-му. То був важкий час, і, як згадував сам Григорій, він зайнявся кравецтвом (коли навчався в школі в Уневі, тоді опанував цей фах): «Перший рік після війни був для села дуже важкий, бракувало взуття і одягу. Тоді я зайнявся кравецтвом. Обшивав не тільки цілу Флоринку, але й інші навколишні села, українські та польські. З нового матеріалу шив я мало, а переважно перероблював старий одяг. Роботи було досить. Кравець був тоді дуже потрібний і поважаний. Люди радили мені женитися, але мене мучило щось інше. При кожній нагоді я брав кусок дерева і різьбив. Ножики і долота я сам зробив у коваля».

А вже 1946 року він вступив до різьбярської школи в Закопаному. Вже тоді роботи Григорія Пецуха почали виставлятися. У 1950-му продовжує навчання в Академії мистецтв у Варшаві. По закінченні Академії у 1955-му викладав різьбу у Державному ліцеї мистецтв у Закопаному, де пропрацював понад 20 років.

Пецух не вигадував свої роботи і не малював їх на папері, а радше сама властивість дерева підказувала йому тему. Його творіння не викінчені в деталях – вони схоплені лінією, і різьба немов би рубана сокирою. Оригінальний стиль митця – зображення сили природи найпростішими технічними засобами. «На моє мистецтво впливає, що я перебуваю у горах, форми яких накладаються одна на одну, утворюють ритм, – казав майстер. – Якщо дозволяємо усім квітам і деревам рости, то треба дозволяти розвиватися усім формам мистецтва… Коли мені потрібно, то роблю абстрактні фігури, потім знову роблю реалістичні. Часом працюю так, що сам не знаю, що це, – реалізм чи абстракція, просто хочу щось творити».

Дерево, як матеріал праці, підходить найкраще для реалістичної різьби. Пецух, працюючи з деревом, довів, що і в ньому можна висловитися по-різному, навіть абстрактно. В більшості його творів дерево так опрацьоване, що воно виглядає неначе метал або камінь. Григорій Пецух так пояснював особливості свого стилю: «Мистецтво – це велика пригода. Природа постачає нам щодня щось цікаве; можна дивитися на схід сонця, на гори і на моря. Можемо також безкінечно квітку роздивлятися… У сукуватому пеньку можна викрити живу істоту, щось відняти і щось додати, – і буде мистецька річ!»

Митець часто використовував природні форми старих пнів, якщо вони могли доповнити чи проілюструвати якусь його власну композиційну ідею. А ось як він пояснює свою роботу «Дикий кабан»: «Я використав масу матеріалу, пробив брилу дерева візерунками і замкнув цілісність так, щоб показати: тварина у лісі залежить від землі, дерев, від усього оточення».

Пецуха інтригує таємниця життя. Він виступає за гармонійне співіснування людини з природою. Природа не лише допомагає людині утримати душевну рівновагу, але й сприяє її духовному росту, робить доброю. Звертався митець у своїй творчості і до людської тематики. Значна частка у доробку майстра присвячена темі родини і материнства. «Сім’я, – говорив скульптор, – це основна цілісна частка, від якої залежить здорове функціонування людського роду».

Зображував майстер і відомих українців. Так, однією з перших робіт Григорія Пецуха став портрет Андрея Шептицького. Митець виконав барельєф на дошці з липи і подарував митрополиту цей твір. Пізніше він створив портрети Тараса Шевченка, Івана Франка; вирізьбив у 1972-му портрет-барельєф Богдана Лепкого на Раковицькому цвинтарі в Кракові.

Григорій Пецух ніколи не приховував свого українського походження. Сам він так і сказав, відвідуючи у 1965 році столицю України: «Приїзду до Києва я чекав з особливим нетерпінням. Справа в тому, що я – українець, хоча народився і живу, як і мої батьки, лемки, в Польщі. Тому я щасливий, що тепер особисто зустрівся з українським мистецтвом, яке знав тільки з книжок, журналів і підручників». Під час візиту до української столиці майстра найбільше вразили роботи скульптора Івана Кавалерідзе, Софійський собор, Києво-Печерська Лавра тощо. Під враженням від поїздки митець вирізьбив скульптуру «Київ». Загалом візит Пецуха до Радянського Союзу тривав близько місяця. Львів став його другим за тривалістю місцем перебування, скульптор провів там 12 днів. За цей час він познайомився з місцевими митцями. А львівське телебачення транслювало передачу про майстра. Не був осторонь Григорій Пецух і українського життя в Польщі. Так, майже від самого початку видання «Нашого слова» він дописував на його «Лемківську сторінку». Також підтримував Об’єднання лемків Польщі та спонсорував журнал «Ватра».

Григорія Пецуха зараховують до десятки найкращих скульпторів сучасної Польщі, але він є також і українським митцем. Роботи майстра знаходяться у музеях і приватних колекціях в Європі та США. Він був лемком за походженням і всіляко намагався підтримувати і пропагувати свою етнічну спільноту. Він не належав до так званих «народних умільців», а був професійним скульптором. В своїх роботах намагався передати місцевий лемківський колорит. Деяка спорідненість Пецуха з лемківськими різьбами обмежується хіба лише вибором самого матеріалу праці та частково тематикою, пов’язаною із тваринним світом. Однак його тварини не представлені реалістично, як у народних майстрів, лише модерно, напівабстрактно у власному стилі.

Поділитися: