Мрія про Київ, пошук себе і обвуглені стіни рідного дому

Христина Заник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №31, 2024-08-04

Оксана Шаварська, «Рисочка». Видавництво «Книголав», 2024. – 204 с.

Оксана Шаварська у своєму романі «Рисочка» запрошує читачів у подорож через почуття, травми і сподівання тих, хто виріс на зламі 90-х і 2000-х років. Це не просто книга про дорослішання, а глибока саморефлексія. Вона про пошук себе та своїх мрій. Нелегка, але захоплююча.

З перших сторінок ми занурюємося у непросте дитинство головної героїні. Рисочка виросла в сім’ї, де її постійно критикували, а однолітки принижували. Вона була невпевненою в собі: великі вуха, незграбна, непластична, не схожа на дівчат-метеликів, які вправно виступали на танцювальних святах. «Є такі діти, які одразу народжуються сумними. Рисочка була однією з них», – пише авторка.

Шаварська майстерно передає тенденції того часу, коли виховання часто ґрунтувалося на присоромленні та насильстві. Рисочка прагне сподобатись, не розчарувати батьків і виступити на ненависному дитячому концерті. Паралельно ми знайомимося з іншими героями та їхніми трагедіями. Наприклад, з сусідською дівчинкою, що мріє спробувати пельмені, її батьками-алкоголіками та братом-наркоманом, що змушували дорослішати завчасно і важко. Все це стає важливим фоном для взаємодії героїні з навколишнім світом.

Рисочка виростає в маленькому містечку в центрально-західній Україні і їздить на літо до бабусі в село, де допомагає випасати корів. Роман насичений колоритними розповідями про сільські клопоти, кумедні діалоги бабусі й дідуся, які постійно сваряться, а все ж люблять одне одного. Тут повсякденне життя, наповнене важкою працею, плітки сусідів, деспоти-чоловіки і самовіддані жінки, а також проста філософія тих, хто живе на землі. Рисочка приймає все з відкритістю підлітки. Вона любить читати, захоплюється сучасною музикою. І має велику мрію, ім’я їй – Київ. Рисочка чітко знає, що це місто їй призначене.

Одразу після закінчення школи героїня відправляється підкорювати столицю. Інтуїція не підводить. Вона ніби перетворюється з гидкого каченяти на красивого лебедя. Розумна і успішна, працює на телебаченні. Вона затребувана журналістка, добре «відчуває» та розкриває героїв, залишаючись собою. У Києві Рисочка нарешті відчуває себе прийнятою. Це місто дає їй крила. Тут переплітаються долі героїв книги, що робить роман напруженим і динамічним.

Міста у творі Шаварської стають символами: Київ – мрія і свобода, рідне маленьке містечко – обмеженість. Сама вона говорить, що Київ – чоловік, а Львів – коханець. У книзі з’являються також інші міста та країни. Поїздка до Варшави – це знайома багатьом українцям «пригода» з прикордонниками. Рисочка разом з подругою Пітті вирішують на кілька днів поїхати до Польщі. На кордоні виявляється, що одна з них забула запрошення. Поки весь автобус чекає, непривітні польські прикордонники зверхньо й образливо спілкуються з Рисочкою, натякаючи, що вона нікуди не поїде. Проте дівчина сміливо відстоює себе, і це спрацьовує. Її відпускають навіть з зайвими пачками цигарок у рюкзаку. Пізніше вона так само вирушить до Берліна, у пошуках відповідей на свої запитання, і там її чекатиме дехто особливий.

Доросла Рисочка дружить, закохується і розчаровується, занурюється в історії інших, вміє слухати і любити. Вона розбиває серця і страждає сама. Київ дає їй новий поштовх – розплутувати клубок своїх страхів. А вони не полишають дівчину. У снах Рисочку переслідують однакові сценарії: вона раптово повертається до рідного міста, до свого дому, де приречена жити. Її сковує жах.

Рисочка знаходить терапевтичне рішення – поїхати до дому дитинства, зустрітися зі страхом очі в очі. Це ключовий момент розповіді, який несе багато психологічних сенсів. Цей дім – минуле, що не відпускає, несе безсилля та приреченість. Рисочка проходить вулицями, які навівають депресію, бачить знайомих, які ніби застрягли тут. Зустріч з домом – це зустріч з собою. Вона оголює травми, але дає силу і розуміння. Виявляється, дім згорів, залишились лише обвуглені стіни, як метафора неактуальних, але таких міцних ниток, які хочуть прив’язати. Там відбувається важливий діалог героїні зі своєю внутрішньою дитиною.

У другій половині книги читач занурюється в атмосферу сучасного Києва: прекрасного, вольового, наповненого енергією та жагою до життя, а іноді жорстокого. Жити у цьому місті можна по-різному. Хтось – на Подолі, а хтось – на малопривабливій Борщагівці. Хтось працює в маленькому магазинчику «АТБ», а хтось – біля метро «Арсенальна» в урядовому кварталі. Хтось вічно орендує помешкання, а в когось – своя квартира на Андріївському узвозі. Той, хто знає українську столицю, впізнає улюблені бари і навіть деяких барменів. Він може потрапити з героями на останній концерт Міська Барбари з «Мертвого Півня», насолодитися поезією Сергія Жадана – «Давай, скажи їй щось, зупини». Можливо, навіть впізнає кумира мільйонів, яким так захоплювалася Рисочка в дитинстві, і з ким познайомилась, записуючи інтерв’ю багато років пізніше. Після прочитання книги вам захочеться щонайменше відвідати «БарменДиктат», щоб там, п’ючи бурбон, впізнавати одіозних барменів. А можливо, і зустріти авторку, у якої багато спільного з головною героїнею.

Крім особистих переживань героїв, Шаварська дає відчути дух часу. Тут є складна економічна ситуація на зламі 90-х і 2000-х років, замовні медійні матеріали, а також приклад політика, який накрав собі за часів Януковича. Наприкінці Рисочка в одному з київських барів разом з друзями говорить про ймовірний напад росії. Головна героїня сміється, мовляв, як ви собі це уявляєте: сюди, в нас, в центрі Європи полетять ракети? Це ж неможливо! Рисочка не збирає тривожну валізку, бо не вірить в можливість повномасштабної війни. Однак книга закінчується саме на цьому історичному моменті.

 «Рисочка» – новий щабель в розвитку письменницької майстерності Оксани Шаварської.  Її попередня збірка оповідань «8000 миль самотності» також досліджує пошук свого місця на землі, подорожей та повернення. Обидві книги торкаються теми втечі, самопізнання та прагнення до свободи. Проте новий твір глибше занурюється в особисту історію героїв, через призму дорослішання показує причинно-наслідкові зв’язки. 

Ілюстрація на обкладинці чудово передає настрій і характер роману. Вона візуально втілює паростки любові або страждань, силу і смуток головної героїні. Художниця, яка створила цю ілюстрацію, – українка, що проживає в Берліні, Гриця Ерде.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*