Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №29, 2024-07-21

– Кожного разу, коли приїжджаю до вашого регіону, почуваюся, кажу щиро, якби приїхав додому, до України. Мене це дуже радує. Я зрозумів, що такі люди, які тут є: дуже активні, котрі долучаються до процесів підтримки української школи в Ґурові-Ілавецькому, навчання учнів, тобто батьки, вчителі, владні структури, – працюють над тим, що саме тут, здаля від рідних земель, збережеться українська культура, українська мова. Я зрозумів, що в такі складні часи, незалежно від того, скільки артилерійських снарядів, ракет і куль вистрелить ворог, ми будемо жити, витримаємо. Бо ми разом саме такі, які ми є. Саме за це хочу подякувати всім, хто тут присутній, і кого немає, але вони задіяні. Між нами, як це показує мурал на шкільному будинку, – дружба двох наших народів. Дружба, яка єднає незалежно від громадянства, записаного в паспорті. Бо це є в наших серцях. А в серцях ми нині – і поляки, і українці.

Ці слова консула України в Ґданську Олега Височана, викликаючи як зворушення, так і надію присутніх на мир в Україні та розвиток українсько-польського партнерства, прозвучали 21 червня під час відкриття великого муралу, створеного на стіні Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому. Відкриття відбулося у присутності кількох сотень людей: вчителів, учнів, батьків, духовенства, представників різного рівня влади, зокрема з України й навіть Канади.  

Автором ідеї та ініціатором прикрасити муралом престижну українську школи на півночі Польщі став голова Рівненської обласної ради Андрій Карауш. Саме такий подарунок він вирішив залишити партнеру Рівненщини, з яким область співпрацює вже майже чверть століття, – Вармінсько-Мазурському воєводству. Самоврядування цього воєводства і управління маршалка є органом, що провадить Комплекс шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому. Стимулом для здійснення цієї ідеї став передчасний відхід у вічність Мирона Сича – засновника школи, депутата польського Сейму, голови Вармінсько-Мазурського сеймику, до останніх своїх днів заступника маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства, а раніше багаторічного директора ґуровської української альма-матер. Мирон Сич, нащадок депортованих 1947 року внаслідок злочинної акції «Вісла» українців, завжди пам’ятав про свою духовну Вітчизну Україну. Постійно робив усе можливе і заохочував інших допомагати їй, особливо в час варварської війни, яка триває вже одинадцятий рік.

На муралі зображені дві дівчини, які символізують польсько-українську дружбу. Автор цього художнього шедевра – відомий рівненський художник Костянтин Качановський. Ось що молодий мураліст розповів про себе рівненському інтернет-виданню «Ideyka»: 

«Я малюю все життя, це все почалося ще з дитинства, і я ніби завжди знав, ким буду. Питання було лише в тому, що я буду малювати й що буде моїм полотном. Навчався спочатку в художній школі, потім коледж, вищу освіту не завершив. На той момент я не побачив там того, що мені потрібно, і обрав шлях живої практики та навчання у різних майстрів, а саме почав працювати з командою художників над реставрацією та розписом храмів. Згодом вирішив розвиватися і йти власним шляхом, тож почав самостійно займатись розписом, найбільше подобалось малювати на стінах. Переломним етапом також став мій дебют у вуличному мистецтві, коли я зобразив свою кохану на вулицях міста. З того часу я зрозумів, що буде моєю стихією на найближчі роки. Також під час війни почав вивчати digital-мистецтво, яке надалі втілюю у вигляді муралів (це якраз і була робота, яка стала одним із сюжетів). Надихати може абсолютно все, але найбільше – це люди й музика». 

Саме цього художника обрав голова Рівненської обласної ради Андрій Карауш для здійснення ідеї в Ґурові-Ілавецькому, де навчаються і діти з Рівненщини.

– Дорогі українці й поляки, насамперед хочу подякувати від українців Рівненщини за ту вашу допомогу, яку ви надаєте третій рік від повномасштабного вторгнення та одинадцятий рік війни. А ще за те, що ви відкрили свої серця для нас, українців, для наших жінок, дітей, які тікали від страхів війни, і надали їм прихисток, – почав із подяки голова обласної ради. – Коли я вперше приїхав у цю школу і побачив це місце, я пані Олі й пану Мирону (Сичам – прим. авт.) сказав: «У цю школу варто привезти кожного українця й показати лише тому, щоб побачили, як треба любити Україну. Ця школа є душею українства в Польщі. І величезна подяка за це педагогічному колективу і всім вам, українцям, які бережете своє коріння».

Заступник маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства Роберт Турлей, звертаючись до директорки ґурово-ілавецької школи, підкреслив услід за маршалком Марціном Кухцінським, який через обов’язки не зміг бути присутнім, що ця школа є винятковою на мапі Вармінсько-Мазурського воєводства й усієї країни. Саме в цій школі завдяки прекрасним кадрам зберігається українська національна ідентичність уже наступних поколінь вихованців. Саме тут допомогу й притулок знайшли ті, хто мусив тікати від жорстокого нападу, якого зазнав український народ. Роберт Турлей, цитуючи лист маршалка Марціна Кухцінського, наголосив, що ґурово-ілавецький освітній заклад став не лише освітньо-виховним осередком, але й пристанню для втікачів від варварської війни. У листі зазначено: «Нехай мурал, який відкрито, нагадує про наші взаємини, котрі з рівненським регіоном тривають понад двадцять років».

Ярослав Слома, голова Комісії національних меншин сеймику Вармінсько-Мазурського воєводства, наголошуючи, що є польським патріотом, сказав: 

– Люблю Польщу, люблю Україну, і немає тут жодного парадокса, бо це так, як любити матір, як любити дівчину.

Голова комісії підкреслив, що це слова тодішнього голови Євроради, а нині прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска:

– Він виголосив їх п’ять років тому у Львові, коли отримував статус почесного доктора Львівського університету імені Івана Франка. Ці почуття до України відчуває дуже багато поляків, також і я як голова Комісії національних меншин, до речі, досі єдиної у Польщі. Понад тридцять років тому, у перші роки відновлення української незалежності, було сформульовано важливе політичне послання. У ньому сказано таке: поки існує суверенна незалежна Україна, у нашій частині світу не відродиться російська імперія зла. І з пункту бачення Польщі, поки існує суверенна Україна, Польща – у безпеці. Ми нині керуємося цим істотним посланням, надаючи допомогу Україні й українському народу, до якого з варварською війною прийшли зайди з ординської, фашистської росії. Ми сьогодні солідарно підтримуємо Україну просто таки й у нашому егоїстичному інтересі. Бо яку ще маємо альтернативу? путін говорив ще 15 років тому – його метою є відродження російської імперії. Україна – це лише етап до досягнення цієї хворої мети. Він хоче її собі підпорядкувати, щоб далі провадити процес відродження варварської імперії. Зона московських впливів не закінчувалася на річці Буг, тобто на польсько-українському кордоні, але сягала по ріку Лаба, щонайменше до половини Німеччини. І це здебільшого вже усвідомлюють керманичі демократичного світу. Ми як поляки, як спільнота західних держав маємо вибір: або підтримаємо Україну, що припинить втілення хворого й небезпечного для світу плану злочинця путіна, або, якщо Україна впаде, варварська московська орда стане на теперішньому польсько-українському кордоні, а потім піде далі. Вибір очевидний. Треба всіма силами підтримувати Україну, де кожного дня український воїн захищає свою вітчизну, але воює і в обороні Польщі та усієї міжнародної спільноти. Якщо хтось у Польщі цього не розуміє та сприймає нарацію путіна, то повинен нарешті усвідомити, що ці хлопці, яким нині кілька чи кільканадцять років, за деякий час муситимуть стати до битви з московським агресором над Віслою.

Ще перед офіційним відкриттям муралу гості мали нагоду стати учасниками вручення нагород з нагоди завершення шкільного року найкращим вихованцям, а також переможцям олімпіад, котрі навчаються в ґурово-ілавецькій школі. 

– Закінчуємо черговий навчальний рік, – звернувся до учнів, вчителів, запрошених гостей глава Ольштинсько-Ґданської єпархії єпископ Аркадій Трохановський. – Хочу вас привітати з успішним завершенням чергового навчального року. Перехід до наступного класу – це особлива радість для вас, ваших батьків, але й, очевидно, для ваших вчителів. Бо це також їхній особистий успіх. Повертайтеся сюди 1 вересня, щоб із новими надіями почати новий навчальний рік, щоб у вас було бажання здобувати все більше знань з великою користю передусім для вас самих. На канікули уділяю вам усім благословення, щоб ви їх провели в безпеці та набралися сил для подальшого навчання.

Закінчення шкільного року стало теж нагодою подякувати попередньому уповноваженому маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства у справах національних меншин Віктору Мареку Лейку за 30 років прекрасної співпраці, зокрема зі школою.  

– Віктор Марек Лейк завжди був для нашої школи опорою, – сказала директорка Марія Ольга Сич. – Це знадобилося нам в особливо складних ситуаціях. Ми завжди могли розраховувати на вашу підтримку. Те, як ми працюємо сьогодні, великою мірою є вашою заслугою.

Директорка департаменту культури й освіти управління маршалка Вармінсько-Мазурського воєводства Береніка Оклінська подякувала дирекції школи, вчителям, батькам, учням за витримку в цьому складному для школи році, коли відійшов у вічність її засновник, багаторічний директор і постійний опікун. Саме йому передусім був присвячений концерт, який увінчав цей день у його школі. Виступили шкільні колективи, зокрема провідний популярний ансамбль української пісні й танцю «Думка», а також вокальне тріо «Веремія» з Рівненського академічного музично-драматичного театру.

Поділитися: