Леся Коростатевич ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №1, 2023-01-01

«Щедрик» – історична драма. Режисерка: Олеся Моргунець-Ісаєнко, сценаристка: Ксенія Заставська. Виробництво: Україна, Польща, 2021, 122 хв.

Стрічка показує історію трьох родин, що проживають у Станіславові (теперішньому Івано-Франківську) під час Другої світової війни та після її завершення. У багатонаціональному місті під одним дахом оселяються три родини: поляки, євреї, українці. 

Життя містян назавжди змінює війна. Спочатку радянські, а згодом німецькі військові захоплюють місто. Українська вчителька Софія Іванків намагається врятувати від смерті і свою дитину, і сусідських. Хоча в самому місті не проходять бої, цивільне населення гине від терору, який здійснює окупаційна влада насамперед по відношенню до національних меншин, що проживають у Станіславові. У кінострічці акцентовано увагу на тому, що радянські і німецькі солдати особливо не відрізнялися одні від одних, однаково проявляючи жорстокість до жителів міста. Спочатку військові Червоної Армії захоплюють місто та нищать поляків. Так маленька Тереза, полька, залишається без батьків, тому що радянські окупанти її матір вислали до Сибіру, а батька вбили. Дівчинка, незважаючи на незнання української мови, одразу потоваришувала з Ярославою, донькою Софії. Саме спогади вже дорослої Терези лягають в основу кінострічки. Про події війни Тереза згадує в ніч перед Різдвом, наспівуючи «Щедрик» та очікуючи на зустріч з Ярославою, яка залишилася в СРСР. Різдвяна пісня єднала дівчат довгі роки. Польці вдалося вижити під час війни та виїхати до Нью-Йорка вже у післявоєнний період. В Америці дівчина стала відомою співачкою, реалізувавши свою дитячу мірю. Маленька Ярослава та різдвяний «Щедрик» Леонтовича допомогли відкрити Терезі свій музичний талант.

       Саме українській родині довелося опікуватися сусідськими дітьми євреїв та поляків, а пізніше – сином німецького офіцера. Момент прийняття в родину малого німця, батьків якого вбили радянські солдати, є ключовим у образі матері Ярослави – Софії. На початку фільму ми бачимо її як люблячу дружину, яка не знає про труднощі чоловіка на роботі, адже він понад усе намагається її оберігати. Вона живе з ним як за стіною, у достатку, а її вчителювання виглядає як хобі. Тож після вбивства чоловіка німецькими солдатами Софія Іванюк залишається із чотирма дітьми. Вона продає свої золоті прикраси, щоб купити мед та свіжий хліб. Також жінка приймає зіпсовану їжу від німецького офіцера, що оселився по сусідству у квартирі вбитих євреїв з дружиною та п’ятирічним сином. Окрім цього, Софію змусили вчити малого німця співати. На нових мешканців будинку вчителька не могла дивитися без відрази, адже німецькі військові розстріляли її чоловіка та подружжя євреїв. 

Згодом до Станіславова повертаються радянські війська та вбивають німецького офіцера та його жінку. Софія приймає важке рішення спасти від смерті сина убивць та прийняти хлопчика в сім’ю. Вона вирішує дати йому шанс, розуміючи, що дитина не відповідає за дії своїх батьків. В цьому проявляється сильний та людяний характер героїні фільму, яка не зламалася, та змогла боротися за тих, хто потребував її допомоги і був для неї важливіший за її власне життя. Біль від втрат, які спричинила віна, не знищили в жінці людяності та вміння любити.

У фільмі показані трагічні моменти вбивства євреїв під час Кривавої неділі у Станіславі, а також масові розстріли цивільного населення, здійсненні як радянською армією, так і нацистами. Післявоєнний період не приносить полегшення героям фільму. Дівчаток вивозять до дитячого будинку, а Софію висилають у Сибір. І тільки пісня «Щедрик» зігріває їхні спогади в темні моменти життя.

Спів «Щедрика» наповнює магією та святковим настроєм кожен момент фільму, в якому він звучить. Недаремно цю пісню вважають одним із найпопулярніших символів Різдва в усьому християнському світі.

Окрім «Щедрика» у фільмі також звучать народні єврейські та польські пісні. Цим у кінострічці акцентується увага на багатокультурності та переплетенні традицій мешканців українського міста. Зі слів режисерки, її задумом було, щоб кожен герой фільму розмовляв своєю рідною мовою і щоб персонажів кожної національності грали актори, для яких вона є рідною. «Так, у нас були польські актори, брали участь німецькі актори, на мою радість, нам вдалось так зробити, щоб німців грали німці, українців – українці, поляків – поляки. Лише росіян грали українці», – заявила режисерка під час презентації фільму під час 7-го фестивалю українського кіно Ukraina!, що пройшов у Варшаві в жовтні.

Олеся Моргунець-Ісаєнко розповіла також Польському радіо для України про те, як сприймають її стрічку в світі: «Після показу в Ірландії глядачі мені розповіли, що дуже мало знали про Україну, а завдяки фільму «Щедрик» вони більше зрозуміли і про традиції, і про ту війну, що нині триває між Україною і росією». І це – найважливіший результат показу фільму «Щедрик».

Поділитися: