Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №14, 2023-04-09

Один із будівничих української музики ХХ століття, перший український композитор, чиї ноти друкували у Європі, Сполучених Штатах та навіть у Японії. І водночас одна з найтрагічніших постатей нашої культури. Композитор, піаніст-віртуоз, педагог, музикознавець, диригент, громадський діяч – Василь Барвінський походив зі старовинного роду, що дав Україні відомих діячів на ниві освіти, культури, науки.

Народився майбутній композитор 135 років тому, 20 лютого 1888 року у місті Тернопіль. Прадід Мартин Барвінський був ректором Львівського університету у 1830-х роках. Дядько Володимир був засновником найвпливовішої української газети «Діло» у Львові. Дядько Осип – автор численних історичних драм. Батько Олександр Барвінський був послом австрійського парламенту, де захищав національні інтереси українців Галичини, а згодом – держсекретарем освіти в уряді: впроваджував українську мову у школах Галичини, видавав підручники з історії, літератури. Першою вчителькою музики для Василя стала його мама – співачка та піаністка Євгенія Барвінська. Вона керувала хором у Тернополі (до речі, помітила талант Соломії Крушельницької, але навіть не здогадувалась, що згодом її син виступатиме на одній сцені із всесвітньо відомою оперною співачкою). 

Перші кроки у царині музики

Родина Барвінських приятелювала з Пантелеймоном Кулішем, Сидором Воробкевичем, Миколою Лисенком. Коли родина оселилася у Львові, в їхньому домі бували Андрей Шептицький, Леся Українка, Іван Франко. Музичний хист їхнього Василька помітив Микола Лисенко, коли гостював у Барвінських і почув гру хлопчика на роялі. Так було остаточно визначено долю майбутнього музиканта. Професійну музичну освіту Василь Барвінський здобув у Львівській консерваторії, після закінчення якої 1906 року вступив на юридичний факультет Львівського університету, проте вже наступного року виїхав до Праги, щоб продовжити свої музичні студії. Він обрав філософський факультет Карлового університету, де слухав лекції відомих чеських музикантів. Вітезслав Новак, професор, знаменитий чеський композитор, заохотив Василя Барвінського до вивчення української пісенної творчості. Так з’явилися перші фортепіанні прелюдії майбутнього композитора, які відразу отримали визнання і стали одними з улюблених творів у репертуарі піаністів. 

У Празі він написав збірку з шести обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано. Перша з них – колискова «Ой, ходить сон коло вікон», яку Василь чув ще у дитинстві від матері. Як пізніше згадував сам композитор, цю пісню переклав для Українського національного хору видатний український хоровий диригент Олександр Кошиць, зберігаючи гармонізацію автора. Згодом її з успіхом виконував хор під час гастролей світом. Ця пісня, як і наш славнозвісний «Щедрик», що мандрує континентами планети вже понад 100 років, теж народилася в Україні і стала ще одним містком музичної дипломатії зі світом. А далі колискову чекала широка дорога і світове визнання вже в іншій музичній інтерпретації. 1929 року у Нью-Йорку під час гастрольного виступу Український національний хор під орудою Олександра Кошиця виконував колискову «Ой, ходить сон». У залі був присутній композитор Джордж Гершвін, якого зачарувала ніжна, наповнена дивовижною гармонією та поліфонією мелодія. За п’ять років колискова побачила світ вже у новій іпостасі – у лютому 1934 року народилася арія з опери «Поргі та Бесс», котрій судилося у майбутньому стати самостійною джазовою композицією і світовим шедевром. Назва цього твору – «Summertime». Отже, колискова в обробці Василя Барвінського стала дороговказною зіркою у творчості Джорджа Гершвіна. 

Празький період Василя Барвінського ознаменувався ще й зверненням до симфонічного жанру – він пише великий твір «Українська рапсодія», який на конкурсі ім. Лисенка здобув першу премію. В останні роки перебування у чеській столиці Барвінський написав твір «Українське весілля», який вперше прозвучав у Празі на вечорі української народної пісні. Фортепіанний цикл «Любов», написаний на початку 1915 року, має автобіографічний характер, оскільки присвячений майбутній дружині композитора – Наталії Пулюй, з якою Барвінський познайомився саме у Празі. Вона – дочка видатного українського вченого-фізика та громадсько-політичного діяча Івана Пулюя, одного з відкривачів Х-променів.

Період творчого розвою

Того ж таки 1915 року Барвінський повернувся до Львова, де на нього було відразу покладено чимало обов’язків: директора і педагога музичного інституту, організатора концертів, у яких сам брав участь як композитор, піаніст, лектор. У 1920-30-х роках музикант займався написанням творів для віолончелі, скрипки та інструментальних ансамблей. Найбільшої уваги приділяв фортепіанним мініатюрам. 1925 року його шість мініатюр на українські теми набули такої популярності, що тисячі примірників розійшлися за 4 місяці по Європі. У музиці Барвінського звучить українська душа, українські ідеї, колоритна і барвиста наповненість, багатство мови.

1928 року Барвінський здійснив велике гастрольне турне містами України – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ. Свою концертну діяльність маестро поєднував з педагогічною роботою – з класу Барвінського вийшло чимало відомих піаністів. У цей період музикант плідно працює над створенням кантат, зокрема до творів Тараса Шевченка, ораторій, п’єс, пише пісні на слова Івана Франка, співпрацює з Миколою Лисенком, Святославом Людкевичем. Також регулярно виступає на радіо, бере участь у лекціях, його праці з історії музики публікують не тільки вітчизняні часописи, а й закордонні. У його доробку – фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також збірка 20 дитячих п’єс для учнів молодших класів, увертюра до опери «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». 

На 1938 рік припало два ювілеї Василя Барвінського – 50-річчя від дня народження і 30-річчя його композиторської діяльності. Ці дати відзначили яскравими і масштабними концертними заходами. Упродовж понад 30 років Василь Барвінський стояв на чолі музичного життя Львова: очолював з 1934 року Спілку професійних українських музик, керував консерваторією, відкрив філії інституту у менших містечках Галичини. 

Трагічні акорди в житті композитора

Коли восени 1939 року Радянський Союз та гітлерівська Німеччина роздерли Польщу, а Львів потрапив під владу комуністів, нові керманичі використали постать Барвінського у своїх інтересах. Його було обрано до складу Народних Зборів Західної України, які проголосували за входження західних областей України до складу УРСР.

Після Другої світової війни репресивна машина не оминула й сім’ю Барвінських. Попри бездоганну репутацію і повагу за минулої влади, тепер композитор виявився «німецьким агентом» і «буржуазним націоналістом». 1948 року подружжя Барвінських заарештували і ув’язнили на 10 років до таборів далекої Мордовії. «Львівські музиканти готувались до 60-річного ювілею директора консерваторії, проте його терміново викликали до Києва і там просто з літака тихенько без галасу забрали в НКВС, а звідти – у мордовські табори… Вчинили судилище над ним у тій консерваторії, якій він віддав 33 роки життя, погрозами і тиском змусили багатьох шанованих людей виступати проти того, з ким іще нещодавно приятелювали. Кожен мав встати й засудити професора. Тільки двоє з усіх викладачів не побоялись і виступили на його захист: Станіслав Людкевич та Іларіон Гриневецький», – пише у своїй публікації музикознавиця Любов Кияновська. 

Композитора змусили підписати згоду на знищення всіх своїх творів: «Дозволяю знищити мої рукописи». Музикант не бачив, як на подвір’ї рідної консерваторії спалювали його життя – його ноти. Внаслідок допитів Василь Барвінський втратив здатність чути на ліве вухо. «Протягом двох років слідства головним питанням було: “Розкажи про всіх своїх співпрацівників з підривної антирадянської діяльності!” На другому році слідства я втратив пам’ять, яка повернулася щойно за шість років. У моїй справі не було жодного суду, а якимсь “особым советом” був засуджений на кару смерті. Пізніше замінили на 25 років таборів», – розповідав згодом сам Барвінський.

Наталя і Василь Барвінські 10 років провели у сусідніх таборах, бачитись їм не дозволяли. 1958 року вони повернулися до Львова, маючи підірване здоров’я і зовсім не молодий вік. Композитору заборонили не лише займатися педагогічною роботою, а навіть заходити у приміщення консерваторії. Решту життя Василь Барвінський присвятив спробам відновити з пам’яті знищені твори, але вдавалося небагато. Він ходив по архівах, шукав, розпитував – не вірив, що все знищили. Бувало, піднімався до свого кабінету, проводив там години і повертався зі словами: «Не можу відтворити те, що колись створив. Я – композитор без нот». Можна собі тільки уявити, що для творця означає знищення його доробку. Це ціле життя, це більша трагедія, ніж втрачене життя. Так сталося, що маестро знав того, хто знищив його рукописи, зустрічався з ним, розмовляв. Той чоловік хотів щось написати згодом про Барвінського. Друзі дивувалися: «Як ви можете з ним розмовляти?» На що Барвінський відповідав: «Людям треба прощати». Такою благодушною він був людиною. 

Дружина, яка завжди була вірним ангелом-охоронцем, знаючи про невідворотність діагнозу, зуміла приховати це від чоловіка і намагалася влаштувати відвідини всіх приятелів та друзів Василя Олександровича, щоб він зміг побачитись з ними. Відійшов у вічність Василь Барвінський 9 червня 1963 року. За рік його реабілітували. Однак лише після 1988 року ім’я композитора та його музика знову зазвучали в культурному просторі. Копії творів дивовижним чином знаходили за кордоном учні Барвінського. Фортепіанний концерт, наприклад, повернувся до України навіть з Аргентини. Нині практично всі твори маестро відновлено.

Поділитися: