Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №28, 2025-07-13
Комісія у справах національних й етнічних меншин Сейму РП провела перше читання законопроєкту про внесення змін до закону про національні та етнічні меншини.
Проєкт передбачає створення в структурі Канцелярії Сейму організаційної одиниці, яка надаватиме змістовну, організаційну та правову підтримку представникам меншин, що діють у Спільній комісії. Законопроєкт було прийнято одностайно. Доповідачкою на наступному етапі роботи стала депутатка Моніка Роса.
Фінансування має надходити з державного бюджету і передбачає, зокрема, допомогу експертів, офісне приміщення та юридичне обслуговування. Як підкреслила депутатка Барбара Окула, ініціатива є відповіддю на багаторічні заклики меншин та має на меті посилити їхній голос у діалозі з урядом. Проєкт здобув повну підтримку маршалка Сейму.
Співголова Спільної комісії з боку меншин Григорій Купріянович висловив цілковиту підтримку законопроєкту. Як він наголосив, представники меншин у комісії представляють різні частини Польщі, працюють на громадських засадах і не мають власної організаційної інфраструктури. Натомість навів приклад Спільної комісії уряду та органів місцевого самоврядування, де обидві сторони мають свої структури, офіси та фахівців. У випадку меншин такої підтримки немає.
«Усі завдання – оформлення документів, проведення зустрічей, листування – ми виконуємо самі після робочих годин у рамах громадської діяльності», – розповів співголова. Він підкреслив, що відсутність секретаріату обмежує діяльність комісії не через брак бажання працювати, а через відсутність часу, людей та ресурсів. Члени комісії повинні самостійно аналізувати законопроєкти, хоча не є юристами. Найчастіше підтримку вони отримують неформально – від знайомих чи громадських радників.
«Створення секретаріату – це не розкіш, а необхідна умова для ефективної роботи комісії та гідного представлення меншин у Польщі. Коли спільнота втрачає свою ідентичність – це шкода не тільки для культурної спадщини Республіки Польща, а й для всієї Європи, всього людства», – наголосив Григорій Купріянович.
Другий представник української меншини у комісії Петро Федусьо також подякував за ініціативу і звернув увагу на те, що йдеться не лише про офіс, де надсилатимуть мейли та відповідатимуть на телефонні дзвінки, а насамперед про фахову підтримку.
«Нам найбільше бракує змістовної допомоги. Уся робота комісії на 99,9% лягає на плечі Григорія Купріяновича», – зазначив він.
Свої застереження висловив віцеголова комісії Войцех Зубовський («ПіС»), який вважає, що таку підтримку має забезпечувати Міністерство внутрішніх справ і адміністрації, де працюють люди, які мають постійний контакт з меншинами.
«Таке рішення мало б сенс, якби в комісії працювали депутати», – оцінив ситуацію він.
Протилежну думку висловив депутат Ярослав Селін («ПіС»), котрий запевнив, що підтримає законопроєкт. Спираючись на досвід роботи в комісії та як колишній міністр культури, він зауважив:
«Меншини часто не мали належних інструментів для підготовки до засідань. На цих засіданнях справді відбувається конфлікт між урядовою адміністрацією та представниками меншин».
Він також зазначив, що функціонування секретаріату в урядових структурах може обмежити автономію представників меншин, тому необхідна його незалежність. Як приклад навів діяльність Польського офісу (Biuro Polonijne) в Сенаті, який функціонує поряд із діяльністю МЗС, попри формальну відповідальність міністерства.
Під час обговорення знову згадали про «звіт відкриття», який меншинні середовища подали маршалкові Сейму понад рік тому. У ньому зазначено потребу створення постійного, незалежного секретаріату у Варшаві. Депутати та представники меншин наголосили, що справа не у відсутності довіри до МВСіА, а у потребі аналізу питань з незалежної, позаурядової перспективи. Безпартійний депутат Адам Ґомола підкреслив:
«Конфлікти інтересів між урядом і меншинами траплялися та будуть траплятися завжди. Це природно. Тому незалежність меншини є ключовою. І в цьому контексті саме Сейм є найкращим місцем для впровадження такого рішення».
У ході дискусії було підкреслено, що нинішня постанова – це лише перший крок. Після 20 років дії закону про меншини необхідна його комплексна реформа, адже змінюється технологічна, соціальна й правова реальність. Змінюються також очікування щодо державної політики у сфері підтримки меншин. Спільна комісія вже розпочала підготовку в цьому напрямі.
