29.07.2024
Присвятив себе Україні
Мирослава Олійник (Бучківська) ■ СПОГАД ■ №25, 2024-06-23 Відійшов у вічність Іван Бучківський – людина-епоха (спогади друзів-соратників) Роман Смілка (газета «Народна думка», м. Городок):...
Степан Мігус ■ СПОГАД ■ №24, 2024-06-16
У найважливіший для України час передчасно відходять у вічність люди, які активно допомагали своїй духовній Батьківщині. 6 травня, через місяць після такої ж завчасної смерті Мирона Сича, на 69-му році життя після короткотривалої хвороби цей світ залишив Мирослав Малиняк із Бартошиць. Обидва походять з однієї парафії в Острому Барді. Їхня допомога Вітчизні, на яку понад десять років тому напали московські загарбники й по-варварськи знищують її, дуже знадобилася б і нині.
Рід Мирослава Малиняка походить з Лемківщини. Мати Анна, з дому Курінка, народилася в Полонній (померла 2023 року), а батько Дмитро – в Куляшному (помер у 2013 році). Батька в 1946 році комуністи вивезли до Одещини. Звідти йому вдалося втекти й відшукати депортовану в 1947 році в рамах злочинної акції «Вісла» родину, котру було виселено до Стопок. Тим часом матір Мирослава Малиняка переселили в Смолянці, що біля Семпополя.
Мирослав навчався у початковій школі в Стопках, а потім – у Загальноосвітньому ліцеї імені Стефана Жеромського в Бартошицях. Після вступив у Сільськогосподарську академію в Ольштині, де вивчав технологію продовольства. Далі почав працювати в Бартошицях у Споживчому кооперативі (PSS) «Społem», де невдовзі отримав підвищення і швидко став головою фірми. Провадив також сільськогосподарське виробництво на батьківській землі.
Уже в студентські часи Мирослав Малиняк брав активну участь в українському громадсько-культурному житті. Був членом УСКТ, а після – ОУП. Активно долучався до справ церкви, як-от проведення ремонту старого пожежного будинку на потреби храму в Бартошицях. Він своїми діяннями вперто тягнув за собою решту громади. Належав до тих, хто творив українську школу в Бартошицях. Щоб вона повстала, мусив подолати нелегкий шлях крізь кабінети високих чиновників. Навіть наших людей треба переконувати, щоб віддали на навчання до рідної альма-матер своїх дітей, а ще – запевнити матеріальну базу. Саме такі люди: Малиняки, Марушечки, Василики, Юнки в Бартошицях та Сичі, Тхорі й інші у Ґурові-Ілавецькому, та й Ольштині, – були рушійною силою, у якої вчилася решта громади.
У 2014 році Мирослав Малиняк з друзями заснував комітет «Разом з Україною», який допомагав пораненим учасника Євромайдану. Зокрема, з його ініціативи на Вармії та Мазурах проходили лікування поранені євромайданівці Іван Раповий та православний священник Олександр Репетько. Комітет організував відпочинок для дітей поранених і загиблих євромайданівців та учасників війни, яку у 2014 році розпочала москва. Згодом Мирослав Малиняк опікувався Героєм України майором Олександром Петраківським та іншими пораненими, котрі просто з фронту потрапили до Воєводської реабілітаційної лікарні в Ґурові-Ілавецькому та реабілітаційного центру «Добрий брат» на Помор’ї. Комітет постійно співпрацював з львівським реабілітаційним центром «Фенікс». З перших днів повномасштабної війни у 2022 році було організовано поїздки з допомогою, що часто нараховували по кілька фургонів нараз. Протягом перших кількох тижнів гуманітарні вантажі вирушали до тих, хто в Україні цього потребував, кожні 3-4 дні. З вдячності за допомогу після поранення й постійну підтримку української держави воїн Іван Раповий зі ще одним волонтером, теж воїном, став на почесну варту біля труни, а потім і могили Мирослава Малиняка.
Одружився Мирослав Малиняк у 1981 році з Анною Сенишин із Лобзова. Її батьки, Григорій Сенишин і Зеновія Богун, родом із Безуєва і Себечева, що на Сокальщині. Подружжя дочекалося трьох дідей: Ярослава, Роксани і Наталії. Усі вони випускники українських шкіл в Бартошицях і Ґурові-Ілавецькому. Мирослав мав четверо онуків. З дітьми, родиною, представниками української громади завжди говорив українською мовою з відчутним лемківським акцентом. У справах української ідентичності виявляв принципову позицію. Був рішучий і впертий, коли йшлося про збереження всього, що є рідним: від мови до церкви й традицій. Знав бо, що без цього українцям загрожує асиміляція.
Григорій Степанюк, племінник Мирослава Малиняка, проводжаючи дядька в останню дорогу, представив ще чимало інформації про нього, його принциповість, витривалість і впертість у досягненні мети. Слів пошани до працьовитості Мирослава Малиняка, його рішучості на шляху до цілі, готовності допомагати тим, хто в потребі, не жаліли й представники бартошицьких повітових та міських самоврядних структур. Священники, які 9 травня супроводили покійного в останню земну путь до цвинтаря в Семпополі, – бартошицький парох Юліан Кравецький, колишній парох цієї церковної громади отець Ігор Гарасим, священник, котрий утік з окупованого Криму, отець Богдан Кравецький, – в один голос підкреслили прив’язаність Мирослава Малиняка та його рідних і близьких до своєї церкви, української громади, духовної Батьківщини – України. Найпотрібніші нині й найактивніші відходять зашвидко, хоч і там вони будуть разом з Україною і з нами, коли потрібна буде допомога.
29.07.2024
Мирослава Олійник (Бучківська) ■ СПОГАД ■ №25, 2024-06-23 Відійшов у вічність Іван Бучківський – людина-епоха (спогади друзів-соратників) Роман Смілка (газета «Народна думка», м. Городок):...
20.08.2023
В суботу, 17 червня 2023 року, у шпиталі St. Joseph’s у Торонто відійшла у вічність на 87-му році життя бл. п. Марія Мелех (з дому...
05.08.2023
Професор, доктор габ. Роман Дрозд ■ ЗГАДКА ■ №24, 2023-06-18 (2.04.1932 – 7.05.2023) День 7 травня 2023 року записано сумними літерами в історії української...
09.07.2023
Микола Дупляк ■ ЗГАДКА ■ №22, 2023-06-04 Понад 60 років тому в польському місті Щецін діяв осередок активної української студентської молоді. У вищих школах...