Олександр Хоменчук ■ ПОГЛЯД ■ №45, 2022-11-06

… – Ой, не кажи, подруго, не кажи. Якби досі стояв пам’ятник Леніну в Києві, то росія була б милішою до нас. Коли знесли – все й почалося.

– Ти віриш цьому? москва все одно знайшла б привід причепитися. Україна для неї – як кістка у горлі. росіяни звиклися із роллю старших братів й люблять повчати українців, вказувати, як їм належить порядкувати в своїй хаті. 

– Біда в тому, що багатьом нашим людям навіть подобається бути «хохлами».

– А «хохол» – це той, хто відвертає мурло своє від рідної материнської мови, гидує бути українцем, хто ні перед чим не зупиниться, аби лишень догодити «старшому брату», проковтне найгіршу його образу і не скривиться…

Цей діалог двох українок я підслухав у черзі до пункту для біженців, що працював в березні на вулиці Торговій у польській столиці – Варшаві.

Постійна, цілеспрямована, підло витончена, висмоктана з пальця московська брехня віками день і ніч лилася, і ллється нескінченними потоками на Україну, робить свою чорну справу, перетворюючи українців на зомбоване, бездуховне і безголове середовище. Мета одна – посіяти розбрат, байдужість до своєї країни, сумніви у своїх розумових здібностях, недовіру до своїх національних зверхників, бездіяльність і скепсис.

Хоч-не-хоч, але багато з того, чого московити домагаються, проросло й розквітло в душах окремих співвітчизників. Он скільки вже їх, безхребетних слизняків з ослабленим імунітетом, тяжко занедужали на підлабузництво, продажність, холуйство. Хіба це не вони пішли наввипередки у прислужництво до російських окупантів на півдні й сході?

Нацполіція України 12 липня повідомила про 900 встановлених імен колаборантів. А скільки ще їх не встановлено? Такі, як, вони заслуговують на презирство і плювок з відразою. Є ще так звана п’ята колона, агенти якої сприяють росіянам. Чого заслуговують громадяни з українськими паспортами, які постійно голосували за відверто проросійські партії на чолі з медведчуками, рабиновичами, шаріями, мураєвами та іже подібними солов’ями кремля?

«московщина – це суспільство, упорядковане страхом. Все – фасади, фальш, чванькуватість і злоба. Це раби фізичні, душевні, з рабською душею і рабською совістю. Її зовнішньою політикою керують внутрішній потяг орди завойовувати, підбивати інші народи, красти, мордувати, грабувати і панувати.  москалі називають це своєю «месіанською ідеєю», – так писав французький маркіз Астольф де Кюстін ще в ХІХ столітті в своїй книзі «Правда про росію». Ця справедлива, але вбивча характеристика народилася після тривалої подорожі доскіпливого француза теренами московської держави. Здається, мовиться і про сьогоднішню російську федерацію, її неадекватних правителів з її міфічним «рускім міром». Інстинкт завойовника підштовхнув, певне ж,  північного сусіда на українську землю. Він зазіхнув на нашу споконвічну територію – Крим, Донбас, Херсонщину, Запоріжжя. Вояччина держави, що претендує на перше місце в світі, нахабно, по-бандитському вдерлася 24 лютого в наш дім, аби вбивати й грабувати. Як підготовлені й навчені мародери-росіяни хапають усе на своєму шляху в окупованих містах і селах України – від унітазів до собачих будок й вивозять до себе. Або відправляють поштою з території свого васала – білорусі. Уже викрали не одне українське підприємство, медичного обладнання на сотні мільйонів доларів, українське зерно (пшеницю)… І байдуже, що там каже міжнародне право, нуль уваги на протести світової громадськості.  Як цей потяг ординський – красти, мордувати, грабувати, перегукується зі словами Леніна: «Тєпєрь с завоєваниєм Украіни наша сіла крепнет. Тєпєрь у нас єсть возможность получіть топліво із Донєцкого басейна, єсть істочнік хлєба і продовольствія» (повний збірник творів. Видання 5-е, москва, т. 38, стор. 300).

За даними Українського інституту національної пам’яті, в 1991 році в Україні налічувалося 5500 пам’ятників Леніну. У росії, для порівняння, їх стояло 7000, білорусі – 600, у країнах Прибалтики – 160. Мало було зроблено кроків по виконанню Указу президента України Віктора Ющенка «Про демонтаж пам’яток тоталітарного режиму» (2007-2009 рр.) Тому довго й після того бовваніли  бронзові та гранітні Леніни на наших теренах. Лише в грудні 2013 року зображення ідола, ката українського народу повалили в Києві, а через два роки, попри перешкоди зомбованих регіональних вождів, пам’ятник Іллічу було повалено і в Харкові. Як справедливо пише пенсіонер із Запорізького краю Анатолій Живогляд («Україна молода», січень 2011), не було в Україні міст, сіл, вулиць, майданів, не названих на честь російських рейхсфюрерів та гауляйтерів. А пам’ятники чужоземному виродку Леніну тисячами стирчали на кожному кроці. Всесвітньовідомій шльондрі Катерині пам’ятник постав в Одесі за часів незалежної України. Його донедавна охороняли українські міліціонери, які отримували платню з державного бюджету. Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ, гетьманат України, перекреслила нашу мову — і тепер у пошані українців?!

До речі, декомунізація в Україні хоч і квола, не віталася в росії. Про неї мимохіть згадав у день нападу на Україну владімір путін. Отже, ми на правильному шляху. Все, від чого крутить носом москва, нам на руку, наш бонус. Рвімо енергійніше, цілеспрямованіше умовну пуповину, яка нібито зв’язує українській і російський народи. Ми є слов’янами з роду-віку, а вони є угро-фіно-монголами. Яке вже тут може бути братство?! Ми господарі в своїй державі, а не нацменшина.  І ми маємо вигнати зі своєї землі московських окупантів, ненажерливу і вічно голодну орду з тріском. Розгромити вщент тих, хто не складе зброї, показати світові, що ми «браття козацького роду». Правда на нашому боці. Україна чужого не завойовує. 

…Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож, нам так важко через те…

(Ліна Костенко)

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*