Наші «Журавлі» – це частинка України

Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №50, 2022-12-11

«Сьогодні у Кошаліні почуваюся, наче у широкому світі, бо у широкому світі повно наших людей», – каже Іван Олійник з Лігниці, з яким кожен, хто проходить повз нас, вітається і тисне руку. Цього вечора звідусіль чути веселі розмови, гамір та сміх, адже до Кошалінської філармонії останньої суботи листопада з’їхалися шанувальники хорового співу чи не з усієї Польщі. Тут знайомі обличчя з Ґданська, Битова, Вроцлава, Білого Бору, а також Перемишля, Щеціна, гостинного Кошаліна й багатьох інших міст. Усіх зібрав ювілей – 50-ліття репрезентативного чоловічого хору Об’єднання українців у Польщі «Журавлі». У хорі за всю його історію співало близько 250 учасників. 50 з них вже, на жаль, не з нами, а нинішній склад «Журавлів» нараховує понад 50 осіб. І майже всі вони приїхали до Кошаліна!

Дату концерту було вибрано не випадково: 26 листопада – День пам’яті жертв Голодоморів. Щороку останньої суботи листопада Україна та весь світ вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 рр. і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 рр. Відзначаючи свій ювілей, хор «Журавлі» віддав шану мільйонам жертв Голодомору в 90-ті його роковини, тисячі жертв російської агресії та нагадав про акцію «Вісла» у її 75-ті роковини. Тому ювілейний концерт став немовби молитвою за Україну – глядачі почули українську хорову класику та історичні козацькі пісні.– П’ятдесят років тому, в 1972 році, було засновано чоловічий хор «Журавлі». І зовсім іншим чином сподівалися ми відсвяткувати 50-річчя нашого існування. Коли ми до нього готувалися, то не могли і уявити, що 24 лютого наш світ докорінно зміниться. Ми не могли передбачити, що замість думок про концерти перейматимемось тим, що відбувається в Україні. Що наші думки постійно будуть з тими, хто зараз захищає незалежність України, а серед них – наші родичі, друзі, люди, з якими ми споріднені через історію та відчуття національної спільноти, – звертаючись до публіки, казав «журавель».

– У 1966 році відзначали 10-річчя Українського суспільно-культурного товариства. Тоді диригент Йосиф Курочко з усіх хорів зібрав чоловічий, і ми заспівали у Єврейському театрі дві пісні: «Закувала та сива зозуля» та лемківську «Не мам нич, не дбам нич». І це був початок хору «Журавлі», – розповідає Іван Олійник, який у колективі співав від самого початку протягом 25 років. – Потім, у 1971 році, Ярослав Полянський зібрав чоловіків з різних хорів, і вони виступили під час фестивалю у театрі на Повіслі. Тоді з нами вийшли на сцену оперний співак Бернард Ладиш і народний артист Володимир Денисенко, а з оваціями виконали три пісні, – згадує витоки хору «Журавлі» Іван Олійник. Саме після цього концерту Михайло Струмінський написав у «Нашому слові», що така багата хорова музична література заслуговує на те, аби її виконувати, а для цього потрібен чоловічий хор. І тоді Ярослав Полянський зібрав його. Іван Олійник розповідає, що Ярослав Полянський, складаючи репертуар хору, консультувався з ним щодо вибору пісень. Перший з’їзд хору відбувся у Сьрутборові під Варшавою, де підготували репертуар на перший концерт, який минув 27 лютого 1972 року у Вищій музичній школі у Варшаві.

– Люди були просто у захваті і водночас шоковані, що всього за два тижні можна створити хор, який так прекрасно співає! Зараз дуже шкодую, що вже не співаю у колективі… – каже пан Іван.

– Хор «Журавлі» – наче магніт, який притягує мене, відколи я закінчив ліцей, а це майже сорок років. Мене захоплює не лише професійний рівень хору, і й самі хористи, які для того, аби співати, жертвують своїм часом, відпустками, а іноді – і коштами, і все заради потреби душі, – каже Мирослав Гарасим, який на концерт приїхав з Битова.

Ще більше кілометрів мусила подолати Марія Туцька з Перемишля.

– Я у захваті від хору, тому не могла не приїхати на його ювілейний концерт. «Журавлі» зі мною протягом усього мого дорослого життя. Я навіть одного разу була конферансьє під час концерту в Краківській філармонії, – каже Марія Туцька. У хорі співали її двоюрідні брати, а в родинній оселі постійно розповідали про «Журавлів». Це одна велика родина, і варто було заради неї подолати сотні кілометрів, бо враження від концерту були неймовірними.

Багатство й різноманітність хорового репертуару приголомшують протягом 50 років, а його високий художній рівень – справжнє диво, при тому що це аматорський хор, члени якого зустрічаються на репетиції всього раз на місяць. «Журавлі» несуть у собі потужний заряд патріотизму й любові до Батьківщини, тому хор не має проблем з поповненням новими членами.

Андрій Масловський родом з України – там співав у чоловічому хорі «Сурма» медичного інституту, диригент якого якраз розповів йому про хор «Журавлі». Тому коли з родиною вирішили переїхати жити до Польщі, відразу сконтактував з диригентом хору Ярославом Вуйциком, і відтоді у «Журавлях» співає вже майже вісім років. Андрій у Польщі не почувається, як на чужині, оскільки його бабця була з Перемишля – її було в 1947 році насильно переселено в Україну.

– Особисто мене вразила самовіддача хористів, оскільки, щоби бути членом колективу, треба раз на місяць виділяти суботу та неділю на заняття. Отже, це не просто хобі, оскільки своє родинне та професійне життя треба підлаштовувати під репетиції. Наші «Журавлі» – це частинка України, – каже Андрій Масловський. Він звертає увагу на той факт, що в Україні в хорах відчувається нестача молодих людей, оскільки у більшості хорів співають старші особи, а тут навпаки: в хорі «Журавлі» 70% – це молоді хлопці.

Найменше з усіх у хорі співає Міхал Солаж – усього вісім місяців. Щоби бути повноправним хористом «Журавлів», потрібно відбути річний випробувальний термін, і Міхал якраз його проходить.

– Змалечку я любив співати, навчався у музичній школі. Під час студіювання мав перерву у заняттях, і дуже тужив за співом. І коли диригент Ярослав Вуйцик запросив мене долучитися до «Журавлів», я дуже зрадів, оскільки хор – це найкраще місце, де можна розвивати «співочу» пристрасть, – каже Міхал. Він поляк, проте ще у музичній школі познайомився з учнями перемиської «Шашкевичівки», й саме вони ввели його в українське середовище, познайомили з хором «Журавлі». Українкою є жінка Міхала Солажа, а він сам розмовляє українською. – Така кількість хористів, як у Кошаліні, вражає, і бути частиною цього дійства просто захоплює. Марш «Гайдамаки», наприклад, заспівало понад 80 хористів – це просто неймовірне відчуття!

– У хорі я почав співати у 1977 році, й що цікаво – мій перший виступ відбувся саме у Кошаліні під час Фестивалю української культури, який проходив у місцевому амфітеатрі. Коли я прийшов до колективу, не мав навіть 18 років, і тому довгий час звався «małolatem». Хористом був 16 років, а потім, беручи до уваги мою освіту, отримав пропозицію стати диригентом – був ним шість років. Це був 1993 рік – добре його пам’ятаю, оскільки диригентом став напередодні фестивалю Legnica Cantat, під час якого ми здобули нагороду, – каже Роман Радзівонович.

– А моя зустріч з хором «Журавлі» відбулася у Вроцлаві, де я складав іспити разом з Борисом Ковальським, також хористом, а вперше концертував з хором у Кракові з нагоди 1500-ліття Києва, – каже Олександр Маслей, який у колективі проспівав майже 20 років. Він якось порахував, що протягом цього часу понад 800 днів не був з родиною, а все заради того, щоби дарувати глядачам українську пісню. –— Завдяки чому хор існує – це пам’ять про горезвісну акцію «Вісла». Якби не оця пам’ять, хору не було б, – стверджує пан Маслей.

Ще довший стаж у колективі мають нинішні хористи: Павло Любович (49 років у хорі), Роман Михалик (48 років) та Петро Пеленський (45 років), яких під час концерту було відзначено гравірованими табличками від імені Об’єднання українців у Польщі. Грамоти за довгі роки у хорі також вручили Юрію Левосюку (39 років), Юрію Сулиму (39 років), Іванові Падуху (37 років), Зенону Огороднику (34 роки), Луці Рейту (33 роки), Петрові Залітачу (28 років) та Славомиру Капелюху (23 роки). Ювілейну грамоту отримав і найстарший «журавель»-сеньйор Богдан Грицков’ян, живий свідок акції «Вісла». Гравіровані таблички вручили і диригентам – колишнім: Романові Реваковичу, Романові Радзівоновичу, Ярославові Левківу та нинішньому – Ярославові Вуйцику. Теж відзначили акомпаніаторок: Анну Салій-Тудай, Наталію Ревакович, Оксану Масну, Віру Левків та Ірину Губ’як. Подяку отримали також голови Ради хору та усі нинішні хористи. Радник посольства Віталій Білий вручив хору «Журавлі» відзнаку: міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко присвоїв хору звання «народного» аматорського колективу. Крім того, міністр культури та національної спадщини Польщі Пйотр Ґлінський відзначив хор дипломом «За поширення культури».

– Пам’ятаю перші концерти хору у Лігниці – це було наше наближення до України, якої тоді ще не існувало. України вільної. На той час була Радянська Україна, в якій жодного разу я не був, а «Журавлі» дарували нам ідеальну Україну, про яку мріяв кожен українець у Польщі. Протягом оцих тридцяти років незалежності України нам здавалося, що так буде завжди, проте цей рік показав, що ні, – каже владика Володимир Ющак, Єпарх вроцлавсько-кошалінський УГКЦ. У липні минулого року, розповідає владика, читав статтю російського президента – стаття українською мовою була розміщена на офіційній сторінці президента росії. На 20 сторінках путін заперечував існування Української держави – моторошно ставало від самого читання, однак тоді ще не вірилося, що він може прагнути знищити український народ. Цей рік показав, що так воно і є.

Тож відзначення 50-річчя хору «Журавлі» стало і благодійний концертом – всі зібрані під час події кошти (понад 10 тис. злотих) були скеровані на потреби ЗСУ. Сьогодні хор «Журавлі» допомагає знищити московську імперію, яка опосередковано призвела до виникнення «Журавлів», адже 75 років тому під час акції «Вісла» сталінський режим також хотів знищити українців.

Поділитися:

Категорії : Події

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*