Мирослав Скірка ■ ГРОМАДА ■ №25, 2021-06-20

Погляд у минуле та перспективи на майбутнє

Той, хто народжувався разом з першим номером «Нашого слова», сьогодні вже може йти на пенсію. Має право відпочити після багатьох років праці. А що з «Нашим словом»? Чи захочемо ми відпочити від нього чи, навпаки, матимемо бажання його читати й далі?

«Наше слово» з’явилося в час надзвичайних очікувань української громади у Польщі в 1956 році. Це був період відлиги, час, коли у великій політиці «розраховувалися» зі сталінізмом, несміло розповідали про злочини цього періоду у Радянському Союзі та Польщі, час, коли люди заявляли, що комуністичний експеримент занадто болючий, нелюдяний та сповнений брехні. Тоді можна було це робити лише натяками, метафорами, під строгим наглядом цензорів та з врахуванням партійної класової пильності. Тоді з так званим українським буржуазним націоналізмом влада могла асоціювати все: мову, пісню, думку, релігію. І саме його вбачали у всіх лихах світу та невдачах побудови комунізму: і у Польщі, і в СРСР, і в Чехословаччині. Саме в цей період українці у Польщі почали заявляти, що вони тут є. І «Наше слово» стало про це розповідати в такий спосіб, який був дозволеним.

Демократичні зміни 1989 року ми всі привітали як кінець періоду замовчування трагічної історії української громади та відсутності розповідей про щоденну присутність. Але досить швидко виявилося, що наша розповідь про історію, яку ми пережили, яку перенесли на своїх плечах наші діди, батьки, родичі, сусіди, і яка зовсім не співпадала з офіційною розповіддю комуністичної влади, також у новій Польщі вважається за образу, але вже щодо нової польської історії. І тоді «Наше слово» документувало розповіді про трагедію депортації 1947 року, табір Явожно, про поховання учасників українських визвольних змагань. Про болі, побоювання, але також про надії громади. Видання писало  про ренесанс українського суспільного, культурного та освітнього життя, про успіхи українських депутатів Сейму, про активність українців у самоврядуванні.

І тоді все більше і більше ми відчували подих України, яка пробуджувалася до незалежності, ми бачили народження України як заповітної мрії цілих поколінь наших предків. Ми бачили також однозначну підтримку цього процесу з боку нової Польщі. Україна та Польща ставали стратегічними партнерами, будували механізми співпраці та починали розмови про складну історію та її наслідки для майбутнього. Тоді нам здавалося, що ми зможемо це правдиво та справедливо розповісти, встановити пам’ятники жертвам, вшанувати всіх, кого вбили, без огляду на причину трагічної смерті. Але не так сталося, як гадалося! У складних польсько-українських відносинах попри те, що маємо спільні виклики, що геополітично ми є партнерами, історія стала причиною ворожнечі.  Історичні наративи стали політичним замовленням, а результатом цього стали руйнування українських місць пам’яті. І «Наше слово» про це писало та прискіпливо писатиме.

Також видання писало про культуру, про музичні гурти, фестивалі, концерти, пластові табори, наші нові церкви, домівки. Про сотні малих та великих успіхів українців у Польщі. Зустрічало нових членів громади, прощалося з тими, хто відходив. Писало та пише про нас – про людей, для яких українство – це стимул до активності, до діяльності, це причина для гордості! Писало і пише про нові покоління лідерів, про нові течії у громадському та культурному житті.

З увагою та відданістю газета розповідає про болісний, інколи неочевидний та складний процес будування європейської України. Бо саме такою хочемо її бачити. Україну – стратегічного партнера Польщі та цілого Європейського Союзу, члена НАТО та потужного гаранта безпеки усього континенту. Видання писало про Майдани, народження нових надій та розчарування від невдач. В контексті війни з російською агресією, яка загрожує не лише українській державі, але цілому політичному порядку демократичної Європи, європейська Україна стає потребою для нас усіх. І це також частина розповіді, яку ми отримуємо в «Нашому слові».

«Наше слово» року Божого 2021 стоїть перед новими викликами. Інтернет відкрив нам необмежений доступ до інформації. Ми в одну мить знаємо, що думають наші приятелі та вороги, що думають «нормальні» та «ненормальні» і мусимо інколи знаходити приховані наміри та сенси. Усвідомлюємо масштаб маніпуляції різних сил та груп інтересів. Гібридна війна стосується саме нас з Вами. Тому необхідно вміти вибирати джерела інформації. У всіх цих виборах важливим стає авторитет видавця та компетенції редакції як джерела інформації. Такою є роль «Нашого слова».

Перехід до електронних джерел інформації означає відхід від друкованих газет. Це проявляється у зменшенні передплати та продажах «Нашого слова» у кіосках чи в інших місцях продажів. Зменшення тиражу та ріст цін спричинюють те, що видавання газети стає дефіцитним. Не маємо достатньо ресурсів. Шукаємо порятунку у Вас!

Для нас це означає необхідність переосмислення формату газети, об’єму, змісту та форм подачі. І для цього будемо звертатися до всіх, кому ця справа небайдужа: допоможіть зробити точний «діагноз» та спільно знайти шлях подолання проблем. Допоможіть також своїми пожертвами до пресфонду «Нашого слова», щоб це видання й далі було дзеркалом українського життя у Польщі. Станьте його Спонсорами та Меценатими, розповідайте в ньому про тих, хто для вас важливий.  Розповідайте про ваші успіхи – на радість та гордість всієї громади. Бо Ви – наша гордість!

На запитання: чи 65 років – це вже час на пенсію? – моїм бажанням є відповісти:  Ні! «Наше слово» має бути таким як добре, вистояне, зріле вино! Його приємно взяти до рук, його приємно куштувати, приємно захопитися грою смаків та запахів його розповідей. Але це громада має відповісти на питання: чи та якого «Нашого слова» потребує? Якщо воно Вам потрібне – то Ви йому допоможіть!

Дякуюємо всім: редакторам, журналістам, дописувачам, сотням кольпортерів та людям, які займаються продажем газети при церквах і домівках. Без Вас не було б цієї газети. І всім нам бажаю, щоб через 10 років – 75-та річниця «Нашого слова» стала величавою подією для усієї громади, яка радо читатиме нові номери газети у всіх можливих форматах!

Мирослав Скірка, голова Об’єднання  українців у Польщі

Поділитися: