Розмова з Іваном Сирником – колишнім головою Щецінського відділу ОУП

Анна Вінницька ■ РОЗМОВА ■ №6, 2025-02-09

– «21 грудня 2024 року, після 16 років роботи в організації, я хотів би подякувати всім за те, що ви були зі мною, за те, що допомагали мені та надихали на нові завдання. Це був період, коли я познайомився з багатьма цінними людьми. Ви були мені підтримкою. Однак сьогодні цей момент, коли настав час піти й передати естафету новому, молодому та амбітному керівництву», – такі слова можна було прочитати після засідання Щецінського відділу ОУП на твоїй сторінці у фейсбуці. Ти зі свого боку заявляєш про подальшу допомогу в роботі відділу. Слід водночас уточнити: ти пропрацював на громадських засадах в Об’єднанні разом 30 років, оскільки ще 14 років був головою щецінського гуртка ОУП.

– Це правда. Як правило, підсумки робляться на кінець, оскільки протягом років роботу ніхто не рахує: чи це пройшло два, десять або двадцять років. Аж нарешті приходить час, коли потрібно передати цю естафету молодому поколінню і зробити для себе підсумки. Безперечно, суспільна робота є важкою і для неї жертвуєш своїм власним часом, який забираєш у сім’ї. А тоді для жінки й дитини часу завжди мало.

Початки моєї суспільної роботи припали на важкі часи, коли у Щеціні українці відбудовували своє громадське життя, оскільки ми тоді отримали будинок, у якому нині міститься Осередок української культури, й потрібно було його відремонтувати. Тоді головою Щецінського відділу ОУП був Генрик Колодій, і саме він займався ремонтом будівлі. У цей час наша робота була спрямована насамперед на те, щоб відремонтувати будинок, а пізніше, щоб наповнити його життям. Звичайно, не було тоді легко. Перш за все важко було роздобути відповідне фінансування. Але дивлячись на це сьогодні, передусім згадується великий ентузіазм людей, які нарешті повірили, що будинок є власністю українців. Тому на його відбудову вони жертвували також власні кошти та свою роботу. На жаль, нині тих людей переважно вже немає серед нас, але свій ентузіазм вони передали наступним поколінням, і так ми працюємо до сьогодні.

– Якраз проходить звітно-виборча конференція ОУП, і у деяких місцях до керівництва правління приходять молоді люди, а відходить покоління, яке закладало підвалини Об’єднання, було свідком переформатування УСКТ в ОУП. Отже, наступає зміна поколінь.

– Справді, на наших очах відбувається заміна покоління й до керівництва ОУП приходять молоді люди, які на громадську роботу дивляться дещо інакше, ніж ми. Для нас це може бути незрозуміло, але ми мусимо знайти той момент, коли передамо цю естафету далі. У Щеціні врешті знайшлися діячі, які хочуть продовжувати нашу роботу далі та яким варто її довірити. Тому я скористався цією нагодою, аби передати управління організацією молодим людям. Я запропонував, що не буду висувати свою кандидатуру як голова відділу на виборах, проте погоджуюся бути членом управи відділу і допомагати новообраному керівництву в найбільш складних моментах. Бо такі моменти є, і на них треба звертати особливу увагу.

Здається, нове керівництво ще не усвідомлює до кінця скільки треба вкласти тут роботи, скільки треба пожертвувати власного часу, бо ідеться не лише про організацію концертів чи забав. Осередок потрібно адмініструвати й потрібно знайти гроші на його утримання. Тому ми домовилися, що поступово буду їх у це впроваджувати, щоб за рік-півтора, а може скоріше, вони могли вже далі самостійно управляти організацією. Моє покоління нині стає пенсіонерами, отож не можемо пропустити того моменту, коли біля нас є люди, які хочуть взяти відповідальність за організацію. Бо коли не дамо їм цього зробити, то згодом можемо опинитися у ситуації, що будемо ще десять років виконувати громадську роботу, але після цього не буде ким нас замінити. Тому не можна проґавити цього моменту, й ми у Щеціні його не проґавили.

– Зараз правління Щецінського відділу ОУП працюватиме під керівництвом Петра Колодія як голови, Богдана Патри – заступника голови, який водночас є головою гуртка ОУП у Тшеб’ятові, та заступника Павла Палчинського, котрий також очолює гурток у Старґарді. Що вважаєш тоді своїм успіхом?

– Насамперед нам вдалося впорядкувати справу з пунктом навчання української мови, який тепер працює дуже добре. У нас навчається багато дітей, приблизно п’ятдесят, успішно працює вчитель, однак оцінку його роботи повинен давати не я, і є добрі відносини зі школою, при якій діє пункт. Отже, по-моєму, тут новій управі не треба нічого міняти.

Другий важливий момент, на який ніхто нині не звертає вже уваги, це те, що наприкінці 2008-го – початку 2009 року нам вдалося налагодити роботу з іншими національними меншинами, які проживають нині у Щеціні. Саме тоді ми вирішили скликати Раду організацій національних та етнічних меншин. І це був для нас переломний момент, коли ми вже не працювали й не вирішували свої проблеми самі як українці, а почали говорити про проблеми меншин одним голосом з іншими національними та етнічними спільнотами. Тобто незалежно від того, чи проблема стосувалася українців, євреїв, німців або литовців, це була спільна проблема всіх меншин. Особисто для мене заснування Ради було дуже важливою подією, тому тішуся, що вдалося це зробити. До сьогодні ми працюємо разом, а інші меншини підтримують нас теж у плані роботи для України – разом збираємо кошти на допомогу тим, хто в потребі.

– Уточню тоді, що Раду організацій національних та етнічних меншин створено саме з ініціативи Щецінського відділу ОУП, а точніше твоєї. І більшість заходів організовано за пропозицією також Щецінського відділу чи персонально твоєю.

– Справді, так було, але на той момент інші національності дуже часто мусили боротися з власними проблемами, тому ми як українці намагалися їм допомогти. Наприклад, тоді греки не мали, де навчати дітей грецької мови, тому ми їх запросили до себе й уроки грецької мови для дітей відбувалися в наших приміщеннях. Але міг я це зробити саме тому, що працювала така Рада. Також литовці не мали власної домівки, отже, не мали місця, де могли б зустрічатися чи відсвяткувати національні свята. Тоді й литовцям ми запропонували скористатися нашим будинком, коли вони цього будуть потребувати. Те саме стосувалося і євреїв, які, щоправда, мають свої приміщення, але вони настільки малі, що, коли організовували більшу зустріч, мусили винаймати залу. Тому і євреїв ми гостили в себе, хоча б під час свята Ханука. Отже, ми підтримуємо і допомагаємо одне одному. Коли одна з організацій має проблеми, від імені Ради пишемо до влади міста лист, й тоді – у нас більша сила.

Спільно ми організували також фестиваль «Зустріч культур», який у Щеціні мав велику популярність. Хоча, пишучи проєкт на дофінансування, ми виступали від Об’єднання українців, оскільки від Ради організацій національних та етнічних меншин не могли. Згодом фестиваль дещо почав обмежувати дофінансування для самих українців. Але все-таки у влади міста було розуміння того, що ОУП виступає від імені всіх національних меншин, тому фестиваль потрібно дофінансовувати. Ми почали також організовувати Дні української культури як постійну подію, і вони увійшли в календар міських культурних заходів.

– Тож успішною співпрацею між національними та етнічними меншинами зможе також користуватися й нове керівництво Щецінського відділу. Перед якими тоді викликами стоїть нині щецінська громада та загалом структури ОУП?

– Сьогодні нове керівництво як пріоритет ставить собі пожвавлення роботи у Щецінському відділі ОУП та її посилення навколо єднання нашої громади. Оскільки нині наша громада змінилася за рахунок старших людей та громадян з України, як на мене, перед новим керівництвом стоїть серйозний виклик: у який спосіб притягнути до нас тих громадян України, котрі бачать себе у цих структурах. Бо, зрозуміло, не всі українці зацікавлені у цьому. Тому нині ми повинні оновитися завдяки українцям, які внаслідок війни опинилися у Польщі. Це висококваліфіковані та освічені люди, які можуть пожвавити нашу організацію. На нас чекає важка робота, але ми її мусимо зробити, бо це ж шанс для нас, щоб у майбутньому Об’єднання успішно працювало.

Мені здається, організація не може також дивитися тільки на потреби молодих людей, адже від певного часу це відчувається, а мусимо також пам’ятати про старших українців, які для організації зробили дуже багато. Не можна нехтувати тим, що було до нас. Тому в Щеціні ми реалізували проєкт «Депозити пам’яті», над яким працюватиму і далі. Тобто далі буду привертати увагу до тих людей, які заклали підвалини УСКТ та ОУП. Особисто зізнаюся, що дуже жалію, що так пізно взявся за цей проєкт, оскільки багато свідків тих часів відійшло від нас і ми вже не пам’ятаємо про них. Треба було мені за це взятися 10 років тому.

– «Депозити пам’яті» – це твій авторський проєкт, яким повертаєш пам’ять про наших предків, які створили підвалини організованого громадського життя на Щецінщині, але також і на Кошалінщині. Сьогодні вже закінчується його шоста едиція.

– Справді, завдяки проєктові «Депозити пам’яті» ми вертаємося до минулого і повертаємо пам’ять про те, що відбувалося на Щецінщині від 1956 року. Чому ставимо позначку саме від 1956 року? Тому що у нас не було більш ранніх документів, спогадів, отже, не мали з чим працювати. Бо ж ми не історики й не працівники архівів, а суспільні діячі, які мали можливість працювати лише з документами, які зберігалися в щецінському осередку. Ці документи ще збирав Йосиф Бак, тодішній секретар воєводського правління УСКТ у Щеціні, й на базі цього архіву ми почали пригадувати історію нашої організації. Ми прискіпливо гортали карточку за карточкою, з яких довідувалися, хто чим займався, де були наші домівки і які на той час відбувалися заходи. Тому далі буду розбудовувати проєкт «Депозити пам’яті».

Дотепер ми впорядкували весь архів, який був доступний в осередку, оцифрували його, а оригінали передали до державного архіву. Видали теж альбом «Депозити пам’яті. Українці у Щеціні та на Щецінщині після 1956 року» та відкрили інтернет-сторінку «Депозити пам’яті» (depozytypamieci.eu). Особисто я дуже гордий з цього проєкту, з того, що нам вдалося зберегти від знищення всі документи, які зберігалися у щецінському осередку. Це була тяжка робота. Через рік після того, як ми оцифрували документи, підвал, де зберігався архів, був затоплений водою. Отже, можна сказати, що ми в останню хвилину їх зберегли. Тому варто, аби інші відділи та гуртки також впорядкували свої архіви, бо це наша історія і пам’ять, ці документи не можуть зникнути.

– Ти вирішив надалі залишитися у структурах відділу, аби своїм досвідом допомогти пройти, можливо, непростий момент, коли керівництво перебирають нові люди.

– Найпростіше було б сказати: «Я вже не голова, тому передаю документи й ключі до домівки та нарешті займаюся своїм приватним життям». По-моєму, так не можна робити, бо, якщо ти відповідальна людина, мусиш допомогти плавно пройти момент, коли змінюється керівництво, оскільки цей час для кожної організації не є простим. І кажу так не тому, що я відходжу, а тому, що зміни також породжують важкі моменти. А йдеться про те, аби не вчитися на своїх помилках, а безпроблемно пройти цей процес. Буду допомагати новообраному керівництву, щоб не було затримки – чи то ідеться про написання проєктів, чи знаходження джерел фінансування. Думаю, що це буде корисно для організації. Натомість я залишив для себе організацію допомоги Україні, яка забирає дуже багато часу, та згаданий вже проєкт «Депозити пам’яті», до якого хочу також залучити молодь.

– У травні проходитиме З’їзд ОУП, в роботі якого ти теж працюватимеш як делегат від Щецінського відділу. Перед якими викликами стоїть загалом організація і що потрібно у ній міняти?

– Найперше потрібно впорядкувати роботу в самій Головній управі ОУП у Варшаві, оскільки три особи, які там працюють в штаті, не можуть брати відповідальність за всю організацію. Це понад їхні сили. Нині добре працює Перемиський відділ ОУП та Народній дім, які для цього мають фінансування. Однак потрібно задуматися, що буде, коли закінчаться проєкти, скеровані до біженців, бо ж війна нарешті закінчиться? Скільки у Перемишлі залишиться активних людей, які будуть надалі хотіти працювати в організації, проте безплатно? По-моєму, ми надалі мусимо будувати навколо організації волонтерську групу, бо ж робота нашої організації спиралася насамперед на їхній праці – так є зараз і буде далі. Головна управа ОУП у Варшаві не могла б працювати, якби не волонтери в регіоні, які виконують роботу безплатно. Попри професіоналізацію нашої організації, нам надалі потрібні волонтери.

Протягом тридцяти років я за свою роботу не взяв ні копійки, бо фінансових прибутків з громадської роботи ніколи не може бути. Тому потрібно задуматися, яким чином розвантажити Головну управу ОУП, передавши частину роботи гурткам чи відділам на місцях. Терен повинен більше працювати на потреби Головної управи ОУП, як хоча б впорядковувати свої архіви. Бо може прийти такий момент, що ці кілька осіб, які нині працюють в ГУ ОУП, відійдуть або просто щось станеться, а на їхнє місце ніхто не захоче прийти, оскільки гроші, що вони дістають за свою важку роботу, – просто смішні. І тоді організація перестане ефективно працювати. Аби так не відбулося, мусимо заздалегідь над цим попрацювати.

Поділитися: