Розмова з Наталією Гладик (на фото) – художницею, членкинею Об’єднання лемків, координаторкою виставок сучасного мистецтва з циклу «Лемківський Єрусалим». Цьогорічна, вже 19-та, едиція проекту отримала заголовок «По-слові», а її супровідною темою є творчість і постать видатного поета Богдана-Ігоря Антонича. Досі виставку показано в галереях Лігниці й Перемишля. Невдовзі можна буде її також подивитися в центрі культури ім. Б. І. Антонича.
Як довго займаєшся підготовкою виставок з циклу
«Лемківський Єрусалим»? Звідки взялася назва та ідея цього заходу?
У роботі над «Лемківським Єрусалимом» беру участь від самого початку,
тобто з 2000 року. Тоді я лише показувала свої роботи.
Сама думка створення такого заходу з’явилася під час «Лемківської ватри»
в Ждині. Богуслав Салей разом із директором Музею дворів Карваціянів і Гладишів
у Горлицях (там діяло BWA[i], тобто галерея сучасного мистецтва) Зджіславом
Толем, подумали: якщо є такий захід, як «Лемківська ватра», на який приїжджає
багато молодих людей, де презентується новітня музика, інспірована традиційними
звучаннями, то, може, варто було б також подивитися, що діється в сучасному
мистецькому лемківському середовищі. І вони запропонували участь у виставці
різним молодим художникам, зокрема і мені. Ідея назви проекту належить
Богуславові Салею. «Лемківський Єрусалим» – це містична країна, яка існує в нас
і якою інспіруються у своїй творчості художники.
У 2004 році я перейняла роль координатора й куратора виставки. Була тоді
ще студенткою, зовсім зеленою в таких справах, але завдяки цьому виклику
навчилася багатьом речам. Оскільки я в «Єрусалимі» від самому початку, такий
досвід шліфував мене з одного боку як художницю, а з другого – як людину,
відповідальну за цілий проект.
Тобто перші виставки презентувалися на «Лемківській
ватрі»?
Вони відбувалися принагідно з «Ватрою» в Ждині, але відкриття проходило
в галереї в Горлицях. Спочатку це
були художники з нашого середовища, лемківського чи українського, але з часом
виявилося, що воно не надто велике. Тому концепцію треба було розширити,
запрошувати художників ззовні, що також освіжило подію, бо на виставках
презентувалися роботи різних людей, а не групки тих самих.
Це все доводить, що проект розвивається. Якщо зайти на сайт Об’єднання
лемків, там є каталоги з виставок. Вони добре характеризують зміни концепції.
Видно, що візуально й естетично виставка змінювалася, враження від неї щораз
кращі. У минулі роки ми презентували, між іншими, оригінальні роботи Юрія
Новосільського, Епіфанія Дровняка (Никифора), Едварда Двурніка, Леона
Тарасевича, Малгожати Дмитрук. Цього року погодився взяти участь Ярослав
Модзелевський – один із кращих польських художників. Це для нас важливо, бо
відомі учасники «Лемківського Єрусалима» відкривають нам двері більших і престижніших галерей у цілій Польщі.
Як розвивалася форма цієї виставки?
Вона мінялася з часом. Спочатку це була презентація нашого середовища,
тобто поєднання всього без глибшої ідеї. Пізніше протягом кількох років я
пробувала реалізувати задум проведення художніх пленерів. Але пізніше нам
довелося від нього відмовитися, бо, по-перше, ми отримували менші кошти на
реалізацію заходу, а по-друге – через шалений ритм життя, безліч справ артистам
важко виділити тиждень, щоб приїхати в гори й малювати картини.
Із 2013 року ми почали робити тематичні виставки, шукати провідну ідею.
Саме тоді лейтмотивом став «Ефект Лорхоля» – де ми намагалися знайти паралелі з художньою
спадщиною цього відомого митця з руснацьким корінням. Це був перехідній момент,
коли я почала передавати обов’язки куратора іншим особам. Зрозуміла, що моїх
умінь уже не вистачає: можу займатися координацією та логістикою заходу,
співпрацею з галереями, пошуком коштів тощо, але оскільки не займаюся на щодень
мистецтвом, то не зможу творити концепції виставки на такому рівні, як хотіла
б.
Спочатку кураторкою стала Йоанна Земаник, а пізніше, в 2016 році, до неї
долучився проф. Ґжеґож Штвертня. Так постала кураторська команда з Краківської
академії мистецтв. Звісно, найчастіше я маю провідну думку, і ми або
обговорюємо її разом, або вони самі пропонують, як і з ким її реалізувати.
Куратори підбирають учасників і запрошують їх до проекту. Іноді я підкидаю їм
якісь контакти художників, але саме вони з художнього боку та з точки зору
концепції все зводять у єдине ціле.
Чому цього року провідною темою виставки є постать
Антонича?
В основному через його 110-й юбілей від дня народження. Звідси також
заголовок виставки «По-слові» (пояснення
кураторів внизу статті. – Прим. ред.). Коли ми відкривали цього року «Лемківський Єрусалим» у галереї в
Лігниці, куратор сказав, що ця виставка нарешті задовольняє його естетичні
відчуття. Почути таке означає майже відчути, як ростуть крила. І цьогорічна
виставка має свою легкість, прозорість… має свій смак.
Як вибираєш місця, де відбувається «Лемківський
Єрусалим»?
Ми намагаємося презентувати його в містах, де живе найбільше людей із
нашого середовища, тому вже шість років співпрацюємо з лігницькою галереєю
сучасного мистецтва. Це постійне місце на карті виставок «Лемківського
Єрусалиму». Презентуємо його також у нас, на Лемківщині, в центрі Б.І.
Антонича. Два рази виставлялися в галереї в Лешні, два рази – у міській галереї
в Лодзі. У Перемишлі «Лемківський Єрусалим» також з’явився вже вдруге. Відбувалися
презентації цієї виставки і за кордоном, проте зараз через брак коштів
презентуємося лише в Польщі.
Крім цього, коли вже маю каталог виставки, розсилаю його до різних
галерей. Бувало, що протягом одного року Польщею кружляли три різні едиції
«Лемківського Єрусалиму» – актуальна та дві попередні. Стосовно цьогорічної
виставки «Послові» – щойно починають надходити до мене відповіді від різних
галерей, чи мають намір нас прийняти, чи ні.
З якою метою твориться «Лемківський Єрусалим»?
Хочемо представляти нашу культуру в таких місцях Польщі, де слово
«лемки» звучить екзотично. У «Лемківському Єрусалимі» йдеться про те, щоб
здобувати новий візуальний простір, вийти з лемківською темою в нові місця.
Йдеться про усвідомлення, що лемківська культура не має асоціюватися зі
старовинним світом. Існують її сучасні форми. «Культуротворення» триває, не
зупинилося в 1947 році. Якщо навіть і функціонуємо начебто на руїнах нашого
старого світу, то з них можна щось видобути корисне і побудувати нове.
Тому теми «Лемківського Єрусалиму» завжди скеровані до відомих людей із
нашого середовища. Мистецькими засобами сигналізуємо про важливі моменти,
пов’язані з нашою культурою та історією, тому виставка в 2017 році відбулася
під заголовком «Порожня хижа».
Цього року презентуємо роботи 12-ти художників із України (Олексія
Горошка, а також Михайла й Терези Барабашів)
і Польщі. Слід сказати, що творчість Антонича для художників є лише
вихідним пунктом. Далі відбувається вільна інтерпретація. У групі творців –
художники з нашого середовища, а також поляки. Роботи були створені на потреби
цієї виставки або підібрані авторами зі свого архіву згідно з тематикою. Цього
року поставлена вимога до матеріалу – «По-слові» мало бути на папері, тому що
Антонич творив – писав чи малював ескізи – на папері.
Як сучасне мистецтво сприймається в традиційному
середовищі меншини?
По-різному. Але це не лише проблема меншини, а загалом суспільства. Люди
надто часто кажуть, що не розуміють сучасного мистецтва, не хочуть
напружуватися, щоб подумати про неочевидне. Буває, читають опис роботи, а потім
порівнюють його з тим, що бачать. А мистецтво не треба сприймати так само, як
автор-художник. Воно на кожного діє по-різному.
З іншого боку, якщо людина прийде на виставку, а перед цим буде
створений відповідній контекст, надані певні вказівки, тоді вона більш впевнено
сприймає цю творчість. Не можна кидати людей напризволяще. Якщо пояснити певні
речі – можна вплинути на підхід до сучасного мистецтва.
Я роками спостерігала, як міняються очікування. На початку глядачі
«Єрусалима» сподівалися побачити солодкі малюнки церков у пейзажах – і не
знаходили. Я пояснювала, що «Лемківський Єрусалим» має доводити, що наша
культура розвивається, по-сучасному бачить реальність. Глядачі це зрозуміли та
виявили готовність сприймати нову форму мистецтва.
Плануємо в другій половині грудня відкрити виставку «По-слові» в центрі
Антонича в Горлицях. У березні–квітні виставка поїде до Лодзі. Перед нами
2020-й рік і ювілейна 20-та едиція «Лемківського Єрусалима». Концепція
розробляється і є дуже цікавою.
Побачимо, де вдасться нам її презентувати.
***
«По-слові» – це короткий
або довгий коментар в кінці твору від автора чи видавця, найчастіше пов’язаний
зі змістом самого твору; «посол» – це людина, яку скеровують кудись із офіційною місією. Отже,
використані в заголовку виставки значення слів ніби розповідають про місію
короткого життя Богдана Ігоря Антонича –
як емісара, який поєднував лемківський світ фольклору з авангардним
художньо-літературним середовищем Кракова та Львова міжвоєнного періоду.
Запрошені до участі в «Лемківському Єрусалимі» художники презентують свої
спеціально добрані, призначені для цієї виставки роботи на папері, демонструють
різноманітні культурні контексти, візуальні асоціації – як зі спадщиною поета,
так і з широко інтерпретованим фольклором». Куратори виставки: Ґжеґож Штвертня
та Йоанна Земанек.