Кася Комар-Мацинська ■ ГРОМАДА ■ №37, 2020-09-13

1 вересня 2020 року у «шашкевичівці» у Перемишлі, як і в інших п’ятьох українських школах у Польщі, пролунав перший дзвінок, який проголосив початок нового навчального року. Перемиська школа рівно у 30-й раз відкрила свої двері – довоєнну традицію «шашкевичівки» відновлено у вересні 1991 року.

– Коли дивлюся на дітей, які прийшли цього року до нульового класу, то перед очима маю їхніх батьків у тому самому віці, – згадує одна із довголітніх вчительок «шашкевичівки». – Ось, наприклад, тато того хлопчика, коли йому було 6 або 7 років, втік та заліз на дерево, треба нам було його стягати. Це невимовне задоволення, коли наші випускники приводять до цієї школи своїх дітей та показують їм своє фото на одній з дошок, які висять у коридорі першого поверху, зразу біля входу у спортзал. Це показує, що наша робота дала результат, що є молоді українці в Перемишлі, які виховують в тому самому дусі своїх дітей. Саме це говорить о винятковості нашої школи.

Цьогорічний початок навчання особливий не лише для перемиської школи, але для всіх освітніх установ, які починають роботу не просто після літніх канікул, а після довгого періоду дистанційного навчання через пандемію коронавірусу, що почалася навесні 2020-го. Дирекція докладає усіх зусиль для ретельного планування зайнять та логістики роботи школи, щоби традиційне навчання було для всіх безпечним та не принесло великих проблем. Учні та вчителі повернулися до своїх шкільних обов’язків сповнені добрим настроєм, але також і хвилюванням.

– Не знаємо, як довго доведеться нам працювати у нормальному режимі, чи знов з дня на день будемо змушені перелаштовуватися на віртуальну реальність, – діляться переживаннями перемиські вчительки.

Відкриття шкільного року 2020-2021 розпочала свята літургія в архікатедральному соборі УГКЦ в Перемишлі, яку очолив митрополит Євген Попович. Згодом у школі пройшла врочистість, поділена на три частини. З огляду на коронавірусні обмеження та потребу великого приміщення, вона відбулася у спортивному залі. Спершу школу привітали наймолодші – свіжоспечені учні нульового класу, схвильовані першачки та вже дещо обізнані у шкільних боях друго- і третьокласники. Опісля них відзначили повернення до школи учні 4-8-х класів, а згодом – ліцеїсти. Поміж подіями відбувались перерви, протягом яких зала була ретельно дезінфікована.

Слід згадати, що окрім вчителів та дирекції повні руки роботи у цьому шкільному році будуть мати також технічні працівники установи: двірники, прибиральниці, працівники їдальні, саме через вимоги перевірки температури учнів, дотримання суворих санітарних принципів та постійної дезінфекції спільного простору. Хоча користування коридорами та сходами буде обмежене до необхідного мінімуму, вже після метушні першого дня видно, що техпрацівникам буде нелегко. Допомогти утримати безпеку мають певні обмеження, як, наприклад, заборона входу на територію школи сторонніх осіб, зокрема батьків учнів, які мають перелаштувати контакт з вчителями на телефонний та електронний режим.

Уроки будуть відбуватися переважно в одному, визначеному для кожного класу, кабінеті (за виключенням фізкультури та інформатики), тобто бурхливе шкільне життя на коридорах, яке так полюбляє шкільна молодь, буле практично неможливе. Особливо переживають через це учні ліцею, у яких відбуваються вже вибрані під атестат зрілості факультативи з відповідних предметів. Молодь коментує, що у таких обставинах весь клас буде змушений сидіти на усіх предметах, незалежно від спеціалізації.

Школа буде також поділена за поверхами: першим користуватимуться учні 1-3-х класів, другим – учні 4-8-х класів, а третій займатиме ліцей. Усі учасники шкільного життя у коридорах мають обов’язок закривати лице, а якщо не мають інвалідності – не можуть користуватися ліфтом. Дирекція повідомляє, що будуть також відокремлені маршрути, за якими переміщуватимуться класи, щоби на випадок захворювання можна було легко відокремити частину будинку та знати, яку частину учнів відправити на карантин. Це в кризовій ситуацій допоможе не зупиняти роботи усієї школи, а лише її частини.

– Ми спостерігаємо за досвідом шкіл в інших державах, – коментує директор «шашкевичівки» Петро Піпка, – зокрема в Німеччині. Він показує, що головне значення мають перші два тижні, коли молодь повертається до установи після канікул. Якщо пристосуються до нових правил та будуть їх дотримуватись, є великий шанс, що будемо успішно проводити наше навчання.

 – Головне – це безпека, – додає новообрана заступниця директора Йоанна Баран, – у роботі школи є багато складових, які мають між собою поєднатися, щоб все добре функціонувало.

Одним з перших успіхів на початку шкільного року є те, що більшість учнів «шашкевичівки» – громадян України – змогли повернутися до Перемишля на навчання. Серед них частина проживає в Перемишлі разом з батьками, це в основному молодші учні, але серед ліцеїстів теж чимало молодих людей з різних місць України – від Львівщини до Харківщини. В декого з них були невеликі проблеми, особливо коли кордон у Медиці-Шегінях хотіли перетнути разом з ними їхні батьки, в яких немає дозволу на навчання чи перебування у Польщі, але ці труднощі вдалося подолати. Отже, вчителі помаленьку комплектують свої класи, беруть в бібліотеці підручники та чекають на останніх учнів, в яких виникли проблеми з візами або іншими юридичними справами.

Коли запитуєш вчителів про головні виклики нового шкільного року, усі відповідають, що це – якнайдовше втриматися у традиційному навчанні і лишитися здоровими. Серед освітян є багато побоювань: коли учні з України поїдуть додому на Різдво та Новий рік, чи зможуть повернутися до Польщі на навчання, чи не треба буде проводити паралельно два варіанти навчання: шкільного та дистанційного, та як сильно може це порушити рівновагу шансів між учнями різних форм навчання. Вчителі дорікають, що не мають нормальної бази для ведення дистанційного навчання, що їм важко перелаштуватись після довгих років традиційного навчання, якого досі ніхто ніколи не поєднував з елементами віртуальної роботи, коли живий контакт та безпосередні відносини з учнем у класі є головним елементом цілого процесу.

– У нас майже завжди, відколи існує школа, є більша або менша проблема з нестачею підручників для навчання української мови. Що взагалі говорити про віртуальні дидактичні матеріали, які відповідають програмним вимогам? – наголошує вчителька Марія Туцька.

Утім, попри усю цю непевність та напругу – у школі радше відчувається радість, що знов можна зустрітись усім разом, майже нормально розмовляти, обмінюватися посмішками та ділитися думками. Здається, після вимушених і надто довгих канікул усім бракувало цього шкільного гамору, можливості спілкування малих з великими та нагоди вдягнути свою барвисту вишивану сорочку.

Фото авторки

Поділитися: