Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №26, 2022-06-26

Голова громадського комітету «Разом з Україною» з Бартошиць Мирослав Малиняк просить про підтримку, яка необхідна для організації наступних поїздок до України. 

Ви регулярно возите гуманітарну допомогу в Україну. Як виглядає ситуація зараз? 

Останній наш автобус приїхав до Львова. Звідти речі потрапили на передову біля Ізюма. Це переважно їжа та військова форма, а також були 16 шин. Нас про них просили, оскільки шини на фронті швидко нищаться, бо їх проколюють осколки, деколи – по дві за один виїзд. Ми намагаємося возити те, що необхідно на передовій. Хоча насправді там потрібно все. Я, наприклад, дізнався, що хлопці не миються водою, лише вологими хустинками. Ними також витирають посуд. Бо невідомо, чи росіяни не отруїли воду. Купуючи такі хустинки, я дбаю, щоби на упаковках не було зображень дітей. Не хочу посилювати у хлопців емоції, пов’язані з розлукою з близькими. Серед останніх потреб є спеціальні засоби для підігрівання страв, одяг – футболки, білизна, шкарпетки. Хлопці носять їх, скільки можна, а потім викидають. По-перше – тому що не мають, де і як прати, по-друге – знов-таки обережність у зв’язку із забрудненням води. Спочатку ми все завозили на кордон і там перевантажували до інших машин. Зараз іноді перетинаємо кордон і частину розвантажуємо на заправці поблизу. Також їздимо до самого Львова. У середньому протягом тижня проводимо один-два таких виїзди – це від 2 до 7 автобусів кожного разу. 

Про які об’єми допомоги можна наразі говорити? 

Комітет почав діяти у 2014 році. Тоді ми фінансово допомагали пораненим українським солдатам, які потрапляли на реабілітацію до осередку «Добрий брат» у населеному пункті Осєк. Наші діти з української школи в Бартошицях їздили туди з виступами. Ми завозили солодкий почастунок, спечений нашими жінками, а часом просто спілкувалися з хлопцями, що їм також було дуже потрібно. Можна сказати, ми реабілітовували їхню психіку. Отже, тоді ми допомагали осередкові, а зараз усе навпаки. «Брат» та його друзі підтримують наш комітет. Якщо спробувати підсумувати: досі ми зібрали майже 150 тисяч злотих готівкою, вартість різноманітної матеріальної допомоги – певно, близько 2 мільйонів. Останні автобуси ми вислали «Правому сектору», який бореться на Ізюмському напрямку. Допомагаємо також 80-й бригаді зі Львова. Із «Правим сектором» маємо контакти, бо у 2014 році лікували двох їхніх хлопців, які дістали поранення на Майдані. Ми намагаємося підтримувати не когось одного, а різних військових, які перебувають на лінії фронту. Незабаром хочемо завезти польові ліжка до лікарень. Вже маємо 24, чекаємо на наступні. Традиційно привеземо також їжу та ковдри. У межах першого спонтанного збору коштів у нашій бартошицькій церкві вдалося отримати близько 10 тисяч злотих. Наш парох о. Юліян Кравецький координує збір грошей на машини, яких в Україну доставили, певно, вже близько двадцяти. 

Чи відчуваєте, що люди втомилися і рідше відгукуються на заклики таких організацій, як ваша?

Так, дуже сильно. У перші тижні на наш рахунок приходили перекази по 2-3 тисячі злотих і їх було багато. Пізніше вони поменшали. Тепер щораз частіше у різні способи, зокрема присутністю на українських заходах, ми мусимо нагадувати про свою діяльність. Щоби здобути кошти, ми продаємо, наприклад, футболки. Комітет потребує ресурсів також на паливо, щоби довезти в Україну все зібране. Досі лише на нього ми витратили близько 50 тисяч злотих. 

Чи у зв’язку з цим є якась координація між структурами, які займаються допомогою?

Ми відкриті до різних форм співпраці. До нашої групи приєдналися люди з двома машинами з Кракова. Вона їздять щотижня, часто навантажують до двох тонн. Це дуже багато. Це поляки, які в жоден спосіб не причетні до українства. Але вони допомагають, бо знають, що так треба. Часом хтось хоче, щоби ми доставили зібрані іншими активістами речі. Але варто пам’ятати, що вартість такого перевезення – до тисячі злотих. Звичайно, це якщо машина в доброму технічному стані – старіші потребують більше палива. З іншого боку, ми усвідомлюємо, що допомога буде потрібна в довшій перспективі. Бо якщо після 2014-го на реабілітацію до «Доброго брата» ми привезли близько 30 людей, то можна собі уявити, скільки буде їх тепер. Можливо, їх будуть сотні, і тоді також необхідні будуть величезні кошти. «Добрий брат» може частину послуг виконати на волонтерських засадах, але не повністю. З нашого боку буде потрібна допомога у харчуванні, всіляких платежах тощо. Навіть якщо війна закінчиться вже завтра – для комітету це точно не стане кінцем роботи.  

Що зараз найбільш потрібне для вашої діяльності?

Я би хотів, аби було більше переказів на наш рахунок. Матеріальну допомогу нам вдається налагоджувати, але без грошей ми її не довеземо до України. Потреби незмінно залишаються великі – сіль, цукор, молоко, їжа, памперси для дітей та поранених дорослих тощо. Отже, ми допомагаємо на лише війську, а й цивільним та дітям, які потребують особливого захисту. 

За те, що роблять українські герої, ми всі повинні бути вдячні їм, їхнім родинам і наступним поколінням їхніх близьких. Із розмов я знаю, що хлопцям найбільше бракує одного – далекосяжної зброї. Коли вони стріляють на таку саму відстань як окупанти, то значно більше ризикують своїм життям. При цьому я вірю, що українська армія зараз є однією із найпотужніших у світі, натомість росіяни – це орда, яка, якщо і йде вперед, то по трупах дітей чи жінок. Хочу ще зауважити, що фізичний відгомін цієї війни відчутний і в наших Бартошицях. Достатньо податися трохи ближче до кордону з Калінінградською областю – там постійно чути вибухи. Вони тренуються, але й намагаються залякати. Якщо взяти до уваги той факт, що мало хто вірив у початок повномасштабної війни, то тут ми точно повинні бути обережні. Чому таку велику допомогу Україні надають, наприклад, литовці? Саме тому, що вони через безпосереднє сусідство повністю розуміють загрозу. Задумуючись над підтримкою України, завжди варто також пам’ятати, що навіть найменший переказ коштів, помножений на тисячі осіб, дає серйозну суму. Тому я заохочую всіх до пожертв, бо жодна сума ніколи не буде замалою. Рекомендую також зайти на нашу сторінку у фейсбуці (Komitet Społeczny «Razem z Ukrainą»). Там багато фотографій. Вони, може, дещо нудні, бо ми на них увесь час щось завантажуємо або розвантажуємо. Але це означає, що ми постійно працюємо.

Поділитися:

Категорії : Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*