Конечнян  ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №34, 2019-08-25

На тогорічну «Ватру» іхалєм лем кус меньше перейнятий и cтраплений ніж два рокы тому в 70-ту річницю траґічной для нас акциї «Вісла». Товди скликували-зме Конечнянів, жебы вказати, же мы не пропали, не затратили ся. Приіхало нас зо заходу, як на малу Конечну, дуже люди. Тепер, може за пізно розголосили-зме, же буде осьвачиня одновленого іконостасу и церкви, была нас лем горстка. Як посмотрю на знимку сперед двох років, то робит мі ся прикро.

То на початок, а дале треба буде піти запоряд, так як ишли тоты три дни, хоц хочу перед тым коротко згадати ищы, же были з нами люде, якы о нас Лемках знают мало и на «Ватру» приіхали перший раз. Подабало ся ім тото, што віділи, тай може будут до нас вертати.

Зачати треба од розпаліня «Ватры». Порядок такий як и в попередніх роках, з привитаньом зо стороны ОЛ и од старости свята, котрий был може занадто зааферуваний свойом рольом, што можна было зауважыти, а же сама ватра не хотіла ся розпалити, то юж не його вина. Концерт зачал ся по перші по полудни и тягнул ся до вечера, а навет до пізной ночы и закінчыл ся в добрім стилю выступом «Горпины». Кус мі прикро, же не посухал єм и не посмотріл інсценізацию, оперту на вершах Я. Дудры (Якова – ред.), о котрім скреслив єм колиси пару слів. Ищы раз хочу зауважыти, ци радше підповісти Орґанізаторам, же не можна вывішати прапорів, по-нашому барже была бы фана, як чул єм од старшых люди, в такі спосіб, же нарушат то принятий порядок. Жыєме в Польщы и польска фана має быти перша з лівой страны, коли стоіме перед парома вісячыма на маштах-стовпах.

Другий ден, важний, бо то офіційне отворіня «Ватры». Можна повісти, же традицийно перетягло ся, але інакше не можна то зробити, бо гостей было дуже. Од представників влады, адміністрациї, церков и ищы іншых орґанізаций. Были тіж політикы з двох найвекшых партий в краю. Подабало мі ся, же представник ПО не лем злегка аґітувал, але пригадал, же студіювал з Лемками в Вроцлавю, же дале утримує контакты з нами. Чловек з ПіС такых акцентів не зазначыл, але підкреслил, же «Ватра» є му знана и близка. Єпископы обох нашых церков бесідували коротко, але на моє ухо не находили спільного языка. А шкода и ту верну до пятниці и Службы Божой на сьватій горі Явір, бо и там видно, же до зближіня церков ищы далека дорога. Як православны выкопают глубшу студню од той, котра є там юж давно, то в ній може бракнути воды. Пишу ніби жартом, але така чутка до ня дішла.

Дале, при добрі погоді, бо не было надто горячо, пішли концерты ансамблів, солістів и іншы додатковы події, з таком м.ін., як выбір найкращой Лемкыні, на котру и я бым голосувал. Не можу ту поминути справы конферансєркы. Є ліпше ніж было часами перше, але як спомну «Ватру» сперед рока, то остатня выглядала кусьцьок гірше під тым кутом. Рік тому, коли напомкнул єм парі конферансєрів, же бесідуєме «ту», а не „tutaj”, ци «тепер» а не „teraz”, то они памятали о тім, а тепер вернули не лем тоты два слова, але ищы дос гарді іншых. Наступным разом буду записувал такы ляпсы и вкажу шырше як то выглядат. Ци подабат ся вам слово «пшепєнкне» (жебы не было непорозумліня –„przepiękne”) або «рувнєж»?

Наша молодь обертат ся переважні в польскім середовищі, тай маме того результаты. Правда, але тых, котры выходят на сцену, само місце зобовязує до пануваня над бесідом. Жебы молодым не было прикро, а были тіж такы, же ім нич не зашмарю, то додам, же деякы старшы на сцені вцалі не ліпше ся запрезентували. Най мі они вшыткы разом пробачат, але болит мене, же псує ся наша бесіда. Думам, же декотры з нас знают слова: «Нарід, котри тратит памят, тратит жытя», а зачынат ся од того, же забываме мову. A propos, вказал ся на «Ватрі» словник польско-лемківский, нібы західньолемківского языка, але я одраджам сперати ся на нього без застановліня. Автор брал польскы слова, глядал для них лемківского одповідника, а як го не находил, то ишол в сторону «радісной творчости». Най и він мі дарує, хоц думам, же як бы-м го скорше переконувал, же выйде му дуже плянтанини, то Автор и так бы го друкувал. Сут там такы слова як „bicykl”, што по-нашому має звучати „ bajsygiel”, або ищы „cecha”, ніби наша „cicha” (?!).           

Не можу не вспомнути о літературнім шатрі, в котрім, як каждого року, проходят цікавы стрічы и дискусиї. Згадам лем дві з них, про творчіст Б.І. Антонича (Богдана-Ігоря – ред.) и розмову з А. Стасюком (Анджєйом – ред.). До першой єм ся влучыл, бо о тім нашім великім поеті пишу од давна, а Стасюка все приємні послухати, бо то людина и письменник глубоко людяний, котрий має свій тверезий погляд на нашы часи и на шыроко розумітий Всхід. 

Дос може юж тых диґресий. Пришла неділя, а в ній дві важны Службы Божы, но и закінчыня «Ватры». До того часу все был єм на поли при каплици, але того року пішли-зме до Конечной, жебы быти на осьвачиню нашой церкви. О єй істориї споминал єм юж пару раз, тай не буду ту до того шырше вертал. Пригадам лем, же нову церков, бо стара згоріла, поставили в 1903 році, а «24 жовтня 1910 року было торжественне», як наш дідо Осиф записали в великі книзі «Житя Святихъ», «посьвачиня іконостасу». Значит то, Преосьващенний Владико, же греко-католицка конечняньска церков была осьвачена.

Осьвачиня іконостасу по реновациї и церкви по ремонті в неділю 21 липня тіж было торжественне. Зышло ся тілко люди, же не вшыткы змістили ся в наші невеликій преціж сьватині. Єпископ перемисько-горлицький в супроводі групы сьващеників и диякона провели цілу церемонію. Для мене вшытко было бы гарді, якбы Преосьващенний Владика пару раз не натякнули на то, же в неосьваченій церкві не можна правити Службу Божу. Може треба бы ся в такому разі зьвідати о Службы, якы ся правили до того часу в Конечні, якы они были? Мушу, хоц приходит мі то тяжко, повісти, же такі особі як Владика, не личит внушати, навет так делікатні, же наша конечняньска церков не была консекрувана, а Конечняне и Ждыняне молили ся в церкві, котра так по правді не была правдивом церквом. Повага місця и повага церковной особы вымагают, жебы тримати ся фактів, тзн. правды. Тиснут мі ся на язык міцнішы слова, але ся стримам. Мам до того, што-м ту зауважыл, ищы такі приписок, же як Преосьващенний Владика повідали, же коли іхаме од Бехерьова зо словацкой страны, то по праві руци маме православну церков, а як вїжджаме до Конечной, то церков православна стоїт по ліві страні, же прозвучало мі то кус як оголошіня православ’я на Лемковині.

Треба міцно підкреслити, же Конечна до 1947 рока была греко-католицка и така хотіла быти дале. Більшіст нашых люды, якы нашли ся на заході, остали при унії. Тым, котры вернули до села, не дали одправити Службу Божу и осьватити паскы на Великден, бо о. Гриника (Василя – ред.) заарештувала міліция. Товди люде звернули ся до православного сьващеника, бо іх так не пересьлідували, тай по якысім часі юж не вернули до греко-католицкого обряду. Бесідувал єм з парома старшыма ґаздами, з нашым уйком, вшыткы юж не жыют, котры стверджали, же може треба было так зробити. Не можу повісти з переконаньом, але такє мам вражіня, лекше бы то ствердил наш Парох, же далеко не вшыткы  люде зо Ждыні, и навет з Конечной были на торжестві.

Не хочу, жебы повстало вражіня, же не шаную православ’я, заваруй Боже, все, коли сам приіжджам до Конечной, то иду або до ждыньской, або конечняньской церкви. Тверджу, же вшыткы-зме православны, лем єдны, як мій сьв.п. шваґєр, уважают православ’я за єдину правдиву віру, а другы повідают, же Бог є єден и молиме ся до Нього, а не до той ци іншой церкви.

Были тіж в конечняньскых торжествах, бо ищы цілий тыжден правили ся Службы, іншы мили для мене моменты. Перший раз почул єм Євангелию по-лемківскы. Переклад зробили Руснаки зо Словациї. Добрі бы было, жебы и Апостола зачали чытати в православних церквах по-нашому, або на літературній мові, бо преціж нихто – но з вынятками – тых слів не розуміє. Мене колиси вчыли кус церковнославяньского языка, але як тепер слухам чытаня «Апостола» в неділю, што роблят дякы, як думам, без підготовкы, то мало што и я розумію.

Вышло тото моє писаня надто долге, хоц міцно єм го стискал, а місцями ищы кусьцьок критичне. Пробачте мі Вшыткы, якых єм ту спомнул, але не по імени, (діда Осифа, о. Гриника ци Стасюка не міг єм не пригадати) тай и чытаче най пробачат, бо може місцями выглядат то на барз особистий підхід, хоц я смотрю на то як чловек, котрому залежыт передовсім на тім, жебы, покля ищы маме до кого ся звернути, наша мова, наша традиция, наша церков заховали тото, што было в них найліпше, найкраще. Як стане ся то для нас байдужым – то внет, што не дай Боже, не буде ани кому, ани до кого кєрувати такы заувагы, а посередником перестане быти «Лемківска сторінка».

Най ватра горит, най нас гріє, най не гасне на ватрянім поли и в нашых серцях!.

Фото автора статті            

Поділитися: