Орест Лопата ■ СТАТТІ ■ №7, 2025-02-16
У 2000 році у світ вийшов друком перший щорічник «Український літературний провулок». Його головний редактор і упорядник Тадей Карабович – відомий поет, перекладач, засновник музею в Голі, громадський активіст, доктор філологічних наук – своє видання скромно називає «Провулок». Однак сьогодні, після 24 років літературної та видавничої діяльності Тадея Карабовича, цей щорічник, на мою думку, можна сміливо назвати «Літературною алеєю».
У вступному слові до номера за 2024 рік Віктор Яручик характеризує видання так: «Слово “нішевий” в українській мові має два значення. Перше – як щось унікальне, яке не має конкурентів у своїй царині. Друге значення – як продукт, розрахований на певну окреслену авдиторію з окремими запитами». Отож мою рецензію на «Провулок» можна, як мені здається, вважати подорожжю престижною нішевою алеєю, але не в центрі міста, на чому й полягає її унікальність.
Оскільки головному редактору виповнилося 65 років, немає нічого дивного, що його постать і творчість помітно позначилась на сторінках цьогорічного видання. Натомість другим лейтмотивом щорічника стала війна в Україні.
З огляду на згаданий ювілей подорож літературною алеєю слід почати з дружніх вітань Тадею Карабовичу від редакційної колегії. Тут бачимо стільки знаменитих людей, творців пера з Польщі та України, що у цій статті мені не під силу всіх їх перерахувати.
Варто, однак, звернути нашу увагу на дружній лист Тадеєві від відомої волонтерки Ольги Соляр. Вона пише: «У потужному українському океані ми як праісторичні істоти. Ми повинні вже давно бути під захистом! (…) У світі війни потребую сакрум частіше, ніж поза ним».
Своєю чергою Віктор Яручик у вступному слові зазначив: «Упродовж всього часу редагування “Провулка” Тадеєм Карабовичем, у статусі щорічника, стало це цінною платформою поширення української поезії, прози, літературної критики, літературознавчих статей, інтерв’ю, а також інших форм творчого вислову».
Головним мотивом ілюстрацій видання є дерево. Кожен розділ проілюстрований окремою казковою фотографією. Цікаво, що розділ «Друзі» починається світлиною особливого дерева. Воно нагадує мені Древлена – опікуна старовинного лісу, одного з персонажів трилогії Джона Рональда Руела Толкієна «Володар перснів».
Тож спільно рушаймо у дорогу літературною алеєю. Може, назвати її іменем Тадея Карабовича? Алея – пряма, затінена росохатими деревами, однак пройти її одразу всю нам не вдасться, треба було б зробити безліч зупинок. Тому зупинюся лише в декількох місцях.
У добірці віршів (та на першій зупинці на шляху алеї) зустрічаємо Віру Вовк («Холмська Богородиця») та Марію Ревакович («Дівчинка з косичками»). Далі – Олену Дуць-Файфер («Вершьі для Тадея». Там написано: «Мій світ, то не чуже слово»). Тут бачимо також Мілю Лучак та Мар’яна Горбачека («Тадею! Дорогий наш Друже!»).
Ще кілька кроків (сторінок) – і голос має ювіляр. Тадей Карабович пише прозовий текст, переплетений з поезією – «Небесні топоси існування і глина землі».
Далі перед нами видніється зупинка (розділ) «Вірші». Тут під черговим деревом зустрічаємо Івана Златокудра («Вічність поезії»), у його супроводі – Міля Лучак («Молитва за Україну»).
Поряд з деревом «Переклади» знову бачимо Івана Златокудра. Його вірші подано як українською, так і польською мовами, щоб читач сам оцінив хист перекладача.
Біля дерева «Ювілейні розмови» почуємо голос Віри Вовк, поетки з Бразилії.
Далі занурюємось в історичні часи Перемишля і говоримо про видання Володимира Пилиповича («Господу будь нудитель… Духовне насліддя перемиських владик і пересвітерів у добу бароко»).
Уже, напевно, для наукового світу призначений голос Ніни Данилюк «Мовний образ РІДНОЇ ЗЕМЛІ / ХОЛМЩИНИ / УКРАЇНИ в поезії Тадея Карабовича».
А на завершення мандрів літературною алеєю зупиняємось біля дерева із назвою «Хроніка».
Насамкінець скажу, що, на мою думку, кожному варто хоча б спробувати помандрувати літературною алеєю разом із Тадеєм Карабовичем. Хоч тираж є невеликим (250 примірників), варто докласти зусиль, щоб знайти примірник для себе. Бо, як сказала Оля Соляр, у щоденному нашому житті часом потрібно мати трохи «сакрум» для психічної рівноваги. Завдяки Тадеєві ми його знайдемо.
Усі щорічні видання у Польщі мають проблеми з розповсюдженням своєї продукції. Однак за такими щорічниками, як «Альманах ОУП» aбо церковні календарі, стоять організовані допоміжні структури, а це дозволяє здійснювати успішне розповсюдження видань. Tадей Карабович же, здається, залишається сам, наодинці. Не можна так саму собою залишити цю справу.
Видавцем щорічника є Товариство любителів скансену матеріальної культури в Голі.
Адреса для листування : hola.skansen@gmail.com, t.karabowicz@gmail.com
