НЕ ЗАВЖДИ важливо, скільки осіб читає, лише хто читає

Ярослав ПристашРОЗМОВА2009-02-20

Нa польському ринку преси появився новий часопис, що спеціалізується у східній тематиці. Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з Анджеєм БЖЕЗЕЦЬКИМ, головним редактором “Нової Східної Європи”.

{mosimage}

Як появилася ідея створити двомісячник “Нова Східна Європа”?
-У “Тиґодніку повшехному” видавали ми додатки “Нова Східна Європа”, spiritus movens яких був керівник закордонного відділу Войцех Пєнцяк. Ідея появилася після Помаранчевої революції в Україні. На жаль, “ТП” не міг їх “потягнути”, тобто видавати реґулярно. Натомість Ян-Анджей Домбровський, голова Колеґії Східної Європи, яка реалізує проекти, що стосуються Східної Європи, думав саме про такий часопис.

І тут ми зустрілися: появилася думка, щоб перенести цю назву на нову площину. Додатки в тижневику були обмежені, мали тільки кілька колонок і виходили нереґулярно. Тепер часопис виходить реґулярно і нараховує 160 сторінок. Так виглядає з технічної сторони.
Натомість ідейний імпульс створення цього часопису – Помаранчева революція і грузинська, яка передувала їй. Незалежно від того, що б ми не говорили про плоди тих революцій, то це був перелом: Східна Європа зривала, або пробувала зірвати, не стільки з радянським дитинством, скільки вже пострадянським. Тому й така назва – “Нова Східна Європа”. Нова, тобто не пострадянська. Слово “пострадянський” загальновживане, однак натякає, що єдиним визначником Східної Європи є те, що вони колись були радянськими. Ніби не мали власної тотожності. Уважаємо, що так, як поляки повинні вже щораз менше вживати слово “креси” – бо це слово постійно натякає, наприклад, українцям, що живуть на землі, яка колись не була їхня, так ми повинні старатися шукати інше окреслення, ніж “пострадянський простір”. Воно появляється в наших текстах, бо наразі немає кращого, але для мене це проблема. Ця частина Європи – це щось більше, ніж тільки пострадянськість, і “Нова Східна Європа” саме це має показувати.

У вступі є таке речення: “Часопис має бути місцем зустрічей і публікації осіб, які на різні способи впливають на польську та європейську східну політику”. Чи ви вважаєте, що цим часописом можна вплинути на польську політику?
-“Нова Східна Європа” – це нішевий часопис, але в позитивному значенні цього слова, він створений для людей, які знають, що вони хочуть, і знають, чим цікавляться. Наші адресати – це журналісти, аналітики, експерти, студенти, академіки, які професійно займаються Східною Європою, а також частково політики, які засідають у закордонних комісіях та в Європейському парламенті. Не завжди важливо, скільки осіб читає часопис, тільки хто його читає.
Не вважаю, що цей двомісячник безпосередньо впливатиме на політику, однак може відкриватиме очі на цей реґіон і показуватиме різні його кольори, допомагаючи таким чином людям, які вирішують про напрямок польської чи європейської східної політики. Це не пряма дорога, але ширша. Хочемо показати цю Європу через її літературу, суспільне життя. Це не перекладається безпосередньо, наприклад, на польсько-українські угоди, однак можливо, що творить якусь атмосферу зацікавлення Україною.

Якщо я добре розумію, існує широке коло співпрацівників важливіших польських осередків, що займаються Східною Європою, які як експерти пишуть до “Нової”. Чи це не виглядає так, бо в мене складається саме таке враження, що пишеться у власному колі і вариться у власному соку. Усі думають про Схід більш-менш так само.
-Якщо навіть “у власному соку”, то цей сік напевно дуже смачний. У силу обставин, ґроно авторів обмежене до людей, які займаються реґіоном, адже ж важко було б змусити, наприклад, іхтіолога, щоб він писав про історію Східної Європи… По-перше, наші автори це все-таки люди з відомими прізвищами, такі, як Лілія Шевцова чи Віталій Портников, але й студенти. По-друге, ми відкриті на різні погляди. У другому номері опублікували текст Фьодора Лук’янова, який репрезентує російське становище і пояснює рацію Кремля. Спосіб викладення зрівноважений, однак заслуговує на полеміку. І таку полеміку написав Славомир Поповський. Важко було б ствердити, що цей часопис замкнений в одному колі.

Я подивився у змісті на розділи і мені не вистачає одного важливого, а саме розділу Культура. Не всі знають культуру зі Сходу. Усі більш-менш орієнтуються у політичних справах, але наприклад, що знають про культуру Латвії? Ніхто не довідається, що цікавого відбувається в літературі чи кіно.
-Відсутність цієї тематики може вирівнювати література, тобто рецензії. Справді, це недолік, але це щойно перші номери. Легше мені було б сказати після десяти номерів, коли база авторів збільшиться. Постійно шукаємо людей, які вміли б писати про культурні події на Сході, про виставки, спектаклі чи фільми. Кістяк редакції складають особи, які займаються політикою, геополітикою або економікою. Отож ми маємо широкі контакти з політичними публіцистами, а постійно шукаємо людей культури.

Тепер бракує медіа, які б у Польщі спеціалізувалися на Східній Європі. Були “АВС” і “Obόz”, отож ви увійшли в порожню нішу. У мене склалося враження, що ви стараєтеся заповнити порожнину після “Культури”, яка була популярна серед інтелектуалістів і студентів, мала широкий розголос.
-Чи ми зайняли місце “Культури”? Це за 50 років можна було б спробувати відповісти на таке питання. Зрештою, “Культура” і так була чимось, що заступити не можна. Можливо, я маю таку надію, що потрапляємо до подібного читача.
Який є в Польщі ринок преси – кожен сам бачить. І у великих часописів, і в малих падає продаж. Це змушує всіх заощаджувати, що найчастіше робиться за рахунок закордонних відділів. Є інтернет, пошукові системи, отож не треба посилати кореспондентів за кордон. Кількість постійних кореспондентів зменшується. По-друге, читач швидше за все зацікавиться сексуальною аферою в Самообороні, ніж закордонними проблемами. Тому в мас-медіа до закордонних справ, а в цьому контексті й до Сходу, ставляться щораз менш поважно.
Медіа зосереджуються на них принагідно, наприклад коли є вибори в США, революція в Україні, війна в Грузії. Однак таке одноразове зацікавлення мілке, бо якщо цю ділянку ніхто не доглядає, то нічого особливого на ній не виросте.
Журналіст, якому редакція каже писати, наприклад, про Україну, якщо він туди не їздить, то скаже тільки те, що знайде в інтернеті. І так, східна тематика, роздуми про неї, що нібито є флаґманом Польщі й нашою маркою в ЄС, стає, в певному сенсі, жертвою змін на ринку преси. Бо де ж мають зустрічатися думки, як не на шпальтах серйозних газет? Звідси й ідея проекту, що не орієнтується на заробіток. Тому “НСЄ” не можна сприймати як ринковий продукт, який входить у якусь нішу.

Я мав на думці продовження ідеї та політики “Культури”.
-Мені не личить говорити про “продовження” справи “Культури”, бо це була б якась неймовірна мегаломанія. Якщо за п’ятдесят років “НСЄ” буде виходити і хтось скаже, що це має щось спільного з “Культурою”, то нам буде надзвичайно приємно і велика честь, однак нам самим ніколи не личитиме так говорити.
Часопис видає Колеґія Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьоранського, і хоч він сам часом сперечався з Єжи Ґедройцем, однак репрезентував схожий тип мислення про Польщу і разом не одну справу зробили. У раді Колеґії засідає Богдан Осадчук – багаторічний співпрацівник “Культури”, Колеґія перекладає на білоруську мову вірші Чеслава Мілоша. Хоча б це показує, звідки ми черпаємо. І Колеґія, і “НСЄ” були створені з переконанням, що Сходом слід цікавитися, що це для Польщі з історичних, політичних і суспільних причин одна з ключових тем. Такий погляд репрезентувала “Культура”.

Який ви тепер маєте тираж?
-Ми почали з трьох тисяч, з таким розрахунком, що від 2009 р. будемо видавати дві тисячі. Звичайно, ми не є великим часописом, який може собі дозволити на дослідження ринку, діємо трохи інтуїтивно, але якщо виявиться, що в Польщі існує група у дві тисячі осіб, які готові що два місяці купити часопис про Схід, це означатиме, що це зовсім не так і погано.

“Наше слово” №8, 22 лютого 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*