Дюдмила Лабович ■ ГРОМАДА ■ №44, 2020-11-01

У традиціях, пов’язаних із народженням, дуже виразно проступають елементи ще язичницьких вірувань, в основі яких була віра у вплив злих сил, які можуть зашкодити дитяті. На україномовному Підляшші давні уявлення, поняття, магічні дії та повір’я збереглися доволі добре, тому тут можна записати цікавий фольклорний матеріал.

Ще у середині ХХ століття місцеві жінки народжували вдома. При пологах була присутня бабка, яка займалася матір’ю та новонародженою дитиною. Вона, серед іншого, виконувала й низку магічних дій, що мали полегшити пологи. Одним із таких ритуалів було відкривання дверей, вікон та скринь.

Бувало, що у випадку важких пологів члени сім’ї просили священника, щоби він відчинив у церкві Царські ворота. Усе це – аби жінка «відкрилась» та народила дитину.

88-річна Віра Федорук із Кленик народила 9 дітей. Найстарших – удома, тож добре пам’ятає пологи за участю бабки, яка не мала ані відповідних знарядь, ані ліків, а бувало – що й навіть медичних знань. Тому смертність породіль та дітей не була чимось винятковим.

«Як не може дітя вродітіся, то не може і баба вмірає. Мнуого ж так било, што вміралі. Бо як дітя вродіться, то вродіться, а як не вродіться, то што тая бабка зробіт? А як уродіться, то вона покупає, і пуп завеже, і міесцє вийме», – розповідає Віра Федорук.

Про жінку, яка народила, казали, що вона «з печи впала і на двоє поділілася». Фразеологізм «баба з печи впала» можна почути на Підляшші й досі.

Старші жінки із околиць Гайнівки згадують, що новонароджене дитя слід було одягнути в сорочку навиворіт. У такий спосіб люди оберігали його від впливу «злих очей». Підляшани вірили – а багато із них вірить у це й досі – що деякі люди можуть «споврочити», тобто своїм поглядом (свідомо або й ні) спричинити плач, захворювання або навіть смерть дитини: «Кажут – з очи умірают пшеважнє малиє діеті. А мнуого биває, што вмірают з очи».

Звичайно, люди мали свої способи захисту від «злих очей». Як згадувала Марія Максим’юк із Пасічник-Стебок, коли дитина плакала з невідомої причини, бабка «клала єї на порозі, і дмухала сюди-туди, і молітву говорила».

Ще у середині ХХ століття поширеною була традиція замотувати дитину у повивач. «Повівач то із латкі зшити кусок матерії – одотне і там його обрубіт, і страпочкі в кунціе вшиє, коб завезуваті», – пояснювала Віра Федорук. Ці звичаї дуже відрізняються від того, що говорить сучасна медицина.

Кілька десятків років тому мати також найчастіше не годувала новонародженого груддю – це робила інша жінка з села. «Ще й мене просілі, коб пришла», – згадувала пані Віра з Кленик.

З годуванням немовляти були пов’язані різні повір’я. Починати слід було із правої груді, щоб дитя «не начинало роботи ліевою рукою». Мама на грудному вигодовуванні «як што-небудь піла, то не могла кідаті, бо як хтось по юой нап’ється, то не буде в єї молока». А побачивши чоловіка, що сіє, мала припинити годувати. «Не виходь на полє – мама мніе казалі – бо обачиш сівця і треба одлучаті, а нехай ще ссе», – згадувала пані Віра.

«Ой куме, куме, добра гориелка»

Досі популярним звичаєм, пов’язаним із народженням дитини, є «одвіедкі», тобто ритуальні відвідини, у яких колись брали участь лише заміжні жінки. Зараз маму та немовля відвідують усі найближчі, які, звичайно, несуть подарунки. Раніше гості приносили пампушки, ковбасу і горілку. Жінки давали поради, як виховувати маля та що робити, аби вберегтися від «злих очей». Вважалося також, що дитину не можна хвалити.

Після відвідин були хрестини, які батьки намагалися справити якомога швидше, переважно через два тижні після пологів. Кумів добирали, як і тепер – це були найближчі родичі, свояки. Ще й досі живе переконання, що не можна відмовлятися, коли просять стати кумами – бо дитина буде нещасливою. Вважалося, що «хрищони батькі» не можуть одружуватися одне з одним, хоча, як підкреслюють навіть найстарші підляшани, – «говорилі так, алє женіліся».

Тепер кума готує дитяті одяг, кум – хрестик та оплату для батюшки. Колись хресна мати обов’язково давала у подарунок «хрищуонку»: «Хто біелого полотна принесе, хто в квіети – хрищуонка звалась. Як дітя виросте то пошиє платьє, а як хлопчик – то нагавіці», – пояснювала Лідія Хворось зі Збуча.

«До хресту» не могла їхати мама дитини. Лише останнім часом, зокрема у містах, священники дозволяють матерям брати участь у церковному ритуалі хрещення – однак не всі.

«Маті вусім недіель як міне, то тогди вже їеде до уводу з дітятом. Батюшко введе і тогди вже може іті до церкви. А так не йшла», – говорила пані Ліда.

Важливим елементом цих обрядів залишається бесіда. Колись, окрім бабки, кумів і батьків дитини, у ній брали участь лише заміжні жінки та одружені чоловіки. Вони співали сороміцьких пісень для хрещених батьків, величали дитину та її матір, висловлювали свої побажання. У Збучові говорили:

Нехай Буог годує

І долю готує.

Батькові й матери на втіеху,

Родові на славу

А людюм на заздрость.

На хрестинах завжди була каша. Покоління, народжене у 1920-х роках, пам’ятає, що це була «просяна каша наварана»; народжені у наступному десятилітті кажуть, що «кашею» звалися просто солодощі, якими кума частувала гостей.

Про кадіння та інші повір’я

Малу дитину сім’я намагалася оберігати від злої сили та всіляких хвороб. Від представників не лише старшого, а й середнього поколінь підляшан ще можна почути про різні магічні дії, а також записати багато повір’їв, пов’язаних із темою виховування дітей.

До прикладу, говорили, що не можна колисати порожню колиску, бо маля не буде спати. Не варто також показувати йому дзеркала, бо «зуби тяжко будут ліезті». Коли у дещо старшої дитини виникали проблеми з говорінням – давали шматочок хліба від жебрака. Список давніх ритуалів і повір’їв можна доповнювати довго.

Коли дитина плакала, бо у неї щось боліло або вона перелякалася, найпопулярнішим способом лікування було кадіння посвяченими в церкві травами: «Як дітя собака злєкає, то уже тим зіельом кадят. Кладут на угельціе і обвівают тоє дітя плахточкою якоюсь і там воно диміт тоє зіелє і так каділі перелєкани діеті, котори вночие схватуваліся», – пояснювала Ніна Григорук з Курашева.

Бували й жахливіші методи, про які згадує Ольга Охрим’юк із Чижів, родом із Кленик: «Дітя колісь за мамінеї паметі короста чи што напала. І хтось на селіе сказав, коб вимазаті чим то і в піеч усадіті. Вимазалі і в піеч всадіді і дітя дойшло».

Поява у сім’ї дитини та її виховання завжди викликали багато емоцій. Хоча жінки в минулому народжували частіше, значно більше дітей також помирало – дослідники кажуть, що на початку ХХ століття на Підляшші це було майже 60 відсотків новонароджених. Зараз жінкам та немовлятам допомагає розвинена медицина. А наші предки могли розраховувати лише на сформовану протягом багатьох століть магічно-культову систему зі всілякими обрядами і повір’ями, які мали забезпечити щасливі пологи та виховання дитини.

***

Дюдмила Лабович, Підляський науковий інститут

Поділитися: