Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №29, 2024-07-21

«Я, Побєда і Берлін» – кінокомедія, дорожній, пригодницький фільм. Режисерка: Ольга Ряшина. Сценарій: Олексій Комаровський, Анатолій Крим, Ніна Шуліка. У головних ролях: Іван Бліндар, Володимир Гева, Марія Стопник. Музика: Кузьма Скрябін. Виробництво: Україна. Прем’єра відбулася 14 березня 2024 року. Тривалість: 104 хвилини.

Робота над стрічкою «Я, Побєда і Берлін» розпочалась ще у 2019-му. Її прем’єру планували на 2022 рік. Через повномасштабне вторгнення увесь процес затримався і фільм вийшов у прокат аж у 2024 році.

Кінострічка знята за дебютною прозовою книгою Андрія Кузьменка «Я, Побєда і Берлін» (2006). Фанати легендарного Кузьми та його гурту «Скрябін» вже давно чекали на екранізацію цього твору. Мрія здійснилась. Стрічка вже встигла викликати багато відгуків, в основному схвальних. До речі, український фільм можна подивитись у багатьох містах Польщі у мережі кінотеатрів «Helios».

Починається історія мальовничими краєвидами Львова та репетицією молодого гурту на даху будинку. Краса неземна, хоча зразу ж в голові мигає прагматична думка, але ж Львів – місто дощів. Хіба практично проводити музичні репетиції просто неба?

Але на те вона і юність, щоб приймати блискавичні та необдумані рішення. Що і робить головний герой, соліст рок-гурту Кузьма. За три дні до дебютного виступу він купує в місцевого художника за позичені в сусідки гроші дуже харизматичну і дуже стару автівку «Побєда». А опісля цього вирішує їхати нею з таким же самим відчайдухом-другом до Берліна. Колєга потребує водія та засобу пересування задля перевезення кумедних манекенів на продаж за кордоном. Тож заохочує Кузьму розповідями про те, що знає в Берліні чувака, який охоче виміняє раритетну «Побєду» на цілий «Мерседес». Кузьма, що страшно переживає за концерт і воліє відволіктись від думок, чи треба йому та музична кар’єра, чи краще навчитись робити якісь бізнеси, вирішує їхати.

У Кузьми є дівчина Барбара, яка дуже хоче, щоб він далі займався музикою, і ще вона мріє про червоні колготки. Тож головний герой їде за «Мерседесом», новими враженнями, колготками, їде, насамперед, за пригодою.

Ознайомившись з відгуками багатьох людей, які читали книгу, стає зрозумілим, що кінострічка багато в чому відрізняється від текстового оригіналу. Немало сцен чи поворотів є доданими або ж видозміненими. Книгу мені якось не випало нагоди прочитати, тож у цьому конкретному випадку вдається оцінювати фільм самостійно та неупереджено. Взагалі після після трагічної загибелі Андрія Кузьменка довгий час морально було важко слухати композиції гурту і навіть дивитись інтерв’ю з Кузьмою. Фільм «Я, Побєда і Берлін» теж не одразу виникло бажання дивитись, але його легкість, веселість, безпосередність створює дуже добрий, приємний образ Кузьми. Чудово, що маємо тепер таке кіно, присвячене його світлій пам’яті.

Поринаючи у пригоди хлопців, постійно виникало відчуття, що сценарій фільму, його динаміка, насиченість дуже нагадують якусь іншу українську стрічку. А саме кіно за атмосферою схоже на комедію 2018 року «Секс і нічого особистого». У цьому фільмі багато пригод також розгортаються в європейській столиці, у Празі. Ну, а кінострічки схожі «за духом», адже мають спільну творчиню – режисерку Ольгу Ряшину.

Отже, безперечним плюсом пригод Кузьми та Барда, є така їхня якась, навіть попри не зовсім безпечні та позитивні моменти, легкість та безтурботність. Тут хочеться погодитись з блогером, актором Віталієм Гордієнком, який у своєму ютуб-проєкті «Загін кіноманів» ділиться враженнями про стрічку. Він зазначає, що коли український кінематограф береться за українські 90-ті, вони виходять чомусь завжди дуже похмурими, сірими, безнадійними та бандитськими. «Я, Побєда і Берлін» стає врешті тим приємним виключенням з правил, де все не так трагічно та сумно. Навіть бандюки чи рекет, які з’являються у фільмі, більше кумедні та не провокують відчуття загрози та страху. 

Особливо зараз дуже хочеться позитиву на екранах, і ми безперечно отримаємо його від перегляду «Я, Побєда і Берлін». До речі, сам Віталій Гордієнко теж знявся у епізодичній ролі у фільмі. А ще у стрічці ви побачите зірку згаданого вище фільму «Секс і нічого особистого» та багатьох інших фільиів, відомого українського актора Романа Луцького, зміненого та замаскованого до непізнаваності. 

Окремою реальністю фільму є музика. Тут якраз з творцем «Загону кіноманів» не зовсім хочеться погодитись. Віталій Гордієнко вважає, що музики у фільмі надто багато. Він навіть порахував, що практично кожні дві хвилини лунає якийсь трек «Скрябіна» у переспіві інших українських виконавців. Думаю, думки щодо пісень у фільмі будуть розбігатись. На мій погляд, їх точно не було забагато. Але в деякі моменти подій і справді  хотілось, щоб ці треки тематично були підібрані більше влучно.

Щодо пригод наших львівських відчайдухів – то не дуже хочеться спойлерити, особливо якщо ви також не читали книги. Важливо зазначити те, що Кузьма протягом усієї поїздки вагається: чи треба йому то музичне «аматорство», чи справді в нього щось з того всього вийде путнє? За іронією долі поїздка, що мала стати втечею від його, здавалось би, неперспективної музичної кар’єри, навпаки приводить його ще глибше і ближче до музики. «Бізнеси» в Берліні нашим героям трохи вдались, а трохи ні. По дорозі до успіху, червоних колготок і «Мерседесу» Кузьма та Бард вляпались, звісно, у – як би то ніжніше сказати – «інтернаціональний конфлікт». Але і тут з досить вже небезпечної ситуації вийшли сухими з води. Така якась вдача у наївного, романтичного Кузьми, доля його то трошки копає в одне місце, а то мило йому всміхається.

На долю і так вже побитої життям «Побєди» також випали непрості перипетії, але у підсумку вона щаслива, мабуть, що більше не буде їздити по ямистих українських дорогах та пхатись через гори і доли по закордонах. Машинка залишилась доживати своє гідне життя у берлінських багатіїв.

Хлопці ж, попри низку труднощів, повернулись до Львова на «Мерседесі», з колготками і навіть з новою гітарою. Основне ж, Кузьма повернувся з вірою у те, що музика – то його покликання. На концерт встигли, і він вдався на славу.

Фільм простий, наївний, добрий. Не розтягнутий, не нудний. Можна придертись до того, чому, наприклад, зі Львова герої їхали до кордону через Карпати, якщо шлях насправді туди зовсім інший та ближчий. Але ж усім зрозуміло, що нам хотіли показати неймовірні, мальовничі, карпатські краєвиди. Для глядача закордонного такі деталі будуть взагалі несуттєвими.

Окремо варто сказати декілька слів про гру головного актора Івана Бліндара. Неозброєним оком видно, як добре він попрацював, щоб втілитись у роль юного Кузьми. Особливо вражає манера його розмови. Моментами видавалось, що це справжній Андрій Кузьменко промовляє з екрану.

Допоки стрічку ще можна переглянути в кінотеатрах, щира рекомендація – відвідати фільм. Легкий присмак ностальгії за юністю, безтурботністю, авантюрністю вам гарантований. 

Поділитися: