Павло Лоза ■ 30-ЛІТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ■ №34, 2021-08-22

Ґражина Станішевська, польська політикиня, депутатка Сейму, Європейського парламенту та сенаторка.

Для мене перший контакт з Україною розпочався під час першого З’їзду «Солідарності». Саме тоді було прийнято Послання до трудящих Східної Європи (Posłanie do ludzi pracy Europy Wschodniej). У документі закликалося всіх робітників «Східного блоку» боротися разом за своє право на свободу творення профспілок. Я пишалася тим, що тисяча людей З’їзду «Солідарності» прийняли цей документ майже одноголосно.

Для мене в першу чергу цей документ був спрямований до України та українців. Коли створювалася «Солідарність», ми зрозуміли, що ми – не одні за цією «залізною завісою» і що було б непогано почати з кимось співпрацювати, хто думає так само, як і ми. Це гарантувало наше виживання. Але це було лише світлом в кінці тунелю, бо потім знову настали темні роки. Лише кінець 80-х років віщував зміни: відбувся круглий стіл. Опісля я стала депутаткою. Я знала, що Україна, як і інші країни, нарешті здобуде незалежність.

Розпад цього моноліту, яким був Радянський Союз, давав також безпеку й нам. Тому незалежність України була в наших інтересах. Я потрапила тоді до кола людей, які вважали, що якщо нам вдалося здобути незалежність трохи раніше за інших, ми повинні поділитися своїм досвідом з іншими та допомогти їм стати на ноги. Мені здавалося, що крім Литви, Латвії та Естонії, ми найбільше зобов’язані перед Україною, тому що ми частково були в одній країні, і ми погано влаштували ці відносини.

Я відчувала, що співпрацю між нашими країнами слід покращувати. У мене були такі люди, як Броніслав Геремек та Януш Онишкевич, які мали контакти з українськими лідерами та політиками. Тому я мала постійний зв’язок з Україною. Коли я потрапила до Європарламенту, мені було найцікавіше приєднатися до делегації, відповідальної за співпрацю ЄС – Україна. Насправді я вирішила, що для мене перебування у цій делегації має найбільший сенс буття депутаткою Європарламенту. Саме тоді почалася Помаранчева революція в Україні, і я весь час була в Україні. Не тільки як посередниця (mediator).

Я займалася також місією спостереження за виборами. Відтоді я майже виключно займався українськими справами. Під час Помаранчевої революції я була першою полькою і першою представницею ЄС, яка виступала на сцені Майдану (на фото). Переконувала Брюссель, що не можемо тепер залишити Україну. За свій внесок навіть отримала українську відзнаку – орден княгині Ольги ІІІ ступеня. Після завершення кар’єри політикині я постійно вболівала за Україну. На жаль, не могла поїхати на Майдан у 2013-2014 роках. Після вибуху війни знову ми побачили, що Росія є непередбачувана та що незалежна України – це гарант нашого спокою.

Тому вважаю, що Єжи Ґедройць, який сказав, що «немає вільної Польщі без вільної України», мав рацію. Поки Україна була в СРСР, Польща була країною-буфером. Коли Україна стала незалежною, то вона тепер країна-буфер. Тому в наших інтересах не лише мати незалежну Україну по сусідству. Так само, як раніше в інтересах Німеччини був вступ Польщі до ЄС, ми маємо бути зацікавлені у вступі України до Євросоюзу. Можливо, це егоїстичний підхід, але завдяки цьому відсувається загроза від нашого кордону.

А якщо Україна буде в ЄС, вона сама буде прагнути, щоб Грузія приєдналася до цієї «європейської родини». До слів Ґедройця про незалежність я б додала зараз, що «немає сильної Польщі без співпраці з Україною». Разом ми можемо бути набагато сильнішими, ніж, наприклад, сусідня для нас Німеччина, Польща та Україна мають сьогодні незалежність. Тепер час для співпраці.

Поділитися: