Григорій Сподарик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №21, 2019-05-26

Роман «Задри» Домініка Рутковського має українські мотиви. Багато з них ми сприйматимемо критично, хоч це літературна фікція. Водночас автору вдається сягнути до джерел сліпої ненависті. Такої, яка й нині демонструє свою нищівну силу.

У середині 90-х років до села Вжесньово на Західному Помор’ї потрапляє варшавський журналіст Роман Богдаль. Добре знає це місце, бо жив тут у роки радянської Польщі. Тоді Вжесньово було «пегеером» – сільським державним господарством, у якому польські комуністи намагалися виховати свій «совок». Богдаль виїхав звідси, як і багато інших, після трагедії, яка сталася наприкінці 70-х років. Зараз пробує з’ясувати обставини таємничої події і загибелі невинних людей. Нечисленні свідки не хочуть повертатися в минуле. Прокурорські архіви, колишні медіа-повідомлення та інформація від нових друзів не наближають до правди. Однак, журналіст її розкриє, а з ним – ті, хто помандрує сторінками роману.

До трагедії призвів конфлікт між українською сім’єю Пудлів і польською Ґрущинських. Перших депортували у Вжесньово з околиць Перемишля в 1947 році, але назва «акція “Вісла”» в книжці не вживається. Тут – це Центральний план евакуації. Друга сім’я трохи раніше приїхала з власної волі, покидаючи західні землі. Насправді Пудли не є українцями. Михайло, щоправда, ходив до церкви, але, як і дружина Люцина, вважав себе поляком. Спочатку вірять, що їх не депортують. Чому мали б страждати? Тож вони, як і влада, переконані в тому, що південний схід Польщі треба очистити від українців. Не допомагає навіть те, що з комуністичними службовцями Михайло говорить польською й домагається, щоб в анкеті його записали поляком. Досить швидко Пудлів інформують, що «народна влада не помиляється», а як вони вважають інакше, то можуть отримати «прискорені курси політичного усвідомлення» в таборі у Явожні. Тож на них чекає переселенська доля, а у Вжесньові Пудлів уже завжди будуть називати українцями. Директор «пегееру» говорить відверто: « …для людей ви будете українці, хочете цього чи ні».

Іншим є життєвий вибір Ґрущинських. Голова сім’ї Пйотр, щоб уберегти близьких під час війни, змінює свою національність на німецьку й одягає нацистську військову форму. Після війни розуміє, що польські сусіди їм цього не забудуть, тому вирішує будувати нове життя на «відзисканих землях». Він буде  нищити Пудлів й підбурювати проти них спільноту Вжесньова, бо присяг ненавидіти українців. Таке рішення прийняв, коли доля під час служіння в нацистській армії звела його з українським націоналістом Миколою, від якого почув садистські розповіді про Волинь і «наведення порядків в Україні».

Український контекст роману може укріплювати наявні в Польщі стереотипи. Наприклад, про потребу депортації і розпорошення місцевих українців. Один із героїв говорить також, що українці в 1939 році не вступали до польської армії, що суперечить історичним фактам. Таких моментів багато. Правда, «Задри»  – це не історична праця, а літературна фікція. Однак не зашкодило б її деталізувати, тим більше, що автор заохочує всіх, хто побачить у ній автентичні постаті та події, «глибоко над цим задуматись». А вихідний матеріал має однак величезне значення саме для міркувань і висновків. Це не означає, що книжка не варта уваги. Автор уміло й цікаво оповідає про вплив історії на долю пересічної людини. Історія Пудлів від моменту вимушеного від’їзду з рідної хати, через депортацію, аж до непростого життя на чужині – це вірогідний портрет трагічної долі десятків тисяч український сімей після 1947 року. Однак чи не найцікавіше те, що Домінікові Рутковському вдалося показати, як народжується ненависть. Що вона становить ідею, може зберігатися десятиріччями, поширюватися, мов чума, отруювати відносини кількох поколінь і при тому не мати жодних підстав у реальному житті. Можливо, найкраще таку суть демонструє прийом зображення «неукраїнських українців». Нині, коли не якісь радикали, а польський сенатор говорить про «очищення Польщі від негідних людей», тим більше нам треба подумати про ці емоції і те, до чого вони можуть призвести. Пан сенатор небезпечно наблизився не тільки до образу Ґрущинського, але й колишнього директора «пегееру» у Вжесньові. Той у всьому поганому звинувачував євреїв. Українці теж заважали – бо ховались і вистояли, зберегли мову, культуру, хочуть будувати школи та церкви, називати вулиці своїми героями. Незабаром схочуть вшанувати Бандеру й вимагатимуть автономії: «Жиди як переберуть владу, то нададуть її упівцям. Побачите. Бо для пейсатих все, що послаблює Польщу, є корисним, – ось ядро директорської філософії, яку доповнюють наступні слова. – Вважаю, що кожен народ має право жити. Але в себе. На своєму. Навіщо це змішувати?». І знов представник комуністичного апарату в судженнях сходиться з сучасним сенатором. І знов стає небезпечно. У «Задрах» показано й протилежне, чутливе ставлення. Демонструє його приватний власник колишнього «пегееру», якому щиро соромно перед німцями за їхні могили, стан яких спричинений не тільки браком догляду та впливом природних факторів. Ті могили просто обікрали, розбили й знищили місцеві жителі.

Треба згадати, що «Задри» – перш за все репортерська картина «пегеерів» від їхнього початку до кінця. І ув’язнених в них людей. Автор цю дійсність змальовує реалістично. Хто в той час жив – напевно матиме враження повернення в минуле. Це правда – в «пегеері» люди піддалися обмеженню своїх потреб. Пили, крали, хитрували та чи не з кожним днем удосконалювали ці руйнівні здібності. Ще трагічніше було після ліквідації державних господарств, коли їхніх жителів демократична влада кинула напризволяще. Хоч це літературна фікція, та, знов таки, вражає однорідність представленого світу. Невже дійсно там не було людей, для яких щось було важливим, які чогось прагнули й дбали про краще майбутнє? Чи насправді, як у «Задрах», вища освіта була тільки для тих, кому вдалося зламати опір батьків? Можливо, такий стан речей переважав, але були й інші випадки. Хоча б в нашій громаді не бракувало “пегеерівських” сімей, які дбали про майбутнє дітей, допомагали піти у світ тощо. Може, цікавою ідеєю була б книжка саме про долю українців, які проживали в цих місцях невдалого суспільно-аграрного експерименту комуністів. 

«Zadry» Dominik Rutkowski, Świat Książki, Warszawa 2017, s. 447

Поділитися: