«Неопалимі»: як естетична медицина допомагає жертвам війни

Валерія Гуржий ■ УКРАЇНА ■ №12, 2023-03-26

Війна повністю змінила кожного з нас. Більшість українців мають незліченну кількість шрамів на своїх серцях та душах, які їм нанесла та наносить війна. Окрім шрамів ментальних, є багато українців з шрамами фізичними, що були отриманні внаслідок бойових дій, які тривають вже 9 років. Це стосується всіх: військових, волонтерів та цивільних. 

Після повномасштабного вторгнення в Україні з’явився проєкт «Неопалимі», який надає естетичну медичну допомогу всім жертвам війни, які внаслідок неї отримали шрами та опіки. Також пацієнти можуть взяти участь у фотопроєкті, мета якого показати, що будь-яке тіло – витвір мистецтва. Детальніше про «Неопалимих» «Нашому слову» розповів керівник проєкту Максим Туркевич.

Коли проєкт був започаткований та що вас надихнуло на його створення?

Перша ідея з’явилася ще навесні минулого року, коли ми зрозуміли, що така потреба існує. А у серпні вже почали у тестовому форматі запускати діяльність. Тоді взяли перших пацієнтів і почали тестувати протоколи. У листопаді запустились повноцінно зі стартовою географією – 9 областей. Останні кілька місяців активно працюємо та розвиваємося. У січні почали співпрацювати з Міністерством охорони здоров’я, а зараз працюємо у 14 областях – маємо 19 клінік по всій Україні. Загалом «Неопалимі» є проєктом лікування опіків та рубців для людей, які постраждали внаслідок бойових дій в Україні, починаючи з 2014 року. Ідея проєкту виникла не в мене, а в мого батька, він – лікар і працює у сфері естетичної медицини.

Наскільки я знаю, у вас декілька напрямів діяльності: естетична медицина та фотопроєкт?

Мені складно назвати це окремим напрямком. Я б сказав, що це піднапрямок того, чим ми загалом займаємося. Ми працюємо з рубцями і опіками, з рубцевими деформаціями загалом. Надаємо допомогу лазерами, паралельно у цей процес підключаємо пластичних хірургів. Зараз ще розпочинаємо тісну співпрацю з іншим проєктом, який профільно займається пластичною хірургією, і будемо робити повний цикл лікування рубцевих уражень. Фотопроєкт йде фоном, бо ми у якийсь момент зрозуміли, що навіть після повного лікування рубці все одно нікуди не зникають, і ми робимо все можливе, аби вони візуально були максимально непомітними, набрали колір, схожий до кольору шкіри людини. Суспільству треба вчитися жити з тим, що велика кількість людей буде мати такого роду ураження. Тому ми й запустили цей проєкт, щоб умовно нормалізувати таким чином це явище в суспільстві.

Наскільки важко шукати лікарів, фотографів для проєкту?

Шукати їх не так важко, як могло б здатися. Коли є чітке розуміння, що і для чого ми робимо, то достатньо просто знайти людей, які мислять у цьому ж напрямку, і співпраця виходить ефективною та легкою.

Ви зазначали, що для учасників проєкту лікування безоплатне. Хто є донором «Неопалимих» та скільки коштів вже вдалося залучити?

Ми співпрацюємо з великою кількістю бізнесів, в тому числі з дистриб’юторськими виробничими компаніями в фармацевтичній ніші, які періодично надають нам препарати у форматі гуманітарної допомоги – розхідну частину, так би мовити. А безпосередній процес лікування, використання лазера і робота спеціаліста – це є власний внесок тих клінік, з якими ми співпрацюємо по всій Україні. Ми «закриваємо» витратну частину – препарати, а власний внесок клінік – це те, що вони надають лазери та спеціалістів. Щодо суми, то наразі ця цифра складає орієнтовно десь до 100 000 доларів, але не живими грошима, а препаратами та медикаментами для лікування пацієнтів.

Скільки вже людей стали учасниками проєкту та отримали лікування?

У нас ще немає пацієнтів, які закінчили повний цикл лікування, тому що воно триває в середньому від одного до півтора року. Станом на зараз у нас на лікуванні 83 пацієнти – вони або вже безпосередньо лікуються, або консультуються щодо його початку.

У проєкті можуть брати участь військові, цивільні, волонтери?

По суті участь брати можуть всі. Єдиний наш суворий критерій – це те, що людина отримала поранення безпосереднього внаслідок військових дій. Але іноді ми робимо виключення. Зараз є вірогідність, що у нас розпочне лікування дитина, яка отримала поранення не через військові дії, а в побутових умовах, але у неї батько з 2018 року на фронті, і ми вирішили зробити виключення.

Розкажіть про свою команду. Скільки людей працює у «Неопалимих» і які їхні задачі?

Реалізацією проєкту займається організація, якою я керую – «Український волонтерський центр». У нас команда з 13 людей – це все молодь. Ми беремо на себе повністю адміністративно-операційну систему – все, що не є безпосередньо лікуванням – маркетинг, робота з медіа, ведення соціальних мереж, вся внутрішня діяльність, робота з базами даних, верифікація пацієнтів, комунікація з пацієнтами, узгодження графіків. Якщо коротко, то команда займається розв’язанням всіх питань до моменту, поки ми не передамо пацієнта особистому лікарю. Та навіть після цього ми продовжуємо підтримувати комунікацію з пацієнтом та лікарем. Також команда займається залученням додаткових ресурсів. Бо ті ресурси, з якими ми починали, вони поступово виснажуються, і зараз ми активно працюємо над тим, аби розширювати нашу діяльність, щоб забезпечувати сталість, бо ми працюємо трохи більше 4 місяців у повноцінному форматі, а розраховуємо, що проєкт буде тривати як мінімум до завершення війни та ще 2 роки після цього, а це доволі великий період часу.

Як шукаєте людей для участі у проєкту? Чи це важко? І яким є ланцюжок дій, починаючи від пошуку пацієнта до початку його лікування?

Пошук пацієнтів зараз пріоритетно відбувається через ЗМІ та соціальні мережі шляхом публікації інформації, роботи з телеканалами, онлайн-виданнями. Власне розповсюдженням інформації про проєкт – що, ось, є можливість отримати таку допомогу. Зараз на перспективу розробляємо сценарій роботи з обласними, міськими закладами охорони здоров’я, аби побудувати ланцюжок скерування пацієнтів до нас. Все відбувається приблизно так: пацієнт заходить на веб-сайт, заповнює реєстраційну форму, вказує всі свої дані, прикріпляє документацію, яка підтверджує отримання поранення та фотографію свого поранення, після цього з ним контактує менеджер, уточнює всі деталі, далі проводиться технічна перевірка, все це передається на верифікацію медичній комісії, вона повідомляє, чи беремося ми за цей випадок з медичної точки зору, і після цього пацієнта передають лікарю в залежності від його географії, де йому буде зручніше проходити лікування.

Ви казали, що людині інколи можуть відмовити у лікуванні. Про які випадки йдеться?

Буває таке, що до нас звертаються люди, яким ми не можемо допомогти у межах цього проєкту пластичною хірургією чи лазером. Наприклад, людині треба робити реконструкцію ноги, що є терміновим, і до цієї реконструкції ми не можемо людині допомогти. 

Чи багато учасників проєкту погоджуються брати участь у фотопроєкті, чи є якісь психологічні бар’єри?

Відверто, психологічних бар’єрів дуже багато. Якщо ми говоримо про публічні фото, тобто про наш фотопроєкт, то дуже багато людей відмовляються. Ми намагаємося переконати, що це важливо, але не наполягаємо. Дуже часті випадки, коли у людей є родичі, які не знають про травми. Є військові, у яких є родичі на тимчасово окупованих територіях. Є дуже великий перелік аргументів, коли ми не наполягаємо.

Чи виникають труднощі під час роботи над проєктом. Якщо так, то які?

Якихось конкретних проблем у нас не було. Єдине, що я можу сказати, – це те, що тема фізичної реабілітації жертв війни загалом складна. Не так багато людей в Україні цим займаються, а це дуже великий та складний напрямок. У нас досі не «закритий» запит на це. Ми мало не єдині в Україні, хто з приватної ініціативи працює у цьому напрямку. На всю Україну, на всі сфери медицини є менше десятка приватних ініціатив, які займаються фізичною реабілітацією жертв війни. 

Чи плануєте у майбутньому співпрацювати з лікарями та лікарнями закордоном?

Так, плануємо. Йдеться як про обмін досвідом, так і про спільне лікування пацієнтів.

Зараз часто подібні ініціативи росія атакує ботами в мережі чи намагається заблокувати сторінки. Чи було у вас щось подібне?

Поки не було, але, можливо, все ще попереду. У мене є особиста місія, я мрію про те, щоб наш сайт потрапив під якісь російські санкції. Дуже цього б хотілося. Я вважаю, що якщо таке відбудеться, то я надрукую собі грамоту і поставлю її в рамку вдома. Я вважаю, що це визнання того, що ми все робимо правильно.

Допомогти проєкту можна за реквізитами:

UA693252680000026001139283001 – гривні 

UA873252680000026000139283002 – долари США

UA433252680000026009139283003 – євро

UA613252680000026008139283004 – злоті

Також для співпраці звертатися можна до керівника проєкту – Максима Туркевича за телефоном або у месенджерах +380669060614.

Поділитися:

Категорії : Україна

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*