НИКИФОРА дешево продам

Анна Коженьовська-БігунКУЛЬТУРА2009-06-04

{mosimage}

“Твори Никифора є добрим прикладом примітивізму в мистецтві, але тому що їх багато на ринку, вони не вважаються особливо цінними”, – такими словами починається офіційна відповідь прес-служби поліції на наше питання, як польська поліція бореться з фальсифікаторами картин художника з Криниці.

Правда, Епіфаній Дровняк, тобто Никифор, був дуже плідним митцем. Знавці його творчості вважають, що міг малювати навіть 3-5 картинок на день, що дало б якісь 40-60 тисяч творів протягом життя. Стільки, мабуть, не було, однак, так чи інакше, кінцевий результат може вражати. Проте правдою є і те, що багато його картин було знищено.

У той час, коли він ще не був відомий, його праці пропадали в натуральний спосіб – люди просто не дбали про них. Пізніше вироком стали плітки, що хворий на туберкульоз Никифор плював до фарб – і тисячі його картин кинуто у вогонь. При нагоді треба пояснити, що Никифор не розбавляв фарб слиною, як каже леґенда, на його фотографіях завжди виразно видно банку з водою. Він просто брав пензель у рот, щоб надати йому відповідну пікову форму.
Сьогодні на ринку знаходиться чимало “никифорів”. Та більшість з них – це фальсифікати, що їх намагаються увіпхнути в руки покупцям на різних базарах та в інтернет-магазинах як “оказію”. У відомих галереях досить рідко продаються картини Никифора. Наприклад, у Сопотському аукціонному домі зараз виставлена лиш одна і коштує 2900 зл. Дорого? Так, бо напевно має сертифікат, виставлений одним зі знавців творчості Никифора. Це нормальна процедура у випадку серйозних магазинів. Хочете дешевше – заходьте на інтернет-аукціон eBay. Там, наприклад, картини Никифора якась ludka_30 продає за 541,44 зл. кожну. У день, коли я пишу цей текст, вона має їх три, але в неї вони доступні постійно. Завершується один аукціон, починається другий. В англомовному описі немає й слова, що це копії. Іноземцям навіть не засвітиться червона лампочка в голові, що треба бути обережним. Нам запалюється. Питаємо ludku_30 про походження пропонованих нею “никифорів”. І читаємо стандартну історію про людей, які принесли їй ці картинки до антикваріату в Криниці, твердячи, що це ориґінали. Чи здобула сертифікат? Ні, каже, бо він дуже дорогий – коштує 1000 зл. У цій самій Криниці працює видатний знавець творчості Никифора, хранитель у його музеї Збіґнев Волянин, який робить експертизи картин за 150-200 зл. Видно, ludci_30 було до нього задалеко. А може боялася почути, що одна з праць, які вона продає, це копія “Залізничного вокзалу” з 1935 р., який висить на стіні Окружного музею в Новому Санчі, тобто 30 км від Криниці. Річ у тому, що Никифор ніколи не малював двох ідентичних картин…

{mosimage}

Коротка історія підробок
Перші фальсифікати праць Никифора з’явилися разом з його успіхом на Заході. Тоді співвідношення долара до злотого просто заохочувало до масового виробництва і продажу “никифорів”. Пік цього явища припадав на кінець 40-х та на 50-ті й 60-ті роки. Пізніше, разом зі зменшенням зацікавлення криницьким майстром, зменшилася також кількість його фіктивних творів, але цілком вони не зникли. У різні періоди проходили чергові хвилі підробок, які заливали ринок мистецтва. Такий ренесанс Никифора безсумнівно викликала прем’єра відомого фільму Кшиштофа Краузе, а одночасно зі стрічкою вийшло у світ і чимало фальшивок. Також після смерті серйозних колекціонерів праць Дровняка – Єжи Занозінського та Альфонса Карного – продавалися безліч картин, які буцімто походили з їхніх колекцій. Кожна виставка, кожна акція навколо художника пригадує людям про нього, а це значить – викликає сентимент. А на сентиментах завжди можна заробити.
Боґдан Карський – колекціонер і знавець Никифорових творів, виклад якого в Етнографічному музеї у Варшаві дав мені зрештою поштовх до написання цієї статті, по черзі називає елементи, на які слід звернути увагу, купуючи картинку Дровняка. По-перше – Никифор малював на різних картках, часом записаних з другої сторони, однак, як і кожен художник, цінував чистий папір. Тобто картинок з друком на реверсі є справді мало, що не заважає шахраям надуживати цим атрибутом. По-друге – Никифор користувався дуже поганими матеріалами, навіть коли мав гроші. Сучасні фальсифікатори часто малюють марковими фарбами, що очевидно викликає, як каже Б. Карський, “крик фальшу”. […]Б. Карський, “крик фальшу”. По-третє – притаманний Никифору напис міг з’являтися, але не обов’язково. Складався він з дуже випадкових літер і зрозуміти його логіку просто неможливо. Фантазія “продовжувачів” у цьому випадку необмежена і часто просто кумедна. І по-четверте – фальсифіковані печатки Є. Дровняка часто не витримують основних рис форми, розміру та змісту. Польський художник Едвард Двурник звернув колись увагу, що Никифорові картини “дрижать”, бо їхній творець колись відморозив пучки і, малюючи, тримав пензель глибоко між пальцями, тому не проводив прямих, повних ліній. Отож, якщо такі бачимо, то найбільш правдоподібно маємо справу з підробкою.
Треба бути також дуже обережним, коли йдеться про пропоновані ненадійними продавцями сертифікати чи експертизи, бо буває, що навіть їх підробляють. Але часом їх просто немає, а продавець “ґарантує”, що автентичність картини підтвердили хранитель з Етнографічного музею у Варшаві Ядвіґа Міґдал, або вже згаданий З. Волянин. До речі, цей останній, наприклад, отримував інформацію, що картина має експертизу “знавця”, про якого він ніколи не чув, щоб той щось написав на тему Никифора. А треба взяти до уваги факт, що Никифорових спеціалістів не так вже й багато і вони один одного знають. На думку Боґдана Карського, найкращим розв’язанням було б введення для позначання Никифорових творів таких мікропечаткок, якими користуються експерти з філателії. А поки що краще триматися здалека від непевних джерел й уникати “оказій”.

Що з цим робити?
Можна ризикнути і поставити тезу, що останніми роками в Польщі трохи поправилася ефективність боротьби з фальсифікаторами. Міністерство культури та національної спадщини ввело до закону про захист пам’яток і опіку над пам’ятками статтю про переслідування фальсифікатів та ініціювало два приписи, які пеналізують фальсифікацію. Раніше за це переслідували виключно як за шахрайство. Завдяки активності таких людей, як Боґдан Карський і Збіґнев Волянин, збільшилася свідомість свіжих колекціонерів, де і як купувати “никифори”. На більшості інтернет-аукціонів картини без сертифікату автентичності можна продавати лише у відділі “копії” і цього загалом дотримуються адміністратори порталів. Однак до ідеалу ще далеко. Фальсифікатори найчастіше залишаються безкарними. За польським законом, немає однозначного визначення, що є копією, а що фальсифікацією. Треба довести, що хтось свідомо продавав копію як ориґінал і заявити про це в поліції. А що робить поліція, навіть якщо їй пальцем покажеш таку ludku_30? Отож відповідає, що може лиш повчити її про обов’язок зазначення, що це копія. Чи хоча це зробила? Ludka_30 до цих пір продає свої “никифори” як ориґінали. Видно, що поліція картинки криницького майстра справді “не вважає особливо цінними”. Хоча, за словами З. Воляніна, їхні фальсифікатори заробили чималі гроші.
Так само байдуже ставиться до цієї проблеми і портал eBay.pl. Його прес-секретар, запитаний про ludku_30, відповів, що реаґуватиме лише тоді, коли з’явиться власник авторських прав до картин Никифора й оголосить про неавтентичність того, що продає ludka_30. Це такий нонсенс, каже З. Волянин, що навіть не варто з ним дискутувати. Автентичність твору може перевірити той, хто знається на творчості даного митця.
Ну що ж, Никифор помер бездітний, справа з авторськими правами дуже ускладнена, а знавці його творчості часто вже просто не мають сил боротися з вітряками…

“Наше слово” №23, 7 червня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*