Ярослав Сирник ■ ІСТОРІЯ ■ 2010-02-27
В архіві Інституту національної пам’яті в Ряшеві, серед інших цікавих матеріалів, зберігається багатотомна документація справи під назвою “Ґураль”, яку органи комуністичної безпеки завели на українців, що проживали в колишньому Короснянському воєвідстві. Характерно, що в справі помітне “багатство” напрямків, у яких розгорнула свою діяльність Служба безпеки (СБ).
У короснянських “коліщатках” намагалися немов подетально з’ясувати, здається, усі можливі дані про життя українців. Не залишилося поза їхньою увагою й навчання молоді в ІV Загальноосвітньому ліцеї в Лігниці (тут і далі джерело: AIPN Rzeszów 038/64, t. 5, passim).
Справу спостереження за лігницьким ліцеєм я вже описував неодноразово, зокрема, на сторінках “Нашого слова”. Проте досі я показував це передовсім у плані нагляду за вчителями школи. Особливу увагу я присвятив провокаціям лігницької СБ у відношенні до директор Ірини Снігур, які призвели до відкликання її з посади 1977 р. Згадував також про нагляд за Іваном Співаком, Іваном Олійником та іншими. У мене була свідомість того, що, беручи до уваги вік учнів, стеження мусило поширюватися також і на них: як під час навчання в ліцеї, так і після його закінчення. Прикладом цього була хоча б інформація про нагляд за Романом Ющаком, (сьогоднішнім владикою Володимиром) у рамках справи “Ортодокс”. Існують дуже імовірні підозріння, що в окремих випадках втручання СБ могло означати, наприклад, нескладення випускником лігницького ліцею вступних іспитів до вищого навчального закладу. Окрім “індивідуальних” справ про навчання дитини в лігницькій школі, збиралася й інформація про всю її родину. Ще одним аспектом “праці” СБ з молоддю були спроби – іноді вдалі – вербування ліцеїстів до мережі таємних співпрацівників (у 80-х рр. це були, напр., “Пйотр” та інші).
Одним із документів, який свідчить про діяльність служб, є лист, надісланий у січні 1986 р. з Воєвідського управління внутрішніх справ (ВУВС) у Коросні до Районного УВС у Сяноці. У ньому читаємо:
“Informuję, że w IV Liceum Ogólnokształcącym w Legnicy z ukraińskim językiem wykładowym z Waszego terenu uczą się n/w uczniowie: Dołżycki Zenon (…), Onyszkanycz Piotr (…), Onyszkanycz Teresa (…), Dobrzańska Irena (…), Dołżycka Maria (…), Jawornicki Mirosław (…), Hryniów Danuta (…), Onyszkanycz Danuta (…), Onyszkanycz Dariusz (…) [у дужках пропущено дати народження та адреси – прим. Я. С.]. W związku z powyższym proszę o spowodowanie zebrania bliższych danych o rodzicach w/w osób z uwzględnieniem: danych personalnych, przynależności organizacyjnej, wyznania, przeszłości politycznej (działalności w nacjonalistycznych organizacjach ukraińskich, przesiedleni w ramach akcji “Wisła”), powiązań z kk [капіталістичними країнами – Я.С.], szczególnie z działaczami organizacji i ośrodków ukraińskich, ewentualnego otrzymywania pomocy materialnej od tych organizacji, powiązań z elementami nacjonalistycznymi w kraju oraz z klerem greckokatolickim i prawosławnym, aktualnej postawy politycznej. Informację w tej sprawie proszę przesłać do Wydziału III WUSW w Legnicy z jednoczesnym poinformowaniem tut. Wydziału III o treści udzielonej odpowiedzi”.
Подібний за змістом лист був висланий з Коросна до Устриків- Нижніх, при чому йшлося в ньому про Ярослава Лазорика з родиною. Оскільки ініціативу в справі проявляло лігницьке СБ, можна констатувати, що подібні листи (а також збірну інформацію про випускників ліцею від 1981 р.) отримали всі воєвідські, а згодом і районні управління внутрішніх справ відповідно до місця походження учнів. Таким чином, в одній тільки акції, проведеній на зламі 1985 і 1986 р., перевірено близько 120 учнів ліцею, а з ними – їхніх батьків, тобто біля 300 українців. Якщо адресати листів лігницького СБ ретельно підійшли до справи й “операційно” використали також дані про випускників, то це як мінімум подвоїло кількість перевірених осіб. І все це лише тому, що батьки вирішили віддати свою дитину на навчання до української школи.
“Наше слово” №9, 28 лютого 2010 року {moscomment}
