Леся Самчинська ■ ІСТОРІЯ ■ №24, 2024-06-16

Раз на рік магічний світ природи відкриває шпарину, через яку можна зазирнути у дивовижну міфічну реальність, де у лісі живуть зеленоокі мавки, в річках ховаються довгокосі русалки, в хащах зачаївся вовкулака, а під дубом задрімав лісовик. Лише цієї ночі нечиста сила підходить близенько до людських осель і чатує, щоб когось упіймати; лише цієї ночі можна відшукати у лісі чарівну квітку папороті, яка подарує можливість розуміти тварин, передбачати майбутнє, зцілювати хворих і знаходити закопані скарби. Це все стає можливим тільки на свято Івана Купала – в час, коли оживає прадавня казка.

Хто такий Купала?

Свято Купала (Купайла) – одне з найстаріших і найбільш відомих дохристиянських свят в Україні та інших європейських народів. Це язичеське свято, пов’язане з природою, циклами життя і смерті. Купальські обряди зустрічаються в традиціях різних народів: поляків, чехів, німців, білорусів, латвійців, українців та інших. Проте різниться назва: у французів – це Святого Жана, у шведів – Midsommar (середина літа), в албанців – день полум’я, у поляків – sobótka, у словенців – вогняний день, у болгар – Яновден, у східних слов’ян – Купала. 

Купала – міфологічне язичеське божество наших слов’янських предків, яке символізує сонце, вогонь і родючість. Тому під час свята проводяться ритуали, що уособлюють поєднання вогню (чоловічого начала) та води (жіночого начала), для отримання врожаю, хорошого здоров’я та продовження роду. 

Походження свята

На думку дослідників, виникнення свята можна датувати 2300-1700 роками до н.е. Початковим змістом свята Купала були оргії як первісна форма укладення шлюбу. Згодом доєдналося хліборобське значення свята, бо після нього починався збір врожаю. Спершу в жертву задля багатого врожаю приносилася людина, але потім її замінили на опудало.

В Україні під час археологічних розкопок знайдені атрибути свята, яким понад три тисячі років, а саме свято Купала вперше згадується в київських реєстрах X-XI століть, де вказується про звичай збирати та спалювати у цю ніч дерев’яні факели. Писемні джерела XII  століття описують купалівські обряди з плетіння вінків і стрибання через багаття. 

В дохристиянську епоху свято Купала було пов’язане з літнім сонцестоянням, що припадало на 22-24 червня. У IV ст. н.е. з приходом християнства, яке боролося з будь-якими язичницькими проявами, всі урочистості цього свята церква перенесла до дня народження Івана Хрестителя, а дата події змістилася на ніч з 6 на 7 липня. До язичницького найменування «Купала» додали християнське «Іван». Відтак з’явилася оновлена назва – Івана Купала.

Святкування в Україні

Довгий час в Україні з купальськими обрядами боролася не тільки християнська церква, але і влада. Наприклад, у 1719 році гетьман Іван Скоропадський видав указ, який наказував карати учасників купальських ігрищ. А у 1769 році Катерина II взагалі заборонила свято. Однак, попри численні заборони, свято Купала продовжувало існувати, дещо змінивши свою сутність. Сакральне значення купальських обрядів з часом майже повністю було заміщене побутово-ігровою тематикою.

В Україні купальські звичаї змінювалися впродовж багатьох століть й відрізнялися територіально. Найменше Купала святкували у карпатському регіоні, а найбільше язичеські обряди були поширені на Поліссі та у центральній Україні – одній з архаїчних зон слов’янського світу, де свято зберегло свої прадавні риси: ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання обрядових пісень, стрибання через вогонь, купання у водоймі, спалення чи утоплення (або закопування) опудал Купала та його жіночого відповідника Марени (інші назви Купальниця, Купайла, Мара). Стародавні українці вірили, що саме в цей день виходять на землю лісовики, відьми та інша нечисть, а вода і вогонь захищають від них.

Традиційні купальські обряди відрізнялись залежно від регіону України. Головними дієвими особами свята були Марена – богиня весняної вологи та Купало. При цьому найбільш розповсюдженою була саме жіноча постать Марени. Фігури Купала й Марени українці робили із будь-якого дерева, зрідка з жовтої глини. У різних місцевостях України це були різні рослини, а в деяких селищах Полтавщини божеств в’язали із соломи. Подекуди у якості Купала ставили молоду вишню, вербу чи чорноклен. Як прикраси на гілках розвішували вишні й встромлювали дерево в землю або ж обкопували так, щоб у канаву можна було поставити ноги. Люди сідали босоніж навколо дерева, опускали ноги в яму та їли куліш чи іншу гарячу страву. Це була своєрідна поминальна церемонія – у такий спосіб давні слов’яни спілкувалися зі своїми померлими предками. 

Наприкінці свята опудало Купала зазвичай спалювали чи закопували в землю – ховали. Марену ж топили для того, щоб у період жнив не було дощів. Під час цього дійства співали обрядових пісень. Інколи перед спалюванням з дерева, що символізувало Купала, ламали гілки, несли їх на город і встромляли між огірками, щоб рясно родили. (До речі, в Польщі є традиція утоплення жіночого опудала Marzanna, хоча й навесні, як символ прощання із зимою, що більше перекликається з традиціями Масляної.)

У деяких регіонах України купалівським лялькам лише мили ноги й залишали до наступного свята. Інколи в обрядах на Купала брала участь справжня дівчинка, зазвичай найкрасивіша в усьому селі. Її наряджали, вдягали на голову вінок і називали Маринкою. У ряді місцевостей лише після Купала припиняли співати веснянки.

На Слобожанщині свято обмежувалося спалюванням солом’яної ляльки. На Волині наприкінці Купала дівчата пускали у воду прикрашену вишневу гілку Купайлу, а хлопці намагалися зламати її та завадити дівчатам. З дівчини, яка недопильнувала гілку, могли глузувати аж до весни.

Важливим елементом свята Івана Купала також було багаття. Напередодні свята хлопці ходили селом і збирали старий дерев’яний непотріб, який потім спалювали у купальському вогнищі. Це символізувало початок нового щасливого життя. Поширеним був магічний ритуал, який вшановував сонце, коли старі дерев’яні колеса обмазували смолою, прив’язували солому, щоб краще горіло, і котили з високого пагорба до річки. На Поліссі у деяких селах хлопці запалювали від купальського багаття смолоскипи та йшли ходою через усе село. Дівчата участі в цьому не приймали.

Окрім великого багаття розпалювали ще одне вогнище, поменше. Через нього потрібно було стрибати. Вважалося, що купальське вогнище допомагає захиститися від нечистої сили і спалює всі хвороби. Тому до вогню кидали речі хворих людей, щоб вони одужали. Якщо через багаття стрибала закохана пара, то не можна було роз’єднувати рук, бо інакше вони могли розлучитися. На Полтавщині стрибкам через багаття передувало стрибання босоніж через кропиву.

На Чернігівщині до святкування долучалися й діти: вони влаштовували собі окремі ігри, виготовляли власного Купала з кропиви та будяка, стрибали через кропиву. 

Чим далі на південь України, тим частіше були поширеними русальні обряди, які проводилися упродовж русального тижня – тижня після свята Трійці. В цей час, за народними віруваннями, по землі гуляють русалки. Русальні традиції включали в себе переодягання однієї з дівчат на русалку, вбирання дівчат у вінки, танці та спів русальних пісень. Святкове дійство також супроводжувалося розпалюванням багаття, через яке стрибали дівчата і парубки. Але, на відміну від купальських забав, свої вінки дівчата кидали на хлопців і розбігалися геть, а дівчина-«русалка» намагалася упіймати і полоскотати свою подругу. Опівночі всі розходилися.

У Карпатах на свято Купала дівчата оперізувалися перевеслом із пахучих трав, плели й надягали вінки. За гуцульськими уявленнями, від Івана Купала й до свята Іллі відбуваються «горобині ночі» – час, коли грім може вбити людину.

На Київщині існувала традиція, коли на Купала до сходу сонця дівчата брали мітлу, вибігали на вулицю, розмахували нею та співали до парубків глузливих пісень. Хлопці ж у відповідь жартували і намагалися відібрати мітлу.

Важливим компонентом купальської обрядовості була ритуальна колективна вечеря, яку практикували у деяких місцевостях України (зокрема Поділля, Полісся, Слобожанщина, Середнє Подніпров’я). Певних традиційних страв не було, зазвичай це була пісна їжа, приготована на багатті. У деяких регіонах готували солодку ячну кашу на молоці. На Сумщині варили борщ із раками й галушками. На Слобожанщині дівчата готували яєчню та млинці, а хлопці приносили горілку, після чого всі разом вечеряли.

Звичай ворожіння на Купала за допомогою вінків прийшов до України дуже давно. Дівчата плели й пускали річкою вінки з прилаштованим до них свічками й залежно від того, як і куди ті пливуть, трактували своє майбутнє. Купальські вінки зберігали доти, аж поки не починала зав’язуватися капуста, – їх кидали на капустиння, щоб мати хороший врожай. Інколи вінки закидали на горище чи дах. У такий спосіб вінок «уберігав» будинок від удару блискавки. На Купала в Україні ворожили не тільки дівчата, а й парубки. Вони пускали у воду паперові човники і стежили за напрямом, куди їх понесе течія, і у такий спосіб визначали свою долю.

Віра у те, що купальської ночі квітне папороть, яку від людей береже нечиста сила, зустрічається не тільки в українців, а й у народів північної та східної Європи. За повір’ями, той, хто знайде цвіт папороті, отримає безліч можливостей. Тож цієї ночі лише найвідважніші парубки йшли до лісу, щоб знайти квітку папороті.

Свято Купала окрім магічної обрядовості асоціювалося з низкою забобон та заборон. В святкову ніч не можна було спати, бо в цей час до хати могла пробратися нечиста сила. Цієї ночі в багатьох регіонах України суворо заборонялося купатися до сходу сонця, адже могли втопити русалки. Цього дня не варто було підіймати знайдені гроші, позичати чи продавати, бо це могло накликати бідність.

Український народний побут також збагатився численними прикметами та приказками, пов’язаними з купальським святом: «Після Івана (Купала) не треба жупана», «Якщо на Іванів день злива – чекай мокрі жнива», «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе як пана» та багато інших. 

На початку XX століття купальські традиції в Україні поступово почали зникати. За радянських часів сакральна суть ритуалів була спрощена і свято Купала переформатували на свято радянської молоді, де основою «народних гулянь» стали хороводи навколо вогнищ та пускання вінків. В 1959 році дату святкування офіційно закріпили в державному календарі.

Сьогодення

Цього року після реформи церковного календаря 2023 року українці знову відзначають Івана Купала в ніч із 23 на 24 червня. В сучасній Україні це свято сприймається більше як данина традиціям предків, щось казкове й міфологічне, а його обрядова функція є суто естетичною.

Сьогодні купальські розваги популярні переважно серед української молоді. Громади міст та селищ зазвичай влаштовують розваги-гуляння на березі водойм для всіх охочих, а традиції та обрядовість таких святкувань в різних регіонах України подібні. Однак, незважаючи на суттєву зміну первісного змісту та форми, свято Івана Купала продовжує бути культурною традицією, яка передається від покоління до покоління, і є своєрідним вікном у магічний світ наших предків, яке відкривається лише раз на рік, – в ніч, коли квітне папороть.

Поділитися: