Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №44, 2024-11-03

Президент Польщі Анджей Дуда вручив номінаційні акти викладачам і діячам науки та мистецтва. Серед тих, хто здобув науковий ступінь професора, – два представники української громади.

Загалом на здобуття звання було висунуто приблизно 250 науковців із різних галузей: медицини, техніки та технологій, сільського господарства, природничих та гуманітарних наук, мистецтва. Через велику кількість номінантів церемонію нагородження поділили на три дні: 15, 18 та 21 жовтня.

До переліку науковців-номінантів увійшли теж Олександра Гнатюк, професорка гуманітарних наук у галузі літературознавства Варшавського університету, та Ярослав Сирник, професор гуманітарних наук в галузі історії з Вроцлавського університету.

Професорка Олександра Гнатюк – дослідниця у сфері українознавства, перекладачка та популяризаторка української літератури в Польщі й польської в Україні.

У 1980-1985 роках вона вивчала українську та російську філологію у Варшавському університеті. 1992-го здобула ступінь докторки філософії з працею «Українська барокова релігійна пісня», а у 2004 році – габілітацію з дослідженням «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність». Протягом 2006-2010 років була першою радницею з питань культури й науки Посольства Польщі в Києві.

Після роботи в посольстві Олександра Гнатюк повернулася до вивчення української ідентичності. Її цікавило, як ідентичність змінилася в нових політичних умовах. Так повстав текст під назвою «Чекаючи на Європу», який з’явився у результаті аналізу дискусій 2000-2010 років. Про дослідження української ідентичності науковиця також розповідала в інтерв’ю для нашого тижневика у 2021 році.

За її словами, етнічне бачення української ідентичності було досить довго найголовнішим. У період української незалежності така позиція змінилася. Громадянство отримали всі, хто проживав на території України до 1991 року. Тому українська ідентичність базується на громадянстві, а не на національності.

«У Польщі показниками національної ідентичності є спільна мова, спільна культура і релігія, спільне бачення історії, – зазначала Олександра Гнатюк. – Когось, хто не говорить польською, важко визнати поляком. У порівнянні українська ідентичність є більш багатовимірною. І їхня культурна різноманітність є набагато ближчою до європейської ідентичності, ніж польська. Тому я вважаю, що українська ідентичність є більш сучасною, ніж польська, і є інклюзивною, а не ексклюзивною».

Професорка стала авторкою багатьох наукових і популярно-наукових публікацій. Отримала низку нагород за наукову та громадську діяльність, зокрема 2012 року була нагороджена орденом «Відродження Польщі».

Професора Ярослава Сирника багато хто пам’ятає з ІV Загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання в Лігниці, випускником якого він є.

Він вивчав історію в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, потім перейшов до Вроцлавського університету. У 2005 році отримав ступінь доктора гуманітарних наук у галузі історії на основі дисертації під назвою «Українське населення в Нижній Сілезії в 1945-1989 роках». 2010-го здобув ступінь доктора габілітованого.

Як працівник Вроцлавської філії Інституту національної пам’яті був, серед іншого, координатором дослідницького проєкту ІНП «Апарат безпеки щодо національних та етнічних меншин й іноземців».

Є активним учасником Українського історичного товариства в Польщі, де був головним редактором журналу «Літопис. Студії та матеріали Українського історичного товариства в Польщі». Працював також редактором «Українського альманаху», який видає Об’єднання українців у Польщі, з ним він співпрацює і досі. Ярослав Сирник також є членом Асоціації польських архівістів та Історіографічного товариства.

У 2016 році його нагороджено Бронзовим хрестом «За заслуги».

Сфера наукових інтересів Ярослава Сирника охоплює, зокрема, історію національних меншин у Польщі та роботу апарату безпеки.

«У мене є дві головні теми, з якими я працюю. Це історія національних меншин та українсько-польських відносин як у Польщі, так і Східній Європі. Це теми більшості моїх публікацій. У певний момент у мене з’явилися методологічні розробки, що стосувалися способу роботи органів безпеки комуністичної Польщі. Це тому, що колись (протягом 14 років) я був працівником Інституту національної пам’яті», – говорив нашому тижневику в січні 2023 року історик, коли президент Польщі підписав документ про надання вченого ступіня професора Ярославу Сирнику.

На ці та інші теми вийшло кілька книг історика. Як він сам зазначав, найважливішою й, певно, переломною на його науковому шляху є «Trójkąt Bieszczadzki».

«На сьогодні це основна моя книжка. Через два роки після її публікації я видав другий том “Przemoc i chaos”. Перша книжка, вважаю, є далеким відгуком на те, що написано про польсько-українське протистояння в Бескидах у 1944-1947 роках. Згадую там про події на території Ліського повіту. На відміну від інших досліджень я спробував на основі історичних джерел поглянути на події в мікромасштабі, з перспективи окремих сіл, громад. Це був погляд не лише на українців, але й поляків. Хотів сказати, що до подій того часу не можна вживати спрощеного підходу. Там спостерігається різна поведінка й ставлення до подій місцевого населення», – говорив науковець рік тому.

Зі свого боку додамо, що професор був теж автором статей у нашому виданні.

Поділитися: