Ігор Ісвєв, головний редактор порталу PROstir.p ■ ПОГЛЯДИ ■ №2, 2018-01-14

Чжао Ґао, головний євнух великого китайського імператора Цинь Шихуана, довго приховував смерть володаря. Та коли факт смерті стало неможливо приховувати, Чжао Ґао вирішив вчинити переворот. Він привів до імператорського двору оленя і сказав, що це кінь. Ті, хто погодився, що це кінь, стали йому вірно служити. Тих, які сказали, що це олень, страчено.

Це хрестоматійний експеримент щодо консолідації колективу. Думаю, що священик Тадеуш Ридзик, який хоче поставити на своїй території жахливий і кітчевий монумент жертвам Волинської трагедії, про це знає. Політик не зможе згуртувати навколо себе людей, заявивши, що світ повинен бути добрий, а небо синє. Або, наприклад, що Гітлер – поганий. Це надто очевидно і не викликає конфлікту.
Згуртувати масу людей політик зможе лише тоді, коли скаже, що олень – це кінь. Бо це – відверта брехня. Але на нього нападуть вороги. Тоді одна частина буде змагатися за лояльність, підтримуючи відверту брехню, а інша частина буде страчена, бо каже правду. Ісус Христос теж говорив правду про фарисеїв і, попри кон’юнктурщину інших, Ісуса розп’яли.
Пам’ятник відлито у Глівицях, від нього вже раніше відмовилися Ряшів та Єленя Гора. У центрі пам’ятника – польський орел, посередині якого видовбано хрест, а з нього, у свою чергу, стирчать вила з наколотою на них дитиною. Навколо монумента стирчить інший сільськогосподарський реманент, знову ж таки з дитячими головами. Цей пам’ятник мають намір установити в Торуні, у Парку національної пам’яті, який знаходиться на підконтрольній кс. Ридзикові території. До цього з’явилася інформація, що цей священик підписав угоду з польським Інститутом національної пам’яті і що він хоче опрацювати список українських «праведників», які рятували поляків від «геноциду».
Тобто українською тематикою зайнявся наступний відомий польський католицький священик. Однак проблема не в тому, що якийсь духівник, холдинг якого не від сьогодні будує серед своїх фанатів ненависть на ґрунті астральних ревнощів до щасливих суперників, і не в тому, що польські середовища, які змагаються з власним нацизмом, стверджують, що всі українці, німці чи хто-небудь інший – це «фашисти». Проблема в тому, що ця очевидна маячня перейшла в Сейм РП, і десь там, «у морозильнику», чекає свого часу (це я про законопроект руху Кукіз’15 «Про пеналізацію бандеризму»).
Для чого потрібні подібні скандали з українцями? У кожному суспільстві є певна кількість людей, котрі завжди хочуть, щоб на них звернули увагу, а в них немає таланту. Своїми жертвами вони завжди обирають найбільш беззахисних, тобто тих, кого легко і без відповідальності можна посадити на вила посеред білого орла. Повторю, не ті, хто це дійсно робив, – їх зараз нема серед живих, – а ті, кого легко можна туди посадити.
Ну, ось, для прикладу: дорогі депутати Кукіза, а чи не хочете ви розібратися зі священиком Ридзиком? Може, він умисне хоче осквернити пам’ять про жертв Волині таким жахливим і вульгарним одоробалом? Може, він свідомо хоче вкрасти у вас приховану ненависть до українців? А, може, він сам, – о Боже!, – українець?
Ні, депутати цього не зроблять. Чому? Бо навіть їхня ненависть така ж несправжня, як і старання Ридзика продемонструвати пошану жертвам Волині. Вшанування жертв не вмикається і не вимикається з кожним новим пам’ятником. Про жертв, якщо вони дійсно болять, піклуються щоденно. І тоді небайдужі на сприйняття другої сторони, – адже багато українських і польських інтелектуалістів назвали вже цей монумент звичайнісіньким знущанням з пам’яті жертв, кітчевим та огидним.
А поки нема правди, ця історія є оленем, названим конем. Його занесуть на подвір’я, а частина людей збреше, що це кінь. Проте Чжао Ґао більшість брехунів стратить пізніше, зокрема четвертує свого найбільшого поплічника Лі Си. Він застосує проти нього закон про державних злочинців, згідно з яким сім’я Лі Си буде знищена в жахливих муках у трьох поколіннях. Самого Чжао Ґао вб’є племінник у храмі під час повстання.
Цей пам’ятник стане контролем ненависті і, водночас, контролем щирості. Він буде поставлений у пам’ять про жахливі й трагічні події, проте він їм не відповідає. Він дає «м’ясо» тим, хто цього м’яса жадає, однак інших він ставить перед страшним вибором: а як? Як вшанувати жертви, коли є ОЦЕ? Відповідь дав Марек Едельман: «Ніяк, бо не можна допускати, щоб жертва ставала катом». Проте отець Ридзик цього, найімовірніше, не прочитає. ■

Поділитися: