Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №31, 2020-08-02

У Ждині біля Горлиць 19 липня відбулася 38-ма «Лемківська ватра». Фестиваль лемківської культури – це час щорічних зустрічей, родинних та дружніх, надзвичайно важливих для усіх поколінь лемків. Цього року «Ватра» пройшла без глядачів, тим не менш гурти виступали на сцені, а ті, що не змогли приїхати з огляду на непевну ситуацію на кордонах, записали свої виступи на відео. Окрім концертної програми, на фестивалі відбувалися дискусії – і все це транслювалося в інтернеті. Помітно, що цьогорічна «Ватра» була справою молодого покоління лемків, які активно включилися у її організацію. Про досвід, винесений з цьогорічного онлайн-заходу, рекомендації для інших організаторів українських, зокрема лемківських заходів, а також чому фестиваль у Ждині не перенесли на інший термін, розповідає Наталя Гладик, секретар Об’єднання лемків (ОЛ).

Робота над цьогорічною «Ватрою» важча, ніж над тими «класичними», що проводилися до цього?

Для мене особисто роботи було менше, але для інших – навпаки. Треба розуміти, що підхід до організації заходу, на якому є публіка, один, а до онлайн-події – вже інший. До того ж у нас були не лише концерти і різні заходи на «ватряному» полі у Ждині, а також трансляція двох літургій з гори Явір біля Висової-Здруй та онлайн-дискусій, учасники яких сиділи у себе вдома за комп’ютерами.

Хто відповідав за відео та трансляцію?

Звичайно, що ми не були спроможні реалізувати усе власними силами, тому найняли професійні фірми та людей, які займаються зйомками та монтажем. Якби на заході було телебачення, то можна було б організувати пряму трансляцію зі Ждині, але фінансово ми це не потягнули. Однак, я вважаю, нам все одно пощастило, бо голова організації Григорій Троханівський працює на телебаченні. Він займається виготовленням програм і знає, який має бути сценарій, як все має бути логістично вирішено. Тому він підібрав команду людей, відповідальних за звук, освітлення, операторів. Він відповідав за те, щоб нам усім добре працювалося і все йшло за планом, починаючи від зйомок та монтажу до викладення відео в інтернет.

«Лемківська ватра» у Ждині – це один з небагатьох заходів, організованих українськими та лемківськими організаціями, який не відмінили з огляду на коронавірус. Так, не відбувся один з найбільших українських заходів на півночі Польщі «Еколомия» у Ґурові-Ілвецькому, а також «На Івана, на Купала» в Дубичах Церковних на Підляшші. Вже відомо, що не буде й інших, наприклад, «Пасленцької бесіди східних культур». Проте «Ватру» ви вирішили провести. Чому?

Почну з того, що першою нашою спробою не скасовувати заходи, а переносити їх в онлайн, був організований у червні «Лемківський кермеш» у Вільхівці – тоді ми провели радіотрансляцію на Радіо Ряшів. А щодо рішення провести «Ватру» в цьому році, то великий вплив на це мала молодь Об’єднання лемків, яка запропонувала зробити фестиваль в онлайн-режимі. Якщо чесно, то я була налаштована скептично, просто не могла собі уявити, як може відбутися подія без публіки та чи зможемо ми зробити це технічно. Але у нашій організації є дуже файна група активних молодих людей зі своїми ідеями, є Гриць Троханівський, який мав досвід у реалізації такого роду проєктів, – тож спільними силами все вдалося зробити.

Тобто заходи треба проводити?

Вважаю, що так. З фінансової точки зору це єдина нагода для будь-якої меншинної організації записати таку кількість відео. Може, хтось через 30-40 років звернеться до цих записів із заходу зі Ждині чи Вільхівця і побачить, яку форму та мету мали наші культурні події, які люди їх організовували. Сьогодні ми, наприклад, захоплюємося звукозаписами польського етнографа Романа Райнфуса, які він робив у 20-ті та 30-ті роки минулого століття на Лемківщині. Так само, сподіваюся, що як нас уже не буде, і не знаю, чи будуть організовані «Лемківські ватри» та «Кермеші» у Вільхівці, але ж лишаться відеозаписи про них. Тому варто не скасовувати події, а проводити їх онлайн. Також, завдяки таким інноваціям, організація починає діяти на іншому рівні, перед нами відкривається величезне поле для діяльності в інтернеті. Щиро кажучи, ми і не сподівалися такого зацікавлення цьогорічною подією, що пройшла в онлайн-форматі.

Протягом тижня відео з трьох днів «Лемківської ватри» на ютубі набрало 24 тисячі переглядів, а крім цього кілька тисяч людей дивилося події на фейсбуці. Отже, більше, ніж зазвичай вживу.

І ці цифри ростуть. Це неймовірно, але кількість переглядів онлайн-дискусій у рамках «Простору слова» на «Ватрі» вже більша, ніж онлайн-подій, які транслює Воєводська публічна бібліотека у Кракові. А саме вони надихнули мене провести частину програми «Простір слова» на «ватряному» полі, а частину – у фейсбуці по домівках. Вони вже багато років роблять у мережі такі тематичні зустрічі та дискусії про літературу.

Ти згадала про велику активність молоді. Виходить, користь від COVID-19 для організації є?

Багато молодих людей, які організовували фестиваль, – це члени гуртків ОЛ, деякі з них з Головної управи. Три роки тому ми вже почали знімати рекламні ролики про «Ватру» – це були перші спроби реалізації мультимедійних завдань. До ідеї зразу приєдналася молодь і мала великий «фан» від цього (і не лише приєдналася, а зробила дуже цінну річ). Ми отримали зворотню інформацію: такі речі подобаються, побільше б такого. Ми почали готувати наступні відеоролики, і тоді активізувалася львівська «Молода Лемківщина». Зараз молоді лемки у Львові постійно роблять якісь зйомки та відеопередачі. Зокрема, народився проєкт «Лемко співи», де під час поїздки машиною із запрошеними гостями проводять розмови на лемківські теми та співають пісні. До речі, ми одні з перших запустили такі відеоролики в інтернеті. До цього передачі з різних подій робило тільки товариство «Lemko Tower», які створили «LemkoTV».

Повертаючись до твого питання про коронавірус. Якби не пандемія, то «Ватра» була би традиційною. Досвід цьогорічного фестивалю свідчить, що варто зосереджуватися не лише на звичній формі реалізації культурних подій. Треба йти у бік чогось більш сучасного, що дає інші можливості.

У липні з’явилася інформація, що планується послаблення заборон, які стосувалися публічних заходів. Зокрема, могла збільшитися кількість осіб, які можуть бути присутні на них. У вас не було думки перенести термін проведення фестивалю, наприклад, на серпень та зробити його у класичній формі з фізичною присутністю глядачів?

Ми про це думали, проте відмовилися від цього. Згадали, що впродовж багатьох років «Лемківська ватра» відбувається у треті вихідні липня. Навіть у 1997 році, коли у Польщі була повінь і були побоювання щодо дуже низької явки учасників, ми не відмінили захід і не змінили термін його проведення. Вирішили нічого не міняти й зараз. Також ми подумали, що не будемо ризикувати, адже організація такого великого фестивалю проходить у непевний час, коли постійно змінюються умови. «Лемківська ватра» – це масовий захід. Щоб отримати дозвіл на його проведення на території ґміни Устя Горлицьке, ми мусимо мінімум за місяць до події подати заявку. А до цього ще мусимо мати рекомендацію від поліції, медичних служб, прикордонної служби, пожежників та санітарно-епідеміологічної служби. І це все між собою пов’язане.

«Ватра» – це не пікнік, коли можна переносити час його проведення з тижня на тиждень. Це величезна подія, для якої треба багато дозволів, щодо яких є купа вимог. Ми не хотіли ризикувати зі зміною дати заходу на кілька тижнів, не знаючи, що буде у серпні. Ще однією проблемою було те, що для переформатування заходу з класичної «Лемківської ватри» на подію онлайн треба було зробити додатки до договорів, які ми підписали ще на початку року з Міністерством внутрішніх справ та адміністрації (МСВіА). Деякий час зайняло переписування усіх кошторисів, документів під нову форму проєкту. Міністерство усе це затвердило. Тому знову щось міняти, через місяць після першої зміни – не мало сенсу.

МСВіА виділило цього року на проведення заходу 148 тисяч злотих. Ви отримали повну суму на реалізацію «Лемківської ватри»?

Так, ніхто нам нічого не «обрізав». Ми використали повністю дотацію, яка було виділена на цей проєкт. Проте це вимагало багато роботи по підготовці додатків до договору. Це новий досвід не лише для нас, але теж для чиновників з міністерства.

Це перша «Лемківська ватра», проведена у такій нетрадиційній формі. Знаю людей, які хотіли їхати на «Ватру», а деякі навіть поїхали. Як виглядав фестиваль на місці?

Ще до початку заходу ми мали багато повідомлень, що люди приїдуть. Приїдуть хоча би послухати концерти через огорожу з надією, що зможуть увійти на територію «Ватри». Але ми у повідомленні на сайті ОЛ та на сторінці у фейсбуці, присвяченій самій події, чітко заявили, що об’єкт буде закритим. На території, де проводився захід, були лише учасники, тобто виконавці, технічні працівники, організатори. Навіть якби хтось приїхав, щоб послухати музику, то теж не зміг би, бо весь звук по кабелях ішов безпосередньо до камер. Цього року не було такого звуку, яке це завжди буває на «Ватрах».

Один зі знайомих з Перемишля, який все ж приїхав до Ждині, описав місце проведення фестивалю у двох словах – порожньо та сумно.

Я мала такі самі відчуття. Не було людей, була тиша. А до всього ще й ішов дощ. Ніби дощ – це традиційний елемент «Ватри» у Ждині, проте зараз він додавав ще більше сумної атмосфери.

Припустимо, що через рік «Лемківська ватра» буде вже відкрита для «ватрян». Як цьогорічний досвід вплине на організацію заходу у наступному році?

Якщо фестиваль у 2021 році зможе відбутися у класичному варіанті, то цьогорічний досвід ми напевно використаємо. Серед організаторів вже були розмови про те, щоби частину дискусій організовувати онлайн або одразу запускати їх у мережу. Якщо доповідачу, який має бути гостем у рамках «Простору слова», важко добратися до Ждині, то можна зробити з ним розмову онлайн. Це також економія грошей, зменшує вартість проведення заходу для нас. Я сподіваюся, що цьогорічний досвід вплине на зміну форми «Лемківської ватри», яку будемо реалізувати у наступні роки.

Фото з архіву Об’єднання лемків

Поділитися: