Олександр Любчич ■ ІСТОРІЯ ■ №2, 2025-01-12

Влітку 1909 року до Полтави на святкування 200-річчя перемоги росіян над шведами прибув імператор Микола ІІ. Після пишної зустрічі, організованої для нього місцевою владою, він побажав оглянути нову споруду Полтавського земства, яка була збудована рік тому. Все в будинку було виконано в українському народному стилі – ліпні прикраси, орнамент, плитка. Гість пробіг поглядом по всьому, більш уважно роздивився герби  повітів Полтавщини  і залишився невдоволеним. «Стіль дома исполнєн как би для прославлєнія малоросов і іх історії, – промовив він, – что крайнє недопустімо і врєдно для государства». В спорудженні і оздобленні будинку взяли участь архітектор Василь Кричевський і ряд художників, серед яких був і відомий українофіл Опанас Сластіон. Про нього й буде зараз  розповідь.

Перші кроки  до творчості: здобутки і невдачі

2(14) січня 1855 року на узбережжі Азовського моря, в місті Бердянську в звичайній сім’ї народився хлопчик, якого назвали Опанас. Тоді ще ніхто не знав, ким він стане, але вже в батьках були закладені передумови для його майбутнього життя і творчості. Невдовзі вони переїхали до Ногайська (нині Приморськ Запорізької області). Батько – Георгій Дмитрович був родом із Золотоноші, що на Черкащині, працював реставратором церковного живопису, мати – Марія Мартинівна знала багато пісень, різних казок і легенд, тож малий Панаська ще з дитинства жадібно сприймав те, що навіки пов’язало його зі своїм народом. Цікавим для нього був і сусіда – місцевий художник і музика Гордій Данилович Смоктій, який грав на декількох інструментах. Хлопчик часто прибігав до нього, ходив із ним на етюди, дивився, як він накладає фарбу, слухав, як грає на бандурі чи кобзі. Така атмосфера не могла не торкнутися глибин його серця, не пробудити інтересу до народної музики та мистецтва. Посилив його і петербурзький художник Постемський, який став щоліта приїжджати у Бердянськ і зупинятися в їхньому будинку. Батько, побачивши, що син не на жарт зацікавився живописом, вирішив дати йому художню освіту. 

Наприкінці 1872 року Георгій Дмитрович повіз Опанаса до російської столиці і залишив там. Перші спроби хлопчика самостійно пливти у життєвому морі і дістатися заповітного берега були марні. Він бився, як риба об лід. В Академію мистецтв без друзів і зв’язків не зміг поступити, а як підготуватися до іспитів, теж не знав. Тож майже рік перебивався випадковими заробітками. Але, як кажуть, людям цілеспрямованим сам Бог допомагає. Якось, блукаючи по залах картинної галереї Академії мистецтв, він познайомився зі своїм земляком Порфирієм Мартиновичем, котрий вже був учнем Академії. Він допоміг хлопцеві влаштуватися до школи «Товариства заохочення мистецтв», в якій викладав Іван Крамськой. А в лютому 1874 року, склавши іспити, Сластіон став вільним слухачем Академії мистецтв. Програма навчання в ній була схоластичною і відірваною від життя, але хлопці – земляки Сластіона – створили свій гурток «вільної академії», де ділились враженнями, дискутували із різних питань літератури, мистецтва і живопису, читали забороненого Шевченка, мріяли про майбутнє. Під час літніх канікул Опанас разом із Порфирієм Мартиновичем виїжджав в Україну, збирав етнографічні матеріали й писав етюди. Був нагороджений двома срібними медалями і готувався отримати звання художника. Оскільки не мав стипендії, то перебивався випадковими заробітками, часто голодував. Але у жовтні 1882 року був відчислений із Академії: причина банальна – не сподобався одному із професорів своєю занадто незалежною поведінкою. Опанас спочатку був у шоці, але його підтримали друзі, які порадили не залишати столицю.

Тоді ж, під час навчання в Академії, Опанас почав збирати все, що було пов’язане із життям та творчістю Тараса Шевченка у Петербурзі. Знову читаючи й перечитуючи його твори, вирішив спробувати проілюструвати деякі із них. Перший малюнок до поеми «Катерина» був надрукований у журналі «Нива» в 1884 році. Потім з’явилась серія малюнків до поеми «Гайдамаки». Вони були надруковані у віденському виданні цього твору за 1886 рік. Малюнки привернули увагу багатьох шанувальників творчості поета, а відомий художник Ілля Рєпін відзначив, що Сластіон «чудовий ілюстратор, бездоганний рисувальник, тонкий знавець козацького побуту». Щоб заслужити таку похвалу самого Рєпіна, потрібно було мати великий талант. І Сластіон його дійсно мав. Ілюстрації молодого художника стали з’являтися на сторінках столичних журналів та окремих книг. Із великим натхненням працював він і над  живописними полотнами: в кінці 90-х були створені картини «На жнивах», «Проводи на Січ», «Цегляний завод» та інші, які демонструвалися на  виставці товариства південноросійських художників в Одесі. 

Великий шанувальник рідного краю

Опанас Сластіон був не тільки художником, але й великим шанувальником історичного минулого України. Він спілкувався із відомими істориками Михайлом Драгомановим, Миколою Костомаровим, Дмитром Яворницьким, письменником Михайлом Старицьким, композитором Миколою Лисенком та іншими. Зацікавився давньою українською музикою, зокрема кобзарством. Влітку 1876 року він разом із Порфирієм Мартиновичем виїжджає на Полтавщину. Друзі відвідують села, де живуть відомі кобзарі, слухають їхні пісні, а Опанас Сластітон ще й починає малювати портрети виконавців. Всі вони із характерними рисами, в своєрідних позах, деякі з поводирями і написами, які розкривають репертуар кожного. Першими графічними портретами, створеними того року, Сластіон відкрив галерею українських кобзарів, яку продовжував і в наступні роки. Далі він зацікавив цією справою ще одного свого друга, письменника Василя Горленка. Вдвох вони теж відвідали Полтавщину, побували в Миргороді і були приємно вражені тим, що там збереглися давні звичаї, традиції і живе багато виконавців народних дум – кобзарів. Ці відвідини наштовхнули Сластіона на думку, що пора залишати казенний Санкт-Петербург і повертатися в рідну Україну. 2 лютого 1900 року він звільнився з посади художника інтендантського управління Технічного комітету Воєнного міністерства, де з 1887 року проєктував обмундирування для армії, і поїхав у Миргород. Про те, що Сластіон буде жити й працювати там, вже згаданий Василь Горленко повідомив уродженцеві Миргорода, полтавському чиновникові Панасові Рудченку, котрий прославився пізніше як Панас Мирний. «Ви знаєте художника Сластьона? –  запитував останнього Горленко. – Він поступає викладачем малювання в Миргородську гоголівську школу… Він усією душею відданий Малоросії і розуміється на малоросійському стилі й старовині. Викладач малювання він хороший і буде там дуже корисний». І петербурзький приятель Сластіона не помилився.

Подвижницька робота по збереженню досягнень культури

Опанас Стастіон працював викладачем Миргородської художньо-промислової школи імені Гоголя в 1900-1928 роках. В 1908 році за проханням Лесі Українки він допоміг львівському музикантові-етнографу Філаретові Колессі записати на фонограф пісні у виконанні місцевих кобзарів. Останній видав їх у двотомнику «Мелодії українських дум» (1910-1913), що  поетеса зустріла зі щирою радістю: «Тепер уже справді можна казати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине”». А Сластіон об’їздив ще багато сіл не лише Полтавської, а й Харківської та Чернігівської губерній, замальовуючи портрети виконавців-кобзарів, записуючи їхню гру і спів, збираючи зразки народного мистецтва – вишивку, орнамент, предмети із кераміки і таке інше. Книга із портретами кобзарів була видана вже після його смерті, в 1961 році. За  сприянням Сластіона у Миргороді була створена селянська капела бандуристів, пізніше реорганізована в Першу селянську капелу бандуристів імені Тараса Шевченка (1928 р.). Під час революційних подій 1917-1920 років Сластіон  багато зробив для врятування художніх шедеврів із поміщицьких маєтків України. На основі всього зібраного було відкрито «Науковий і художньо-промисловий музей», який став основою для Миргородського краєзнавчого музею. В нього він передав і власні, зібрані за довгі роки життя, експонати – картини, музичні інструменти, предмети культури і побуту. Сластіон був першим директором музею, але через велику завантаженість відмовився від посади, залишаючись до кінця життя консультантом при ньому. До останнього він продовжував залишатися великим шанувальником Тараса Шевченка: постійно був організатором вечорів, присвячених пам’яті поета, збирав кошти на спорудження йому пам’ятника у Миргороді. Брав участь у конкурсі на кращий проєкт монумента Великому Кобзареві у Києві. В 1908 році Полтавське земство видало поштову листівку із портретом Шевченка роботи Сластіона.

Школи немов церкви: зразки високої духовності

Не можна обійти увагою і діяльність Опанаса Сластіона як людини, яка започаткувала оригінальний  архітектурний стиль початку ХХ століття – український модерн. В той час, коли питаннями будівництва в сільській місцевості займались так звані «земства», Сластіон поклав початок серії земських шкіл на 1-4 класи (1913-1916 рр.). Його оригінальні проєкти нових  архітектурних споруд із використанням елементів українського орнаменту, козацької і навіть церковної архітектури, привертають погляди і досі. З більш ніж 90 проєктів було збудовано понад 30 земських шкіл – у Лохвицькому,  Чорнухівському та Лубенському повітах. За прикладом Полтавщини їх стали будувати і в інших губерніях. Економічно дуже вигідні для будівництва, виразні в художньому відношенні своїми стінами із цегляним українським орнаментом в кутах будівлі та при карнизному фризі, трапецієвидними вікнами та дверима, дахами із спеціальними заломами та баштами, прикрашеними шпилем, ці школи виглядали як храми. Цим підкреслювалось їхнє значення для місцевої громади і всієї країни: школи дійсно ставали справжніми храмами науки й освіти. Всередині внутрішні стіни могли розсуватися, надаючи додатковий об’єм площі для якихось святкових заходів. Крім шкіл, Опанас Сластіон розробив серію проєктів земських лікарень, амбулаторій та житлових будинків для лікарів. Зокрема, він взяв участь у проєктуванні комплексу споруд і будинків Миргородського санаторію. В них теж був використаний український архітектурний модерн. На жаль, зараз в зв’язку з війною і занедбаністю окремих будівель (ще до війни), вони руйнуються чи добудовуються, втрачаючи  свій первозданний  вигляд. Так, наприклад, в селі Чорнухи, де народився Григорій Сковорода, є декілька таких чудових споруд у давньому архітектурному стилі; якби вдалося їх реставрувати та поєднати із музеєм нашого великого філософа, то це була б чудова можливість для організації сюди масових екскурсій. Але поки йде війна, про це не може бути й мови.   

Завершення життєвого шляху видатного українця

Опанас Сластіон чимось близький до діячів Доби Відродження: енциклопедично освічений, він цікавився різними галузями науки й культури: був відомим художником і графіком, етнографом, архітектором, педагогом, краєзнавцем. Залишив він цей світ 24 вересня 1933 року, коли в Україні був страшний Голодомор. Знайшов свій вічний спочинок на цвинтарі у Миргороді.

Поділитися: