10.03.2024
Професор Ігор Галагіда про Сагринь
Петро Тима ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №11, 2024-03-17 Петро Тима: У цьому році відзначаємо 80-ту річницю трагічних подій у Сагрині. Беручи до уваги твій досвід...
Павло Лоза ■ РОЗМОВА ■ №36, 2022-09-04
Розмова з керівницею «Ослав’ян» – Маженою Онишканич
– Як виглядає зараз ситуація з набором до колективу, адже сучасну молодь важко схилити до будь-якої діяльності?
– Так, молодь більше цікавить не фольклор, а сучасна музика. Але для нас це не трагічно. У травні, наприклад, до нас доєдналося четверо нових членів. Це учні, які закінчили восьмий клас початкової школи. Я знаю, що вони добре почуваються в нашому ансамблі. І найголовніше, що їх ніхто не змушував – вони самі цього прагнули. Один із хлопців, який нещодавно приєднався до нас, навіть виконує соло. «Ослав’яни» для мене – друга родина. Я знаю, що з молодими людьми треба вміти знаходити спільну мову. Молодь прагне, щоб їх сприймали серйозно, і це природно. У колективі усі ми рівні. Мені п’ятдесят років, але маю друзів 30-літніх і навіть молодших. І це тішить.
– А молоді не тому приходять, що хтось із родини був або є учасником ансамблю?
– Так, трапляється і таке. Дві мої дочки в колективі, хоча вже не живуть у Мокрому. Вони почали відвідувати репетиції ще у шкільному віці. А іноді батьки кажуть, що як вони в «Ослав’янах» були, то й дітям обов’язково бути в колективі.
– Як ви зазначили, в ансамблі є не лише учасники, які мешкають у Мокрому. Звідки ще приїжджають на репетиції та концерти?
– Є люди з Морохова, Височан, Сянока, Щавного, Репеді – їздять на репетиції своїм коштом. На літніх канікулах проводимо більше репетицій, коли студенти приїжджають додому на три місяці. Зауважую, що молоді люди щасливі бути в колективі, і дуже радію цьому.
– Як ви стали керівницею «Ослав’ян»?
– Мій дядько Євген Могила (колишній керівник ансамблю – прим. ред.) якось сказав: «Ти мусиш бути керівницею колективу, бо багато бачила, і я певен, що ти впораєшся». Спочатку я не знала, що відповісти, адже бути керівницею ансамблю нелегко. Але зрештою вирішила, що можу спробувати. Мені допоміг мій чоловік, який влаштував річний курс хореографії в Києві. Тож я почала займатися «Ослав’янами» і роблю це досі. Добре, що маю такого помічника, як Ярко Машлюх, який повністю віддається ансамблю. Тому що танці – його любов. І дуже важливо мати пристрасть, адже коли робити щось насильно – це навряд чи дасть гарний результат.
– У вас є хореографічна освіта?
– Ні. Але я чотири роки навчалася в українській середній школі в Лігниці, де отримала багато цінних порад від хореографки Генрики Дмитрієвої. За чотири роки навчання в ліцеї під її керівництвом ми багато здобули в хореографічному плані. Крім того, там діяв хор «Полонина» та інструментальний ансамбль. Завдяки цьому я здобула мистецькі навички і багато чого навчилася.
– Як ви формуєте репертуар?
– За репертуар відповідає Ярко Машлюх, адже має досвід. Хореографію робить сам. Він також вміє розкладати пісню на кілька голосів. Я більше відповідаю за логістику, організацію концертів, репетицій, костюми. В нашому репертуарі є і композиції, створені у нашому селі. Наприклад, пісня «Ой, там, у Мокрому». Гурт співав цю пісню з самого заснування. Згодом про неї забули, і ось ми згадали її. Є пісня «У горах Карпатах» – «Ослав’яни» також співали цю пісню, а зараз її виконує наш гурт «Сьпіванка». До таких мелодій варто повертатися, щоб передати їх молодому поколінню. Нові члени ансамблю дуже охоче їх виконують. З нагоди ювілею, 50-річчя ансамблю, ми повернулися до багатьох старих пісень.
– Як часто ви проводите репетиції?
– Раз на тиждень, щоп’ятниці після робочого тижня. Ми починаємо ввечері, о 19:00, і закінчуємо по-різному. Трапляється, що о 23-й годині. Намагаємося робити репетиції систематичними, щоб не було великих перерв. Через коронавірус нам довелося тимчасово зачинитися вдома. Але не було ситуації, щоб через пандемію хтось залишив ансамбль. Навпаки, люди запитували, коли ми повернемося на репетиції. Думаю, раз на тиждень варто збиратися, щоб відпрацювати репертуар і збагатити його новими елементами. Готуючись до ювілейного концерту, ми збиралися тричі на тиждень.
– «Ослав’яни» – це, здається, зараз візитівка не лише села над Ославою…
– Тепер так і є. Оскільки до Польщі через повномасштабну війну в Україні приїжджає менше народних танцювальних та вокальних ансамблів, нас частіше запрошують на українські заходи. Цей рік дуже активний в плані концертів. Ми були на «Ватрі» в Ждині, Зиндрановій, Круклянках і в Кракові, де виступали вперше. У нас за плечима вже багато концертів, а ще кілька попереду. Це дуже тішить. Такі поїздки мотивують молодь працювати. Щодо інших планів: цього року ми хочемо записати диск із піснями, які співаємо. І якщо ми запишемо цей альбом та випустимо його, це буде справжня вишенька на нашому ювілейному торті!
10.03.2024
Петро Тима ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №11, 2024-03-17 Петро Тима: У цьому році відзначаємо 80-ту річницю трагічних подій у Сагрині. Беручи до уваги твій досвід...
19.02.2024
Анна Руссу ■ РОЗМОВА ■ №4, 2024-01-28 Лариса Рудак – українська письменниця з Вроцлава, одна із засновниць і співведуча вроцлавського Книжкового клубу. У 2022...
15.01.2024
Тетяна Семаковська ■ РОЗМОВА ■ №41, 2023-10-15 Світлана Ройз – відома дитяча психологиня, авторка книг «Хто живе у мами в серці?», «Подорож страховиська» та...
14.07.2023
Павло Лоза ■ РОЗМОВА ■ №23, 2023-06-11 «Подібно до того, як вікна із заголовка моєї книги є ілюзією, так і сім’ї, про які я...