Оглядач ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2009-06-04
{mosimage}
А. Кордан “Козак”. Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня “Залізняка”. Упорядник М. Дубас. Об’єднання українців “Закерзоння”, Торонто-Львів, 2006. С. 244.
Не надто часто – раз на одиндва роки, виходять друком історичні книжки у видавничому проекті “Бібліотека Закерзоння” канадського Об’єднання українців “Закерзоння” На сьогодні найбільше томів має редагована М. Іваником серія “Спогади” – рецензовані спомини становлять її четвертий випуск. Редактором видання є той же М. Іваник, який взяв собі псевдонім Микола Дубас (на с. 142 у примітці ч. 75 своєї статті “Sprawa agenturalno-śledcza kryptonim “Zabiała”.
Kulisy procesu Jana Szpontaka “Zalizniaka”” надрукованої на cс. 119-205 у збірнику “Służby bezpieczeństwa Polski i Czechosłowacji wobec Ukraińców (1945-1989). Z warsztatów badawczych” (IPN, Warszawa, 2005), її автор М. Зайончковський подав, що в його розпорядженні є опрацьований М. Іваником машинопис споминів А. Кордана).
Автор вступного слова ствердив, що “…дотепер більшість повстанчої мемуаристики походила з південних окраїн Закерзоння” (с. ХІ) та схарактеризував Корданові спомини як “… перший такий широкий опис подій у збройному цивільному підпіллі на Любачівщині, а зокрема в курені під командуванням командира “Залізняка”, але це не цілком гаразд (подібний повстанський шлях пройшов Корданів односельчанин І. Матійцьо-Ґонта, його спомини появилися в ІІ томі серії “Закерзоння”, с. 69-103; існує також немалий, але ж і цілком вірогідний збірник спогадів “Ярославщина і Засяння”). Крім слушності нарікання на незбалансовану географію повстанської мемауаристики, важко сподіватися від вояка УПА широкого опису діяльності цивільного підпілля ОУН СД на Ярославщині в рамках ІІ округи ОУН Закерзонського краю, тим більше, що Кордан під цим кутом цілком випадково присвятив Любачівщині та Ярославщині всього кілька сторінок своїх споминів.
Зосередився автор повстанських мемуарів А. Кордан (1923-1986), русин зі східної Лемківщини, народжений у селі Вислоці, на мілітарному боці свого життя в 1941-1947 рр., особливо пов’язаному з його безпосереднім командиром І. Шпонтаком-“Залізняком”, при боці якого служив в УПА як “Козак” зв’язковим командування куреня “Месники”.
Застереження викликає виклад подій у польському селі Рудці 14 квітня 1944 р. Кордан написав, або йому зредаговано таке: “…наш відділ одержав наказ провести відплатну акцію в малому польському селі Рудка, яке розташувалось між лісами та українськими селами і було осідком большевицькопольської розвідки. Наказ було виконано – однієї ночі ми вигнали населення в польські терени, а село спалили, при чим здобули два скоростріли, якими поляки чинили нам опір з костельної вежі” (с. 67-68).
Цей фраґмент ідеально відповідає описам польських мемуаристів причин, перебігу та наслідків “здобування” Сагриня 10 березня 1944 р. відділами АК:
1) Сагринь був твердинею УПА;
2) акція АК проти Сагриня була відплатна;
3) українці в Сагрині чинили опір за допомогою кулемета з церковної вежі;
4) після подолання опору, який не приніс наступаючим ніяких втрат (!!!), відділ з відчуттям добре виконаного наказу відступив.
Цікаве тільки те, що в Сагрині саме така, як же невинна, мемуарно-логічна конструкція приховує вбивство чи не 600-800 цивільних мешканців української національності, а в Рудці – 55 осіб польської національності. Редактор книжки не дав у цьому місці найпростішої навіть примітки, яка викладала б правдиві результати акції проти цивільних мешканців Рудки. Зміг, однак, дати примітку, яка має зняти відповідальність зі Шпонтака за поведінку щодо Кордана та Колосівського. Однак зі статті Зайончковського не випливає, щоб Шпонтак у той час, коли його підвладним загрожувала втрата життя “…перебував під слідством і тому не міг приходити до криївки” (с. 204).
Що цінне з погляду можливості використання цих споминів як історичного джерела – це опис дороги Кордана, “Залізняка” та Т. Колосівського “Коваленка”. Вона почалася в Сінявському лісі 23 жовтня 1947 р. та закінчилася в рідному селі “Залізняка” – Великих Капушанах на Словаччині на початку листопада (с. 185-191). Якраз час від 23 жовтня 1947 р. до зламу серпня-вересня 1948 р., коли він дійшов до англійської окупаційної зони Західної Німеччини – це і є повністю ориґінальна неповторна частина “Одного набою з набійниці”, яка разом зі вступом про рідне село Вислік, сім’ю Корданів, службу в українській поліції становить джерело до вивчення історії мешканців крайніх західних українських земель у 40-х рр. ХХ ст.
“Наше слово” №23, 7 червня 2009 року
СПРОСТУВАННЯ
У “НС” №23/2009 у статтірецензії “Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня “Залізняка”” написано:
Не надто часто – раз на один-два роки, виходять друком історичні книжки у видавничому проекті “Бібліотека Закерзоння” канадського Об’єднання українців “Закерзоння”. На сьогодні найбільше томів має редагована М. Іваником серія “Спогади” – рецензовані спомини становлять її четвертий випуск. Редактором видання є той же М. Іваник, який взяв собі псевдонім Микола Дубас (на с. 142 у примітці ч. 75 своєї статті “Sprawa agenturalno-śledcza kryptonim “Zabiała””).
Вважаю за необхідне спростувати твердження рецензента про те, що М. Іваник взяв собі псевдонім Микола Дубас, бо насправді до упорядкування цієї книжки спогадів я, Микола Дубас, маю безпосередню причетність. Кілька років тому саме від М. Іваника (через ветерана УПА Михайла Бохна) я, перебуваючи в Торонто, отримав чорновий варіант тих безпретензійних, але, як на мене, дуже цінних і щирих споминів, упорядкуванню й редагуванню яких віддав немало часу, старань та енергії. Принагідно підкреслю, що свою лепту в ту справу вніс і М. Бохно, як консультант, про що, на жаль, навіть бодай побіжно не згадано в реквізитах видання.
Крім того, мушу звернути увагу на невдалий заголовок рецензії: у назві книжки йдеться не про останній набій Кордана, а про останній набій Шпонтака!
Микола Дубас (не М. Іваник)
“Наше слово” №29, 19 липня 2009 року
