Людмила Лабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ■ №33, 2022-08-14

Іван Киризюк, «Кондак жайворонка. Вибрані поезії». Більськ: видавець: Головна управа Союзу українців Підляшшя, 2021.  – 160 с.

Хто з наc читає сьогодні поезію? На жаль, певно, одиниці. Однак навіть якщо щораз рідше беремо зараз у руки поетичні збірки, то все ж мусимо пам’ятати, що саме поезія відігравала неабияку роль у націєтворчих процесах. Гарний приклад – хоча б такі окраїнні україномовні території у межах сьогоднішньої Польщі, як Північне Підляшшя. Бо саме поезія, передусім вірші Тараса Шевченка, стала для багатьох підляшан поштовхом для пошуків відповідей на запитання «Хто я?», «Яка моя рідна мова?». Також, завдячуючи значною мірою саме поезії, на зламі 1970-1980 років почався на Північному Підляшші процес будування модерної української національної свідомості серед етнографічної маси «руських», «православних», які часом більш «модно» звали себе білорусами. Тому навіть якщо й не читаємо поезії, варто знати прізвища видатних людей, творчість яких відіграла важливу роль у формуванні української ідеї.

Неабиякою постаттю в національному пробудженні на Північному Підляшші був Іван Киризюк (1949–2021), можна сказати – корифей підляських поетів та один із перших українських діячів регіону. Тож в цьому контексті слід розглядати його останню поетичну збірку «Кондак жайворонка». Останню – не лише тому, що це найновіша публікація автора. Останню також тому, що Івана вже немає серед живих. Поет помер, зовсім несподівано, наприкінці минулого 2021 року через підступну хворобу сьогодення – коронавірус, до того ж – буквально напередодні виходу у світ так довго очікуваної ним збірки…

Книжка «Кондак жайворонка. Вибрані поезії» мала бути одним із етапів вшанування ювілею 50-річчя поетичної творчості Івана Киризюка, який дебютував у 1971 році віршами рідною українською говіркою села Крив’ятичі на сторінках білоруського тижневика «Ніва». Підляський поет був сином свого часу та місця, в якому народився – Північного Підляшшя з його національними парадоксами, де хтось, хто розмовляє українською говіркою, міг бути або білорусом, або православним поляком. Як і Іван, національними стежками блукали того часу багато українців. Дорога була непростою – від почуття сильного зв’язку з рідним, зокрема з мовою свого села, виявом чого стали перші поетичні спроби говіркою, через зв’язки з білоруським рухом та білоруськими виданнями, аж до повернення в бік українства. А треба зауважити, що в 1970-х, та й значно пізніше, покінчити з фасадною «білоруськістю» не було простою справою. «Був білорусом, а послі перефарбовався на українця» – ще довго дорікали таким, як Іван. Однак саме з опозиції до всього, що «білоруське», зароджувався український національний та літературний рух на Північному Підляшші. Іван Киризюк був однією з його найголовніших постатей.

Вірші поета роками друкувалися в різних виданнях: «Нашому слові», «Над Бугом і Нарвою», «Українському літературному провулку», з’явилося й декілька книжкових публікацій. Однак перша книжка поета побачила світ понад 20 років тому. Це була видана в 1999 році невеличка збірка «Смак ягоди ожини». Коли врешті-решт прийшов час для більшого видання, виявилося, що воно останнє.

«Кондак жайворонка. Вибрані поезії» – це велика, формату А4, у твердій обкладинці книжка з віршами, які Іван Киризюк написав протягом останніх десятиліть. Починає її вступне слово поета та літературознавця Тадея Карабовича, який чи не найкраще ознайомлений з поезією підляшанина. Він є також автором ідеї цієї книжки. 

Усі твори Івана Киризюка, до речі, члена Національної спілки  письменників України, поділені на цикли. Їх понад 50! Кожен з них складає кільканадцять віршів, які нагадують коротенькі поеми. «Крив’ятицький букетик», «Лемківська ниточка надій», «Шансон Підляшшя», «Оскома проминання», «Метелики еротики», «Сільська акварель» – це лише приклади, однак вони змальовують тематику поетичних зацікавлень Івана впродовж усієї його поетичної творчості. Бо підляський поет писав в основному про рідне село Крив’ятичі та близьке серцю Підляшшя, але також про Лемківщину, куди він потрапив на роботу в 1970-х роках та яку часто звав своєю другою Батьківщиною. Багато його творчості – про любов, також у еротичному сенсі.

Попри те, що Іван Киризюк багато років писав виключно українською літературною мовою, все ж у його віршах відчутна мелодика підляської говірки та місцева підляська атмосфера. Поет великого значення надавав мові та постійно підкреслював необхідність її збереження. 

На жаль, автор помер, не дочекавшись ані збірки, ані врочистого ювілею. І виявилося, що книжка, яка мала просто бути ще одною публікацією поета, є насправді підсумуванням його довгої 50-річної літературної творчості. 

Збірка варта уваги з огляду не лише на свій поетичний зміст, але й на фотографії з Підляшшя авторства Юрія Гаврилюка, який був редактором видання. Знімки підляських краєвидів гарно ілюструють особистий та рефлексійний характер віршів Івана Киризюка.  

Кому цікаво розділити світ поета, можна питати про «Кондак жайворонка» у видавця – Союзу українців Підляшшя. 

Поділитися: