Орест Лопата ■ 30-ЛІТТЯ ОУП ■ №27, 2020-07-12

Перечитуючи спогади членів-засновників Об’єднання українців у Польщі, що виходили на сторінках «Нашого слова», можна дійти висновку, що перший з’їзд ОУП та подальші роки були своєрідним «карнавалом», святом для української меншини у Польщі. Сьогодні ж у розмовах про майбутнє організації серед активістів дедалі частіше звучить лозунг про «осучаснення» ОУП, зокрема його статуту.

«На початку існування Об’єднання нас поважали прем’єри та президенти і Польщі, й України», – говорять «ветерани» організації. Однак перший з’їзд та пізніші роки діяльності ОУП позначилися також копіткою роботою на громадській ниві. Сьогодні колишній ентузіазм багато в чому вже втрачений.

Відомо також, що основою існування, своєрідним фундаментом кожної організації є її статут. Одним із творців першого статуту ОУП є щецінський юрист Степан Колосівський. Він каже, що помічає процеси «осучаснення» Об’єднання, і ділиться своїми пропозиціями щодо оновлення основного документа організації. Далі наводимо його пряму мову.

Степан Колосівський – багаторічний активіст Українського суспільно-культурного товариства та Об’єднання українців у Польщі, автор статуту організації:

“Нам було важливо, аби організація була справді незалежною”

Останній надзвичайний з’їзд УСКТ і створення ОУП як незалежної представницької організації українців у Польщі, що відбулися 30 років тому, – це результат процесу, який почався ще у 1981 році чи навіть раніше, коли в активне громадське життя входило покоління народжених після 1945 року та акції «Вісла». Попри всі досягнення і здобутки 1956-1980 років, формату УСКТ нам уже не вистачало; тим більше, у 1970-х роках влада намагалася обмежити діяльність товариства та його вплив на громаду, посилюючи політичний та ідеологічний контроль.

Попри всі обмеження того часу, ми шукали нові шляхи та можливості розвитку національної ідентичності. Згадаймо хоча би рейди «Карпати», «Молодіжний ярмарок», студентські творчі колективи з Варшави, Ґданська, Кракова, Щеціна, Ольштина, Познані. Ми знайомилися, відвідували одне одного, з’являлися нові лідери. Саме 1981 року, після «Молодіжного ярмарку» у Ґданську, відбулися консультаційні збори за участі приблизно 12 людей, на яких створили комітет із підготовки до надзвичайного з’їзду Українського суспільно-культурного товариства – метою цього заходу мало бути реформування організації, звільнення її від політичного нагляду, опрацювання нової програми товариства. На жаль, введення воєнного стану на 8 років призупинило цю ініціативу, але це не значить, що зупинило сам процес визрівання змін, які ніс дух часу. До товариства вступали нові активісти, зокрема випускники українських шкіл, які знали, куди ми йдемо.

Сам надзвичайний з’їзд УСКТ, що відбувся 21 лютого 1991 року і на якому ми створили Об’єднання українців у Польщі, добре описаний на сторінках тодішніх номерів «Нашого слова», а наш шлях до цього – у статті Мирослава Чеха «Чи і яка нова організація нам потрібна?», тому не буду тут згадувати про ті події, хоча очевидно, що кожен із нас має своє бачення, спогади та оцінки. Але спільними для на усіх були, без сумніву, великий ентузіазм і надія, з якими ми зустрічали новий етап історії. Ми сподівалися забезпечити умови подальшого розвитку нашої національної громади у Польщі; ми усвідомлювали також загрози, тим більше, що вже тоді у певних колах польського суспільства лунали не дуже прихильні до нас голоси. Тому ми вважали своїм завданням розширення простору нашого публічного життя, а однією із найголовніших складових частин цього було збереження на території Польщі слідів нашого буття – залишків матеріальної культури та захист місць пам’яті, особливо тих, де спочивають наші предки, які у 1940-х роках заплатили життям за свою національну приналежність. Із цим була пов’язана діяльність задля розвитку польсько-української дружби, братерства, взаємного порозуміння і поваги. Усі ці справи були предметом обговорення та дискусій під час робочих нарад перед з’їздом, які відбулися у грудні 1989 та у січні 1990 років під головуванням тодішнього голови Українського суспільно-культурного товариства Мирослава Вербового. Ми опрацювали формат нової організації, яка, за пропозицією Мирослава Чеха, отримала назву Об’єднання українців у Польщі.

Робота над статутом та його основні положення

Моїм завданням у цьому процесі була підготовка проєкту статуту організації, який мав, серед іншого, визначити її мету, місію та форми діяльності. Я представив документ на січневій нараді. Нам було важливо, аби організація була справді незалежною та самоврядною, самостійно формулювала свою позицію щодо різних  аспектів суспільного та політичного життя в країні, окреслювала форми діяльності, спрямованої на збереження і розвиток національної свідомості тієї частини українського народу, якій історія призначила жити на території сучасної Польщі. Важливим був пункт про забезпечення тісних зв’язків з Україною, яка тоді також поволі відроджувалася і, як ми усі вірили, незадовго мала стати незалежною державою. Усе це належало записати у статуті, який був нашою конституцією.

У статутній комісії зі мною працювали юристи Степан Павлище, Роксоляна Семерак, Роман Любінецький та Степан Демчик. Якщо у сфері ідейних основ та місії ми тоді створили новий орган, то його організаційну модель повністю перейняли від УСКТ. У статуті ми передбачили також можливість виникнення організаційних структур за іншим, ніж територіальний, принципом (клуби та колективи), у яких люди могли би гуртуватися навколо спільних зацікавлень чи бажання робити щось разом, незалежно від того, де вони проживають. У такому форматі Степан Павлище створив колись Клуб українських юристів, який не був окремою організацією, а діяв у мережі Об’єднання; такою ж структурою зараз є «Пласт». Інші подібні утворення так само виникли переважно як окремі організації, що співпрацюють з ОУП, але мають свої статути та юридичну суб’єктність: наприклад, Українське вчительське товариство, Спілка українських політв’язнів, Товариство IV Загальноосвітнього ліцею в Лігниці, товариство «Народний Дім» у Перемишлі тощо.

На мою думку, це також добре. Є люди, для яких просто недостатньо універсальної формули Об’єднання, вони хотіли би займатися справами, які їх особливо цікавлять з професійної чи іншої точки зору. Інколи стимулом до створення і реєстрації окремих організацій (у яких часто працюють ті ж люди, що і в ОУП), є умови на місцях, політика, можливість отримання фінансування на конкретні локальні проєкти.

«За» і «проти» правової суб’‘єктності структур Об’єднання

Окремими питанням є пропозиція Степана Мігуса передбачити у статуті можливість набуття правової суб’єктності окремими для окремих структур ОУП –  гуртків чи відділів. Ця концепція має і позитивні, і негативні риси. Позитивні – це можливість самостійно діяти у своєму регіоні, стати безпосереднім партнером місцевої адміністрації; негативні – це можливий поділ і фрагментаризація нашої організації, яка втратила би тоді свій характер представницької структури українців у Польщі. Тому це питання треба детально аналізувати. Така ідея, зрештою, вже з’являлася під час попередніх з’їздів Об’єднання і не отримала підтримки. Але очевидно, що після 30 років діяльності організації її статут вимагає оновлення – за цей час дуже багато змінилося у нашому політичному та економічному оточенні.

У контексті подій останніх років – коли польська влада реалізовувала так звану «нову історичну політику», українські місця пам’яті зазнавали руйнувань, на Пикулицьку процесію напали праворадикали у 2016 році – нам варто замислитися над тим, як ефективніше протистояти таким діям. Об’єднання, особливо його голова Петро Тима, роблять це в міру своїх сил, але така боротьба виснажує та обмежує ефективність діяльності в інших сферах. Пам’ятаймо також, що попередній голова Мирон Кертичак заплатив життям за боротьбу за Народний дім у Перемишлі та протистояння іншим несправедливим діям. Тому, на мою думку, Об’єднанню треба зосередитися на розбудові тісніших контактів з правозахисними організаціями, аби спільно протидіяти ксенофобії. 

На завершення

Підсумовуючи, хочу сказати, що не поділяю тотальної критики керівництва Українського суспільно-культурного товариства, яку не раз можна почути від творців Об’єднання українців у Польщі. Я вдячний тим, хто у 1958-1981 роках створив цю організацію і віддав їй частину свого життя, серед них і людям, чиїх ідейних чи політичних позицій ми не поділяли. УСКТ заклало основи – школи, гуртки, світлиці й «Наше слово», згуртувало людей, відданих нашій справі. Ніхто з нас не мав тоді впливу на політичні та ідеологічні умови, у яких ми жили і діяли. Хтось мусив взяти на себе цю відповідальність і пов’язаний часто з цим конфлікт сумління, суперечки з громадою. Це – також наша історія. Сьогодні, зрештою, нам так само не бракує конфліктів. Вони тим прикріші, що не мають ідейного характеру, а є особистісними, хоч я і не виключаю тут цілеспрямованих дій з метою поділу організації. Мені здається, що тепер ми не вміємо бути наскільки згуртованими, як 30 років тому. Не поважаємо самих себе та людей, які працюють для нашої справи, часто жертвуючи особистим життям. Ще Іван Франко писав про це: «І кожний з нас те знав, що слави нам не буде, ані подяки за цей кривавий труд». Важливо, аби ми й надалі були «в одну громаду скуті». Для цього потрібні мудрі лідери.

Поділитися: