Члени Ради проєкту «Живі в нашій пам’яті» ■ ЗГАДКА ■ №47, 2022-11-20

18 жовтня на 27-му році життя пішов від нас Павло Майстренко. Прекрасна молода людина, втрату якої ми боляче відчуваємо та суто по-людськи досі не можемо з нею змиритися. Він був співучасником наших починів, співрозмовником про документальні проєкти, їхні перспективи та актуальність. З перших днів  знайомства ми з радістю спостерігали, як Павло, слухаючи наші розповіді, відроджував знання про призабуті долі державних діячів і воїнів Української Народної Республіки, могили яких побачив на православному кладовищі на варшавській Волі. Він захоплювався постаттю генерала Марка Безручка та особливо генералів-одеситів – Всеволода Змієнка й Михайла Бондарівського. 

Було приємно зустріти на нашому шляху молоду людину, яка розуміла та сама казала: «не знаєш історії – не пізнаєш себе». Ми могли передавати йому свої знання, а він був умілим слухачем. На наших очах Павло відкривав героїчне й трагічне життя дідів та прадідів сучасного покоління українців. Він став світлим прикладом юнака, який прагнув повернути рідним одеситам пам’ять про частину їхнього єства: їхню історію та героїв.

Павло Майстренко був людиною з потенціалом. Закінчив Одеський театрально-художній фаховий коледж (2014-2017), навчався в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова, брав участь у програмі Szkoła lidera polonijnego (2018). З 2014 року був активним членом Одеського відділення Союзу поляків в Україні, брав участь у театральній студії ім. О. Фредра, займався відеозйомками, писав сценарії, співпрацював з багатьма організаціями та установами в Україні й Польщі. Два роки тому переїхав до Варшави, хотів вступити до кіношколи та співпрацював з одним із провідних  польських телевізійних каналів. Одночасно в серпні 2020 року став співзасновником проєкту «Південний Артпростір», спрямованого на розвиток творчого потенціалу українців, був задіяний у піонерському проєкті «Легенди одеських лиманів». Він був режисером фільмів, які здобували премії на кінофестивалях. Ми раділи, коли Павло підхопив і нашу ідею створити документальну стрічку про воїнів Армії УНР, похованих у Варшаві, радо допомагали йому та консультували документальний фільм «Україно, ось де Твої сини».

24 лютого цього року, коли росія з новою силою напала на Україну, в Одесі мала відбутися презентація його документального фільму про більшовицько-польсько-українську війну 1920 року. Через нинішні воєнні події він не зміг тоді полетіти з Варшави до рідного міста. Проте за три дні, виступаючи на польському телебаченні, сказав, що як українець не може залишити батьківщину, що вже зібрав речі та «хоче приєднатися до друзів, [адже його] вони чекають». Невдовзі він був у рідній Одесі. З огляду на стан здоров’я Павло не зміг потрапити до лав української армії, але до половини березня допомагав будувати барикади на вулицях рідного міста. І лише коли виявилося, що російського наступу на Одесу поки що не буде, повернувся до Варшави, де продовжив професійну діяльність та долучився до волонтерського руху. Був одним з тих, хто відправляв з Варшави  допомогу на Схід України, на Донбас, для ППО Дніпра, Одеси і, як сам казав, – «нашої 28-ї мобілізованої бригади». Саме для неї пожертвував дрон, який придбав для зйомки документальних фільмів.

Дивлячись фільми, які озвучив Павло Майстренко, слухаючи інтерв’ю з ним, ми надалі чуємо його голос. І згадуємо наші розмови про поїздку в Пикуличі, зустрічі у Варшаві та місця, в яких ще нещодавно разом пили каву та балакали про нові ідеї й фільми про уряд УНР в екзилі, українську станицю в Каліші й кладовище воїнів Армії УНР у Стржалкові, про Варшавське повстання чи український Пласт. На жаль, це вже все минуле. Відпочивай, друже! Вічна тобі пам’ять!

Поділитися: