Ольга Щерба, колишня вчителька ліцеюГРОМАДА2009-06-25

{mosimage}

Спогад про Теофіла Щербу

Горезвісна акція “Вісла” 1947 р. перервала навчання Теофіля Щерби в середній школі. Повернувшись до рідного села Річиці, він не зустрів уже в ньому своїх батьків. Молодий хлопець сильно це пережив, тим більше, що з сім’єю поєднався щойно на Ольштинщині, у селі Барчевку. Після здобуття середньої освіти і закінчення російської філології в Кракові Т. Щерба потрапив до Ґурова-Ілавецького, де від 1955 р. працював учителем російської мови.

До цього містечка та навколишніх місцевостей депортували багато українців, тому педагог зразу встановив зв`язки з батьками дітей і почав організовувати в школах групи для тих, хто хотів вивчати рідну мову.

{mosimage}

Справа була не з легких, бо багато заляканих людей боялися ставити свій підпис під згодою на таке навчання. Однак знайшлися відважні, а потім їх постійно прибувало і врешті можна було почати вчити української мови на правах додаткового предмета. Спочатку створено одну групу в ліцеї і початковій школі в Ґурові-Ілавецькому, де учні різних класів вчилися по 2 години на тиждень після основних занять.
У Варшаві 1956 р. відбувся І з’їзд української меншини в Польщі, на який прибуло також п’ять делеґатів з Ґурова- Ілавецького, серед яких були, зокрема, Т. Щерба і Ольга Щерба (уроджена Смут), вчителька з Доброго Міста. Після з’їзду створено Українське суспільно-культурне товариство, почало виходити “Наше слово”. Делеґати домагалися також утворення шкіл з рідною мовою навчання, тому виникла потреба у вчителях зі знанням української мови.
У 1958 р. подружжя Щербів, успішно склавши іспити, вступило в Київський університет ім. Т. Шевченка, на факультет української мови. Після закінчення навчання в Україні 1963 р. Теофіль та Ольга Щерби повернулися до Ґурова- Ілавецького, де обоє навчали української мови в ліцеї і початковій школі.
Перебуваючи в Ґурові-Ілавецькому, крім педагогічної праці, Т. Щерба вів і активне суспільне життя: протягом багатьох років був головою повітового гуртка УСКТ, належав до воєвідської управи, центральної програмної комісії у Варшаві, був депутатом Повітової ради в Бартошицях. З дорослими організував хор “Думка”, який своїми виступами збагачував, зокрема, Шевченківські святкування в різних місцевостях. Кураторія в Ольштині 1964 р. призначила Т. Щербу методистом української мови на північні воєвідства. Він працював з учителями, які в пунктах навчання української мови мали багато труднощів, у тому числі методичних. Дуже часто бракувало й самих вчителів, не кажучи вже про підручники, посібники. Необхідні матеріали Т. Щерба часто замовляв з Києва, а крім цього організовував курсо-конференції, на яких учителі ділилися і своїми досягненнями, і проблемами. Учасниками таких конференцій нерідко ставали викладачі з Варшави або Києва.
Після ліквідації бартошицького педагогічного ліцею центром україн ського шкільництва стало саме Ґу рово-Ілавецьке. По довготривалих консультаціях з представниками бартошицької та воєвідської влади кураторія шкільного округу в Ольштині поінформувала, що від 1 вересня 1968 р. має намір організувати в ґурово- ілавецькому ліцеї перший клас з українською мовою навчання для кандидатів з української національної меншини. У зв’язку з цим діячі УСКТ та методист Т. Щерба почали шукати охочих, причому багато зусиль коштувало їх переконування заляканих депортацією батьків, які не наважувалися віддавати своїх дітей до такого класу, бо постійно боялися, що це може зашкодити дітям у подальшому навчанні. Остаточно, завдяки активній праці, відносно швидко знайшлися 42 учні, які пішли на вступні іспити з математики, польської мови та української. У перший клас прийнято 40 учнів, а їхнім класним керівником стала Ольга Щерба.
Зацікавлення школою зростало, а велике значення для цього мало створення з ініціативи Т. Щерби ансамблю пісні і танцю “Думка” й інструментально-вокального гурту “Червона рута”. Обидва колективи успішно концертували в Польщі та за кордоном, тому багатьох учнів приваблювала можливість стати їх членами, розвивати свої здібності, пізнавати нові місця, людей. Молодь, яка вчилася в українських класах, переважно походила з прикордонних повітів, хоча були й учні з Перемишля, Щецина, Кошаліна, Ґданська чи Ольштина. З огляду на велику відстань від рідного дому, більшість учнів українських класів проживала в гуртожитку. Уроки в українських класах велися за тією ж програмою, що і в польських, за винятком української мови. Їй виділено 4 години на тиждень і вона отримала статус обов’язкового предмета, з якого учні мусили складати письмовий та усний іспити на атестат зрілості. Ольга і Теофіль Щерби протягом багатьох років були єдиними вчителями-українцями, які працювали в цій школі і навчали рідною мовою.
Кінець 80-х і початок 90-х років приніс багато змін. Виникла потреба створити від 1 вересня 1990 р. окремий ліцей з українською мовою навчання. Т. Щерба пішов тоді вже на пенсію, а директором нового ліцею став колишній випускник українських класів Мирон Сич. Решту педагогічного колективу також становили переважно колишні учні українських класів, які, здобувши вищу освіту, поверталися до Ґурова. З часом пішла на пенсію і О. Щерба.
Остаточно здійснилася мрія батьків та учнів – після подолання великих труднощів споруджено прекрасний новий будинок школи з гуртожитком, де навчається молодь української меншини, розвиває свої мистецькі здібності в “Думці” та інших ансамблях, популяризуючи українську культуру в Польщі та поза її кордонами.

“Наше слово” №26, 28 червня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*