ПЕРЕМОГА під Ґрюнвальдом через 600 років

Степан МігусРЕПОРТАЖ2010-08-05

{mosimage}

Дві тисячі лицарів з усієї Європи під спекотним сонцем 17 липня зійшлися на полі битви під Ґрюнвальдом. Серед них було майже 100 закутих у зброю воїнів з України – із Києва, Львова, Харкова, Донецька, Одеси, – а також їхні джури і дами. За традицією, у середині липня під цим ґмінним селом відбувається масштабна реконструкція однієї з найбільших битв середньовічної Європи. Постановку побачили понад 130 тисяч осіб, які приїхали не лише з усіх кутків Польщі, але і з Німеччини, Франції, Англії, Данії, Швеції, України, Литви, Естонії, Білорусі, Росії…

Цьогорічна битва під Ґрюнвальдом відбувалася за тим же сценарієм, що й 600 років тому, 15 липня 1410 р., хоч зі значно скромнішою кількістю воїнів. Бій закінчився без несподіванок. Перемогли польсько-литовсько-русько-татарсько-білорусько-смоленські хоругви. Однак на початку все вказувало на те, що проти двісті хрестоносців до бою вийде понад дві тисячі лицарів Східної Європи: ніхто-бо не хотів втілюватися в тевтонського воїна, а з заходу Європи приїхало лише дві сотні лицарів. У хрестоносців мусила перевтілитися й частина українців, як зрештою і поляків, білорусів, росіян, литовців, а навіть казанських татар.

Історія відкриває правду
600-річчя найбільшої середньовічної битви Європи підсилило потребу ретельного історичного аналізу її в напрямку оприлюднення якнайбільшої правди, а не лише до стверджень, що Ґрюнвальд 1410 р. був звитягою Речі Посполитої Обох Народів, у ситуації, коли чи не половина, якщо не більше воїнів не були поляками. Зрештою, по стороні хрестоносців не стояли виключно лицарі, яких можна назвати німцями чи то пак пруссаками. Там була вся Європа – не лише західна, але нерідко й самі поляки, особливо з Помор’я та західних земель Речі Посполитої. Хрестоносців підтримувала також значна частина римо-католицьких ієрархів, як зрештою і Папа Римський.
Дані щодо чисельності військ, які брали участь у битві, сильно розходяться. Найбільш вірогідними здаються ті, які навів британський військовий історик Стівен Тернбулл – 27 тисяч з боку Тевтонського ордену і 39 тисяч – з боку польсько-литовсько- руських військ. Війська хрестоносців очолював великий маґістр Ульріх фон Юнґінґен. Вони мали 51 хоругву (від 500 до 800 лицарів у кожній), в основному німецьких і французьких лицарів, а також найманців із багатьох країн Європи, також із Польщі.
Польське військо очолював король Речі Посполитої Владислав Яґайло, воно складалося з 51 хоругви і нараховувало близько 18 тисяч воїнів, з них близько 11 тисяч важкої кавалерії та 4 тисячі піхотинців. Основу військ становили близько 40 хоругв із польських земель. Під проводом Яґайлів також виступило 7 хоругв із західноукраїнських земель (тоді – руських) – зі Львівської, Холмської, Перемиської, Галицької (під Владиславом), три хоругви з Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира (під Вітовтом). Син удільного Чернігівсько- Сіверського князя Дмитра Корибута – Жиґимонт Корибутович – очолював одну хоругву, яка йшла під його власним прапором. Були там теж дві хоругви чеських найманців на чолі з Яном Жижкою, а також воїни з Моравії, Волощини й Силезії.
З історичних джерел відомий український лицар, який прославився своїми героїчними вчинками під Ґрюнвальдом – Іванко Сушик з Романова під Львовом. За подвиги на полі Ґрюнвальдської битви король Владислав Яґайло нагородив його трьома селами в Гали цькій землі. Військо Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського очолював Великий князь Литовський Вітовт, воно мало 40 хоругв і нараховувало близько 11 тисяч воїнів. Серед них чи не кожним четвертим був руський воїн. На боці союзницьких військ також виступили загони кримських татар чисельністю від 1 до 3 тисяч воїнів, здебільшого вершників, на чолі з ханом Джелял- Ед- Діном, сином хана Тохтамиша.

Від Мальборка до Ґрюнвальда
3 липня 1410 р. об’єднані сили польсько-литовсько- татарсько- руського війська виступили з району Червінська в напрямку столиці орденських володінь Марієнбурґа (тепер Мальборк), назустріч їм вийшло військо Тевтонського ордену під командуванням великого маґістра ордену Ульріха фон Юнґінґена.
14 липня супротивники зустрілися біля озера Любеня. Оскільки в цей час польсько-литовсько- руське військо відпочивало в лісі, військо ордену відійшло на рівнину, щоб зайняти більш вигідну позицію, встановити артилерію (вжиту вперше в цій середньовічній битві), а також щоб дати можливість противникові вийти з лісу і вишикуватися до бою.
Битва відбулася в трикутнику між селами Ґрюнвальд, Танненберґ (Стембарк) і Людвиґсдорф (Лодвиґово), площа поля битви складала біля 4 кв. км.
Війська хрестоносців вишикувалися у дві лінії фронтом біля 2,5 км.
Польсько- литовсько -русько-татарські війська вишикувалися в три лінії фронтом приблизно 2-2,5 кілометра: на лівому фланзі знаходився король Ягайло, на правому фланзі – князь Вітовт з литовсько -руськими хоругвами і татарською кіннотою, а також князь Корибутович.
Розпочала битву татарська кіннота і перша лінія литовсько -руських сил, які атакували праве крило орденських військ. Лицарі-хрестоносці на лівому фланзі відбили цей напад і самі перейшли в контрнаступ, але, переслідуючи легку татарську і литовську кінноту, потрапили в пастку. Битва тривала близько 3-4 годин. Війська Ордену хрестоносців були розгромлені. Загинув і великий маґістр ордену Ульріх фон Юнґінґен.

Русичі-українці воювали в рядах майже всіх хоругв
Поки що на Ґрюнвальдському полі битви постійно красуються лише прапори польських, литовських та жемайтських (żmudzkich – С. М.) військ. Але, як говорить сучасний український лицар з Києва Михайло Відейко, який брав участь у реконструкції битви вже вп’яте (від 2006 р.), найближчими роками над Ґрюнвальдом постійно майорітиме прапор Галицької хоругви – галка на білому полотнищі. Стяги з цими символами майоріли й під час 600-річчя Ґрюнвальда, але тільки під час битви і над українським обозом лицарів, поряд із чи не найбільшим серед національних – державним прапором України. Можливо, що в наступні роки буде віддано честь усім українським хоругвам у складі польських, литовських, білоруських і смоленських військ, де воювали тодішні українці.
– Русичі-українці чи то пак руські воїни, а їх не слід помиляти з “русскімі”, які, зрештою, теж брали участь у Ґрюнвальдській битві, відіграли важливу роль у ній, і ми намагаємося це довести, – говорить Михайло Відейко, який на цьогорічну битву привіз доньку й сина. – Я впевнений, що раніше чи пізніше це стане всезагальною правдою.
Коли нинішні українські лицарі з прапором Галицької хоругви з зображенням галки виходили зі свого табору на поле бою, далося відчути комуністичний дух у розмові літньої вже пари: “Чого ці українці тут шукають? Це ж була наша, польська перемога, а вони знов хочуть привласнити її собі. Нехай їдуть собі на свою Україну, за Збруч, націоналісти”. Перебільшувати “вартість” цих слів немає потреби, а ображатися теж не слід. За весь день під Ґрюнвальдом довелося почути значно більше і гірших “тонких натяків” поляків на… поляків.
Організатор реконструкції Ґрюнвальдської битви-2010 Кшиштоф Ґурецький признався журналістам, що важко було переконати учасників реконструкції з Польщі та Литви зіграти лицарів Ордену хрестоносців. А така потреба була, бо з західноєвропейських лицарських братств у тевтонів втілилося всього дві сотні осіб.
– Дуже важко було вести переговори з учасниками з Польщі та Литви, які під час битви мали зіграти ролі хрестоносців, – говорить К. Ґурецький. – Усі хотіли бути в таборі переможців. До нас приїхала невеличка група гостей з Німеччини, і могло так статися, що проти двотисячної польсько-литовської армії виступило б двісті тевтонців. Тому ми були змушені всіх учасників реконструкції битви під Ґрюнвальдом просто поділити на дві половини, – зізнався журналістам режисер. Повне бойове спорядження “лицаря”, який брав участь у реконструкції Ґрюнвальдської битви, досить важке. Воно важить понад 30 кг. Це – хобі не для бідних. Воно може коштувати навіть до 5 тисяч євро. У спекотну пору лицарі почувалися як на сковороді: температура сягала 40 градусів.
Українців можна було віднайти не лише на полі бою і в таборі, але й серед ремісників. Свою кузню в Ґрюнвальді відкрили ковалі з Миргорода на Полтавщині. Це не ремісники, а митці. Середньовічне спорядження замовляють у них лицарі з усієї Європи. Біля їхньої кузні під Ґрюнвальдом весь час було людно.

* * *
Хоча в офіційних урочистостях передусім наголошується на значенні, яке для здобуття перемоги в липні 1410 р. мали польсько-литовські війська, історики нагадують про важливу роль у цій найбільшій середньовічній битві українців, білорусів та інших націй.
Приїхали під Ґрюнвальд і партнери Вармінсько -Мазурського воєвідства – представники влади Рівненської області з заступником голови Рівненської облдержадміністрації Олександром Губановим, начальником Управління культури, спорту і туризму Рівненської облдержадміністрації Іваном Вєтровим, учасниками міжнародного проекту, який в Ольштині здійснювали люди з Івано-Франкіщини й Рівненщини. Були художні колективи Львівського палацу культури ім. Гната Хоткевича та чимало українців -глядачів.
Історик з Варшавського університету Єжи Ґжибовський пояснював засобам масової інформації: “Перемога під Ґрюнвальдом – це свято не тільки для поляків, але й для наших східних сусідів – передусім литовців, білорусів та українців. Це, зрештою, зрозуміло, адже історичні джерела говорять про відважну позицію русинів, які під час битви складали дві третини військ Великого князівства Литовського”.

“Наше слово” №32, 8 серпня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Репортаж

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*