Кася Комар-Мацинська ■ КУЛЬТУРА ■ №12, 2021-03-21

Розповідь про винятковість архітектури і секретів, які зберігає Народний дім у Перемишлі

У 2021-му цьому будинку виповниться 117 років. Досліджувати його минуле – це як збирати пазли, розкидані якоюсь бешкетливою дитиною по всій хаті. Вони віднаходяться у найбільш несподіваних місцях і моментах; треба мати неабияку завзятість, аби виявляти їх, порядкувати і намагатися поєднати між собою. Звісно, без особливої надії на відтворення цілісної картини. Утім, попри те, що в долі цього будинку досі є багато білих плям і бракує ключових даних, наразі ми вже можемо спробувати розкрити немалий фрагмент картини, змальованої за мотивами історії українського Народного дому в Перемишлі.

Після завершення ІІ Світової війни будівля перестала бути власністю українського товариства, яке його побудувало в 1901-1904 роках та управляло ним до 1945-го. Як і багато інших житлових будинків, приватних та громадських установ, Народний дім націоналізували – він перейшов до новоутвореної польської держави. Мабуть, уже тоді був втрачений весь архів з документацією, серед якої могла знаходитися інформація про архітекторів і будівельників цієї споруди. Попри те, що через 10 років у частині приміщень Народного дому почав діяти гурток Українського суспільно-культурного товариства, до історичних матеріалів відновленій українській громаді не вдалося отримати доступ і до сьогодні. Саме тому більшість відомостей, які стосуються минулого цього будинку, – це спогади старших перемишлян, висновки мистецтвознавців, істориків та дослідників спадщини української Галичини.

Що шепочуть мури?

Уже на перший погляд споруда, що знаходиться на вулиці Костюшка неподалік Сяну, вирізняється на фоні інших будівель такого типу, що їх встановлювали українські активісти на Галичині на зламі ХІХ-ХХ століть. Певною мірою на це впливає локація та вигідне розташування на наріжній ділянці, спрямованій у сторону площі Ринок. Проте головне, що робить цей будинок особливим серед подібних йому у Коломиї, Стрию чи Бродах, – це дуже виразні народні елементи в архітектурі. Беручи до уваги те, що більшість таких установ будували в один і той самий час, це може вказувати на сильну потребу акцентування окремої, української спадщини. І це зовсім не дивує, враховуючи контекст функціонування у польсько-українському етнічному пограниччі.

Про архітектурні риси перемиського дому можна говорити багато. Будинок має врівноважені пропорції, серед сусідніх споруд відзначається оригінальністю форми, витонченістю деталей та небанальною елегантністю. Утім, це вже естетична оцінка, яка не пояснює навіть половини його винятковості. Унікальність Народного дому зумовлюють передусім синьо-жовті «вишивані» узори на фасаді, створені з глазурованої цегли (верхній шар якої утворений з рідкого скла, запеченого при високих температурах, через що нагадує глазур – ред.) та керамічної плитки, могутній герб та зграбний зелений купол з декоративними круглими вікнами на самому верху. Слід згадати, що це не єдині прояви національного стилю, які можна знайти у стінах цього будинку.

Читачі, які знають Львів, певно, швидко згадають також будівлю Галицької ощадкаси (1891 рік) на проспекті Свободи (сьогодні – Етнографічний музей). Це дуже характерний будинок, із заокругленою на розі ротондою та гарним куполом. Перемиський Народний дім, безумовно, схожий на нього. Ощадкаса старша на 10 років, побудована у стилі пізнього неоренесансу. Народний дім у Перемишлі зате є зразком нового тренду, який невдовзі також отримав назву – хоча ще не там, на Галичині, а на Наддніпрянській Україні.

Ширший контекст

Серед старих кам’яниць у Перемишлі традиційної австрійської сецесії багато. Український дім не належить до очевидних зразків цього стилю, чого хтось міг би очікувати. Звісно, арт-нуво – не єдине обличчя модерну. Однак у цьому випадку впадає в око не лише плавність, пластичність і декоративність рослинних та орієнтальних мотивів, але й глибоко продумана символіка і характер, притаманний одній, конкретній українській культурній спадщині. І це, безумовно, свідчить про те, що перемиський Народний дім – це один із молодших зразків не чого іншого, як українського архітектурного модерну (УАМ).

Цей стиль, як вважають дослідники, почав розвивати наддніпрянський архітектор та графік Василь Кричевський. Перша споруда українського модерну – Полтавське губернське земство, побудоване за проєктом Кричевського у 1903 році в Полтаві. УАМ розвивався, зокрема, у Центральній Україні, на Полтавщині, Київщині та Харківщині. Там працювали над ним передусім пов’язані із Василем Кричевським митці – за підтримки культурного мецената, політичного та громадського діяча Михайла Грушевського.

Розвиток українського архітектурного модерну відбувається з певним запізненням у порівнянні з аналогічними процесами серед народів Центральної Європи, де під впливом національних ідей з’являються окремі архітектурні стилі: у чехів, угорців, а також поляків. Польський мав різні види, до нього зараховують певні прояви неоґотики (віслянсько-надбалтійський стиль), будинки, побудовані за зразком шляхетських двориків, а також з елементами закоп’янського гірського будівництва. Останні створив та популяризував, зокрема, відомий художник і архітектор Станіслав Віткевич.

Розумів цей тренд один із тогочасних авторитетів і меценатів української культури на Галичині – митрополит Андрей Шептицький. Як людина, що походила з польської інтелігенції, він спостерігав, що відбувається у польській архітектурі і за цим зразком намагався впливати на видатних українських архітекторів у Львові. Вони до тих пір творили майже виключно класичну віденську сецесію, а також були прихильниками різних історичних стилів із префіксом «нео». Проте, займаючи щораз активнішу національну позицію, дуже добре розуміли, наскільки велике значення серед інших народів імперії відіграє створення власного, цілісного народного стилю. У цьому контексті треба згадати про великого українського будівничого Львова Івана Левинського та його бізнес-партнера і вчителя Юліана Захаревича, а також коло архітекторів, пов’язаних із ними.

Де Перемишль, а де Полтава

Процеси творення стилів тривають серед українських архітекторів Російської і Австро-Угорської імперій незалежно одне від одного приблизно до 1908 року, коли один із провідних митців офісу Левинського – Олександр Лушпинський – їде в Київ і знайомиться з проєктами Кричевського. Проте коли це все відбувається, Народний дім у Перемишлі уже 4 роки як побудований.

Характерні мотиви українського архітектурного стилю – це насамперед використання народної орнаментики сільського будівництва, сильний зв’язок зі спадщиною козацького бароко, а також дерев’яного сакрального будівництва Східної України (зокрема церков Слобожанщини). Поруч з УАМом розвивалася також дуже характерна гуцульська, карпатська сецесія, яка певною мірою віддзеркалювала закоп’янські тренди у Польщі (кілька таких будинків є і в Перемишлі).

Інтер’єри Народного дому (як дуже раннього зразку УАМ) поєднують в собі елементи класичної сецесії та українського стилю. З одного боку стіни та стелі кімнат вкривають рослинні фрески, арабські квіти та орієнтальні узори, підлога встелена вкрай модною на той час фарбованою цементною плиткою, виготовленою у різних закутках імперії. З іншого боку, у самому серці будинку – театральній залі, знаходиться дивовижна колекція чисто української народної орнаментики.

Серце будівлі

Театральна зала Народного дому у Перемишлі є окремою пам’яткою архітектури, внесеною до державного списку таких об’єктів окремо від усього будинку (який має аналогічний статус). Досліджуючи її декоративні елементи, можна зробити висновок, що роботи там закінчили на кілька, а може навіть на кільканадцять років пізніше, ніж у решті споруди. Стиль зали – це український модерн у манері Василя Кричевського. Серед багатих декоративних деталей можна побачити численні трапеції, солярні знаки, квіти калини, а також соняхи, але подані не в сецесійному стилі, а в суто народному. Це черкасько-полтавські соняхи, квіти Центральної і Східної України. Далі під арками балконів зображені імітації стовпців на зразок конструкції хорів у дерев’яних церквах українського бароко. А стелю прикрашають зображення балок, характерних для народної архітектури, і гуцульські шишки в кесонах (заглибленнях на стелях, склепіннях або внутрішніх поверхнях арок – ред.). До речі, гуцульської орнаментики тут не так багато, як можна було би очікувати, більшість оздоблень мають символіку Наддніпрянщини.

Над сценою висять два поєднані між собою символи Західної (лев)  та Східної (архангел Михаїл) України. Тризуб, який знаходиться над ними, був встановлений лише у 90-х роках ХХ століття під час одного з ремонтів зали. Тоді театральні маски замінили на цей національний символ. Колір стін раніше також був іншим. Як вказують шари фарби, первісна барва була багряною, але залу за час її існування багато разів перемальовували.

Білі плями

Одна з них – нам невідомо, що було зображено на гербі, встановленому під куполом, на фасаді будинку. Мабуть, це були ті самі символи, що й над сценою у театральній залі, але щодо цього немає певності. Жодне зі старих фото, які ми наразі знайшли, не дозволяє однозначно визначити вигляд цього герба.

Друге, головне, питання стосується архітектора. З чистою совістю можна сказати, що всі знаки на небі та землі вказують: Народний дім у Перемишлі проєктували та будували люди з кола Івана Левинського і Юліана Захаревича. Останній був архітектором згаданої Галицької ощадкаси, перший спроєктував та звів не лише кілька десятків відомих будинків у Львові (серед них – готель «Жорж», Єврейська лікарня, Педагогічний інститут, житловий комплекс «Кастелівка», Оперний театр і Залізничний вокзал), але й кілька народних домів у менших містах Галичини (наприклад, у Стрию та Кам’янці-Бузькій). Майстерний інтер’єр театральної зали підтверджує, що її створювали найкращі фахівці, навіть візіонери тих часів. На жаль, наразі ми не маємо жодних документів на підтвердження цих висновків.

Народний дім у Перемишлі збудували у 1904-му, на рік пізніше від відомого Губернського земства у Полтаві. На наріжному камені перемиської установи ініціатори написали, що це –  «храм воскресення Руси-України». Усе це відбувалося за кільканадцять років до проголошення Акту соборності. На велику національну свідомість й чітку мету, якою мала бути українська єдність, вказують не лише політична чи суспільна діяльність локальних активістів, а й бажання бачити символіку Наддніпрянщини та полтавсько-черкаські соняхи у спорудах, зведених на «далекому Заході», над берегами срібнолентого Сяну.

***

Одним із головних поштовхів до дослідження архітектурного стилю Народного дому була зустріч із Андрієм Клімашевським, кандидатом мистецтвознавства у сфері декоративного і прикладного мистецтва, керівником Етнографічного музею у Львові, правнуком рідної сестри людини, яка очолила комітет будови Народного дому, – Теофіля Кормоша.

Дякую за всі дані, якими він поділився зі мною під час візиту одного осіннього і холодного пообіддя в українському Народному домі в Перемишлі.

Фото Войцеха Скоржи (власність ОУП) та з архіву Народного дому

Поділитися:

Схожі статті

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*