Нія Нікель ■ УКРАЇНА ■ №44, 2022-10-30

Станіслав Онищук до війни керував клініками косметичної хірургії та дерматології, вів помірний та спрогнозований спосіб життя. Проте, перший же вибух на території України – дав Станіславові чітке розуміння, що комерційну діяльність, як і спокійне життя, принаймні у перші місяці війни, він полишає, і стає медиком-волонтером. Як маленькому шпиталю вдалось допомогти 2000 пацієнтів та провести 47 кількагодинних операцій – розповідаємо в інтерв’ю зі Станіславом нижче.

« Я дуже пишаюсь тим, що ми з колегами стали першим добровольчим хірургічним шпиталем в Україні (firstvoluntary.com). З невеликої команди лікарів нас зголосилась половина, і я розумію кожного, хто відмовився, та поважаю їх вибір. Та все ж таки 50%, які погодились працювати абсолютно безкоштовно та виконувати складні операції та прийоми – вважаю показовою та чудовою статистикою» , – коментує Станіслав.

Перших три місяці шпиталь працював без фінансування. Медики не отримували оплату праці, ліки шукали волонтери, в тому числі поляки: Polska Misja Medyczna, Gentes, Polska Izba Ubezpieczeń, Most Solidarnosti та «Лікарями без кордонів» MSF-Spain. На початку не було навіть таких речей, як постіль, інструменти, засоби гігієни. Це був відверто складний час і Станіслав розумів, що далі початку літа так тривати не може.

«В квітні багато територій ставали деокупованими і лікарі повертались до своїх лікарень, навіть не дочекавшись першої зарплати у нас. Травматологів з Харкова, не дивлячись на постійно складну ситуацію з обстрілами, теж покликали назад, бо система не витримувала. Ми розуміли: маємо давати волонтерам хоч щось, бо просто втратимо усіх. Так ми стали шукати фінансування та писати ґрантові проєкти. Я вважаю, що у нас виходить: з 25 написаних за літо проєктів, уже частину виграли», – ділиться керівник.

Літо пройшло досить непогано, шпиталю допомагав фонд Zagoriy Foundation – оплачували витрати поліклінічного відділення. Хірургічне відділення підтримували чеські партнери – об’єднання медичних спеціалістів Operacja Kyselac та її лідер Vit Samek (. Прага). «Вперше чехи приїхали до нас в травні командою з 8 спеціалістів і оперували разом з нами. Так ми стали друзями – вони побачили, які складні операції в нас реалізуються».

Станіслав ділиться спогадами, як чотири лікарі робили одночасно кількагодинну операцію на повністю роздробленій ключиці одного з бійців АЗОВ. Тоді чеські колеги не вірили в успіх цієї операції, бо ключиці, як явища не існувало і її викладали з десятків маленьких пластин. Зараз же, через 2 місяці після операції, боєць проходить активну реабілітацію, рухає та піднімає руку. Це вразило чехів, вони зрозуміли, якої якості та складності допомогу надає маленький шпиталь.

«Влітку та восени у нас справи були теж більш-менш стабільно. Німецька компанія YZR Non profit gUG (Німеччина) та St. Franziskus Hospital gGmbH (Німеччина), Evangelicka Cirkev Metodisticka (Чеська Республіка) фінансували зарплатний фонд нашим спеціалістам та інші витрати. Але їхня допомога залежить від внутрішніх процесів, тому, на жаль, ми ніколи не знаємо, чи буде наступного місяця транш допомоги. Відверто кажучи, прямо зараз я не знаю, чи буде в жовтні-листопаді у нас зарплатня. До того ж, я стараюсь не занурювати в це наших лікарів, не хочу щоб вони нервували, тому основний удар в сенсі пошуку грошей я беру на себе і працюю до 2-ї ночі, одночасно вирішуючи питання шпиталю та фінансування», – розповідає Станіслав.

Досить часто шпиталь стикався не так з фізичною неможливістю щось зробити, як з юридичною. До прикладу в військовий час лікарня не може користуватись медичною реформою, де «гроші йдуть за пацієнтом». Оскільки МОЗ ще на початку затвердив список тих, хто може надавати послуги по цій програмі у військовий час. «Жодна з приватних компаній так і не домоглась перегляду цього, ні партнерська київська клініка “Добробут”, що так само робить складні операції військовим, ніхто», -– ділиться Станіслав.

Іноді лікарі переживають, чи не чекає їх після перемоги юридична відповідальність, бо фактичної заборони на операцію військових немає, але і прямого дозволу теж. Шпиталь же в свою чергу найбільше співпрацює з полком «Азов» і робить надскладні операції. Це пов’язано з тим, що операція відбувається через тривалий час після події. «Хтось сидів в окупації кілька місяців і м’які тканини просто гнили, хтось був у полоні і ми бачили в якому стані повертаються військові. Це не просто складна травма – це завжди занедбані ситуації», – каже чоловік.

За його словами, зараз у шпиталі доступні такі послуги для населення:

1. Поліклініка, яка прийняла вже близько 2000 пацієнтів, переважно ВПО. Якщо на початку це були травми, то зараз вже більше дають про себе знати хронічні хвороби. Звичайно, більшість пацієнтів їх запустила, бо не до них. Тож, спеціалісти мають бути професіоналами, щоб вміти з подібним справлятись.
2. Хірургія. Це велика гордість шпиталю, бо окрім виконання високоякісних операцій персонал ставиться до кожного пацієнта як до друга. Підтримує психологічно, проходить з ними шлях реабілітації і що найголовніше – соціалізації. Регулярними є походи персоналу спільно з пацієнтами в театр, на екскурсії та природу. Кожного тижня шпиталь відвідує медичний капелан, щоденно працює психолог та лікар фізичної реабілітації.
3. Мобільна бригада шпиталю їздить до пацієнтів додому. Це найбільше підходить матусям з немовлятами, людям похилого віку, а також тим, у кого підозри інфекційних захворювань.

Щодо розширення допомоги, а відповідно і розмірів клініки Станіслав зітхає: «Наш німецький партнер познайомив нас з однією будівельною компанією, що будуватиме для нас ще один корпус шпиталю – реабілітаційний. Так в хірургічному будуть швидше звільнятись місця. Умовно в хірургії може бути одночасно до 12 пацієнтів, а реабілітацію проходити 30. Звичайно, я не можу відмовитись від шансу отримати додатковий корпус для реабілітації наших пацієнтів, бо таких шансів і можливостей може більше не бути. Однак я розумію, що з появою додаткової будівлі зростуть потреби в персоналі, оплаті комунальних послуг тощо. Але я, чесно, стомлений постійно шукати гроші на оплату вже існуючої команди. Якщо я зараз сплю по кілька годин на добу, то з реабілітаційним центром скоріш за все взагалі перестану. Ситуація сильно змінилася б, якщо ми знайдемо стабільне фінансування. Тоді ми зможемо помножити нашу допомогу, роблячи її без постійного стресу».

Серед військових шпиталь став відомий, бо ще на початку ескалації просто написав всім військовим формуванням про свої послуги. Найбільше зацікавився «Азов». Вони кілька разів приїздили перевірити шпиталь, подивитись що і як, і завжди лишались задоволені. Тому майже 90% хірургії – це співпраця з полком «Азов». До речі, годує всіх пацієнтів і персонал місцева селищна рада та ресторан «Бухарест» з Івано-Франківська, тому лікарня та пацієнти висловлюють їм свою вдячність.

Наразі в шпиталі працюють лікарі з усієї України, їхня зарплата нижче середньої, хоча кваліфікація вища. Станіслав та інші учасники шпиталю співпрацюють майже з усіма медичними організаціями, від Пацієнтів України до «Добробуту», але навіть не дивлячись на це, фінансування – основне завдання для колективу.

Загальний еквівалент наданих послуг у гривнях:

• консультації в поліклініці 1 700 000 грн. (середня вартість прийому 1000 гривень)
• операції 9 400 000 грн. (середня вартість операції 5000 доларів)

Якщо ви хочете долучитись до проєкту – напишіть Станіславові на пошту: firstvoluntary@gmail.com або телефонуйте +380681440709.

Поділитися: