■ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ПОЛЬЩІ ■ 2012-12-12
I. БОСІ ЖАЙВОРОНКИ
Бог сидів на печі, взутий у
дерев’яники1, з халяв
у Нього визирали згрібні2 онучі,
кожух, пошитий з небесних баранів,
вивернув шерстю
наверх,
з якої вилітали табуни молі й через
комин, бо
вікна на небі були зачинені,
падали снігом білим на землю й дорогою
відгризли в сонця трохи тепла,
а потім живцем зжерли городи,
і було гірше, як колись із сараною, що
родом була з Криму –
про неї я дізнався від баби Гані – й
жерла все, навіть траву,
але, порівняно з небесною міллю, була
хіба що порохом з-під
мітли,
коли баба замітала хату, одразу після
сварки з мамою, тоді ми обидва
з братом Стефаном утекли босоніж
надвір,
бо нам ліпше дихалося під відкритим
небом. То він, брат Стефан, перший
побачив на печі Бога, а мені сказав, що я
– сліпий,
а потім було, як завжди, – ми босоніж
побігли до Гриця-коваля, який
гартував у відрі весну,
щоби більше зими не було й щоб нам тепло
було в ноги, й казав, що
вже невдовзі прийде весна,
бо прилетіли босі жайворонки, а горобці
на кущах сиділи ще
в зимових черевиках,
і було цікаво в кузні в Гриця, але вже за
хвилю батько ніс нас під пахвами
додому, і було нам тепло в ноги.
___________
II. МУДРА БУЛА ТІТКА ГАНЬКА
Я обережно чалапав слизькою санною
дорогою, коли ми з батьком ішли
до кравця Гнатонька, про якого люди
казали, що він ліпше співає,
ніж шиє. Це саме тоді на узбіччі дороги
чекала на нас тітка
Ганька з двома коновками3 на
коромислі, не хотіла впорожні
перейти дорогу, бо це означало б, що не
бажає нам щастя,
а всі вважали її дурною.
«Якії гарниї маєш, Петре, солом’янки», –
похвалила мої черевики, які
сплів мені батько з вівсяної соломи, і я
дуже втішився,
навіть більше, ніж своїми новими
конопляними штанам, а коли ще додала,
що жодні черевики, навіть з найліпшої
шкіри, не залишають таких гарних
слідів на снігу й що моє взуття не
скрипить, а лише виграє на морозі, як
скрипка, то мені здалося,
що ніхто у світі не має ліпших
черевиків, і я був гордий за свого
батька, що
він умів плести такі чудові черевики,
але інші тітки, яких ми зустрічали, вже
не мали
в собі стільки захоплення, як тітка
Ганька, й тільки давали мені мудрі
поради, що
мушу пильнувати коней, щоб не з’їли мені
черевиків, бо вони – з вівсяної соломи, а
коні люблять овес. Це тому, коли їхали
сани, я завжди ховався за
батька. Щойно пізніше я зрозумів, що
мудрою була лише тітка Ганька.
___________
III. ЯК КРАВЕЦЬ ГНАТОНЬКО ШИВ МАПУ СВІТУ
Гнатонькова халупа стояла на пагорбі й
цілком запалася в землю, дах
тримався на довгих бурульках,
а сніг заглядав усередину крізь вікна.
Кравець Гнатонько був колись на війні
і бився з ляхами, як і наш дідо,
але наш дідо вмів тільки стріляти, кажу
про діда Стефана, хоча дідо Василь теж
лише стріляв, а кравець Гнатонько
стріляв і співав,
тому люди його поважали. Часто приходив
до нас додому, й батько відразу ж
виймав ту мапу, яку ховав за святим
образом,
розкладав її на столі й обидва шукали
на ній Україну й завжди при цьому
сильно сперечалися,
один одному посував пальці, а я взагалі
не знав, що то таке та
Україна, але мій старший брат Стефан
знав
і казав, що то – дикий звір, який має
дороге хутро, тому батько з Гнатоньком
хочуть його впіймати пальцями,
що вона – коричневої масті й улітку має
гладеньку шерсть, як наш кінь Юрко, а
взимку –
кудлату, як баран пароха Головіда.
Цього разу Гнатонько з білого полотна
вирізав собі нову мапу, схожу
на нашу. «Де тут Україна?» – намагався я
його розпитати,
але він не зрозумів, глянув на мене
дивно й далі почав розкладати на столі
свої
шматки світу,
розмовляв з батьком і підспівував:
«…Стрілив з канона і засвистав» або
«Летіла куля понад гору…»
мені було дуже цікаво, як він
пришиватиме моря, бо не мав блакитного
полотна, а ще
я не знав, що таке моря,
але мій брат, Стефан, знав, що то – шматки
неба, які впали на землю й можна ними
скалічитися.
____________________________________________
Коментарі
Гарно! Але сумно чому так?
Дуже дякую Вам, за таку гарну ікону нашого минулого розписану на рядки мовою предків. Все у Вас звучить у такій мові, яку чую на наших зїздах в Улючі. Ще раз щиро дякую.
З повагою, Василь Шляхтич