Петро Скрійка / МОЯ МАЛЕНЬКА ЗИМА

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ПОЛЬЩІ2012-12-12

I. БОСІ ЖАЙВОРОНКИ

Бог сидів на печі, взутий у
дерев’яники1, з халяв

у Нього визирали згрібні2 онучі,

кожух, пошитий з небесних баранів,
вивернув шерстю

наверх,

з якої вилітали табуни молі й через
комин, бо

вікна на небі були зачинені,

падали снігом білим на землю й дорогою
відгризли в сонця трохи тепла,

а потім живцем зжерли городи,

і було гірше, як колись із сараною, що
родом була з Криму –

про неї я дізнався від баби Гані – й
жерла все, навіть траву,

але, порівняно з небесною міллю, була
хіба що порохом з-під

мітли,

коли баба замітала хату, одразу після
сварки з мамою, тоді ми обидва

з братом Стефаном утекли босоніж
надвір,

бо нам ліпше дихалося під відкритим
небом. То він, брат Стефан, перший

побачив на печі Бога, а мені сказав, що я
– сліпий,

а потім було, як завжди, – ми босоніж
побігли до Гриця-коваля, який

гартував у відрі весну,

щоби більше зими не було й щоб нам тепло
було в ноги, й казав, що

вже невдовзі прийде весна,

бо прилетіли босі жайворонки, а горобці
на кущах сиділи ще

в зимових черевиках,

і було цікаво в кузні в Гриця, але вже за
хвилю батько ніс нас під пахвами

додому, і було нам тепло в ноги.

___________

II. МУДРА БУЛА ТІТКА ГАНЬКА

Я обережно чалапав слизькою санною
дорогою, коли ми з батьком ішли

до кравця Гнатонька, про якого люди
казали, що він ліпше співає,

ніж шиє. Це саме тоді на узбіччі дороги
чекала на нас тітка

Ганька з двома коновками3 на
коромислі, не хотіла впорожні

перейти дорогу, бо це означало б, що не
бажає нам щастя,

а всі вважали її дурною.

«Якії гарниї маєш, Петре, солом’янки», –
похвалила мої черевики, які

сплів мені батько з вівсяної соломи, і я
дуже втішився,

навіть більше, ніж своїми новими
конопляними штанам, а коли ще додала,

що жодні черевики, навіть з найліпшої
шкіри, не залишають таких гарних

слідів на снігу й що моє взуття не
скрипить, а лише виграє на морозі, як

скрипка, то мені здалося,

що ніхто у світі не має ліпших
черевиків, і я був гордий за свого
батька, що

він умів плести такі чудові черевики,
але інші тітки, яких ми зустрічали, вже
не мали

в собі стільки захоплення, як тітка
Ганька, й тільки давали мені мудрі
поради, що

мушу пильнувати коней, щоб не з’їли мені
черевиків, бо вони – з вівсяної соломи, а

коні люблять овес. Це тому, коли їхали
сани, я завжди ховався за

батька. Щойно пізніше я зрозумів, що
мудрою була лише тітка Ганька.

___________

III. ЯК КРАВЕЦЬ ГНАТОНЬКО ШИВ МАПУ СВІТУ

Гнатонькова халупа стояла на пагорбі й
цілком запалася в землю, дах

тримався на довгих бурульках,

а сніг заглядав усередину крізь вікна.
Кравець Гнатонько був колись на війні

і бився з ляхами, як і наш дідо,

але наш дідо вмів тільки стріляти, кажу
про діда Стефана, хоча дідо Василь теж

лише стріляв, а кравець Гнатонько
стріляв і співав,

тому люди його поважали. Часто приходив
до нас додому, й батько відразу ж

виймав ту мапу, яку ховав за святим
образом,

розкладав її на столі й обидва шукали
на ній Україну й завжди при цьому
сильно сперечалися,

один одному посував пальці, а я взагалі
не знав, що то таке та

Україна, але мій старший брат Стефан
знав

і казав, що то – дикий звір, який має
дороге хутро, тому батько з Гнатоньком

хочуть його впіймати пальцями,

що вона – коричневої масті й улітку має
гладеньку шерсть, як наш кінь Юрко, а
взимку –

кудлату, як баран пароха Головіда.

Цього разу Гнатонько з білого полотна
вирізав собі нову мапу, схожу

на нашу. «Де тут Україна?» – намагався я
його розпитати,

але він не зрозумів, глянув на мене
дивно й далі почав розкладати на столі
свої

шматки світу,

розмовляв з батьком і підспівував:
«…Стрілив з канона і засвистав» або
«Летіла куля понад гору…»

мені було дуже цікаво, як він
пришиватиме моря, бо не мав блакитного
полотна, а ще

я не знав, що таке моря,

але мій брат, Стефан, знав, що то – шматки
неба, які впали на землю й можна ними
скалічитися.

____________________________________________

1, 4 Дерев’яники – дерев’яне взуття, що виробляли з одного шматка дерева. Тут, очевидно, йдеться про щось на зразок чобіт з дерев’яним низом і шкіряним верхом.

2, 5 Тобто з грубого, домотканого полотна.

3, 6 Коновка (діал.) – те саме, що відро.

Поділитися:

Коментарі

  1. Дуже дякую Вам, за таку гарну ікону нашого минулого розписану на рядки мовою предків. Все у Вас звучить у такій мові, яку чую на наших зїздах в Улючі. Ще раз щиро дякую.
    З повагою, Василь Шляхтич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*