Степан Мігус ■ КУЛЬТУРА ■ №52, 2020-12-27

У перший четвер листопада підляські шептухи мали на два місяці зайняти камерний зал престижної Галереї мистецтв у Ольштині. Однак навіть народні цілительки не змогли нічого вдіяти, коли через пандемію коронавірусу уряд вирішив із 7 листопада тимчасово закрити культурні установи.

5 листопада показ фотографій Якова Камінського під назвою «Шептухи» довелося проводити онлайн. До 17 січня 2021 року світлини можна буде подивитися на сторінках Бюро художніх виставок Галереї мистецтв у Ольштині, хіба що, як сподівається директорка Малґожата Боярська-Ващук, пандемія відступить раніше. 

На відкритті події вона представила творця фотографій. 35-річний варшав’янин Яків  Камінський закінчив Школу кінематографії у Лодзі. Працював фоторепортером газети «Rzeczpospolita», нині – у штаті Польської інформаційної агенції (PAP) та Європейської фото-агенції. Він – лауреат  низки міжнародних і польських конкурсів. Його фоторепортажі презентували в Європі, Азії, Африці, США і Південній Америці. Яків Камінський документував збройні конфлікти, зокрема й російську агресію в Криму та на Донбасі. Він –  автор фотовиставок «Шептухи», «Кімната» та «Саляриман».                                           

На ольштинському заході Яків розповів, як створював свої роботи, говорив про історію окремих фотографій. На одній із них, приміром, шептуха Ганна з Рудки чаклує над молодим хлопцем, якому, як вона стверджує, вдалося повернути мову у 16-річному віці – до цього він був німий. На іншій фотографії шептуха лікує жінку від безпліддя – розповів Яків Камінський.

Шептухи з Підляшшя – це переважно православні жінки старшого віку. Трапляються й чоловіки. Один із них – це священник, який відчув покликання після того, як вижив у ДТП. Частина чоловіків також допомагає своїм дружинам. Фотограф зазначив, що шептухи не зізнавалися, якої вони національності, кажучи, що вони «тутешні».  

Назагал ці люди – знахарі та костоправи, кровопускателі, повитухи, які десятиліттями переймали досвід своїх попередників та попередниць. Лікували переважно молитвами і травами. Жили – подекуди, у найвіддаленіших селах, ще живуть –  без радіоприймачів, телевізорів, газет, але з молитвою і православною вірою, каже фотограф. Зазвичай їх одна-дві на весь повіт. Нині  шептух усе менше й менше, бо молодь не хоче переймати досвід у старших, до того ж дедалі доступнішою стає кваліфікована медична допомога.

Яків Камінський почав фотографувати шептух та їхні чаклунські ритуали 2010 року. Останні світлини зробив п’ять років тому. На ольштинській виставці презентували лише половину чорно-білих робіт, зроблених на аналогові й цифрові фотоапарати. Чи повертатиметься фотограф до цієї теми? Він каже – якщо займеться цим знову, хоче зняти документальний фільм про підляських шептух і шептунів. 

Фото з сайту Галереї художніх виставок в Ольштині

Поділитися: