Пісні – нитки між українськими поколіннями та регіонами

КУЛЬТУРА ■ №41, 2018-10-14

Камерно й затишно, як колись у підляській хаті, пройшли чергові «Джерела – українські традиції і трансформації» – фестиваль, який щорічно проводить у Черемсі Союз українців Підляшшя.

Київська «Рожаниця»: обряд і танці спільно з глядачами. Фото автора статті

«Верещать і барабанять, аж вуха закладає!» – певно, саме так покоління підляшан, яке па-м’ятало ще Шевченкову Україну, а отже у вічність відійшло більш ніж півстоліття тому, прокоментувало б сучасні концертні виступи, на яких фольклорний чи схожий на фольклорний репертуар виконується в «міцному» музичному супроводі та з багатоватним підсиленням. Із подібних гучних заходів народилися і «Джерела» в селищі Черемха, що в Гайнівському повіті. У їхній генеалогії знайдемо як «Музичні діалоги над Бугом» у Мельнику, так і «Польсько-українські музичні зустрічі», які проводилися вже в Черемсі, але мали характер набагато більш масштабний і відбувалися в пленері. А «Джерела», принаймні останні, проходять уже в залі будинку культури гміни, отже, повернулася первісна камерність, навіть можна сказати –інтимність традиційного фольклору. Звісно, колись на Підляшші вистачало людей, які вміли заспівати «гоже й голосно – щоб аж на друге село було чути», найголоснішим «інструментом» залишалося горло, а найбільш шумні весілля проходили в домашніх стінах. Зараз усе по-іншому: на сільській вулиці вечорами вже не співають («як на дурних би подивилися», – прокоментувала сучасність одна з народних співачок), але все ж робляться спроби зв’язати цю розірвану нитку між поколіннями. Та й між регіонами, бо протягом післявоєнних десятиріч ніхто з України сюди не приїжджав, – зміни почалися з 1989 р.

– Ми намагаємося, – пояснює мету та зміст фестивалю в Черемсі його ініціатор і керівник Славомир Савчук, – щоб захід виправдовував свою назву «Джерела». Тобто презентував те, що є саме нашим, підляським, – колективи, в яких співають старші носії нашої традиційної культури, а поряд молоді гурти, що переймають надбання. Хочемо також, щоб на наш фестиваль приїжджали гості з України. Переважно це колективи від наших побратимів із Полісся, але в цьому році вдалося запросити гурт із Києва – «Рожаниця», який представляє фольклор Слобожанщини, Полісся, Поділля та Центральної України.

Сценічні номери анонсувала та пояснювала глядачам знакова пара ведучих: Агнія Парфінюк – підляшанка, ще не так давно співачка черемуської «Гілочки», та Юрій Ковальчук із Рівного, член «Горини» Рівненського державного гуманітарного університету. Саме концерти цього фольклорного гурту в наших містах і селах були в 1989 р. першою ластівкою відновлення культурних зв’язків.

Пан Славомир зауважив, що в програмі брали участь представники різних поколінь. Хоча він сам не співав у жодному колективі, все ж ще учнем початкової школи у 1980-х був засновником першого гуртка УСКТ у Черемсі, що став організатором оглядів перед українським фестивалем у Сопоті.

Фестиваль розпочала «Гілочка», у якій співають учні початкової школи та гімназії у Черемсі, а після них на сцену вийшов квартет сільських співачок із Черемхи-Села. Наступну пару об’єднує як географія (місто Більськ та гміна), так і особа художнього керівника (Єлизавета Томчук), – це більський «Ранок» та «Родина» з Дуб’яжина. Київський гурт «Рожаниця» також представив фольклорні твори, що сягають народних глибин. Спершу виконував пісні, записані в польових експедиціях, та показав фрагмент весільного обряду, а саме приготування молодої до вінчання. На завершення концерту спробував зацікавлених глядачів та місцевих виконавців навчити наддніпрянських танців, яких, виявляється, протягом весільних вечора й ночі треба було «загуляти» кілька десятків, та на сцені подужали, здається, лише два. Але цього вистачило, щоб усіх, хто з «Рожаницями» танцював і хто їм аплодував, настрій весільного гуляння заполонив повністю.

Що ж – і найкращій забаві приходить кінець, настає час розходитися додому… У вечірню темряву, як струмочки із джерела, потекли-розбрелися глядачі фестивалю. Але радість спілкування з рідною піснею не стихла – більш музичні особи щось собі наспівували, інші просто прокручували в пам’яті щойно почуте. А ми терпляче, хоч і з нетерпінням, очікуємо тепер на чергову зустріч із тими традиціями, які не втрачено та вдалося трансформувати їх для потреб сучасності.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Українське поетичне слово – у виконанні підляських дітей

Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №18, 2024-05-05 18 квітня в Більську Підляському відбувся щорічний Воєводський декламаторський конкурс «Українське слово», який організував Союз українців Підляшшя,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*