Північне Підляшшя – понад чверть сторіччя з «Купалою»

Юрій Гаврилюк ■ КУЛЬТУРА ■ №31, 2022-07-31

Старе минає, приходить нове… Ще півстоліття тому лише у наукових публікаціях можна було прочитати, що й поміж Бугом та Біловезькою Пущею також живе українське населення. Але незабаром почалися зміни у людській свідомості, унаслідок чого виник Союз українців Підляшшя з центром у Більську – організація сьогодні налічує вже 30 років. Ненабагато молодшим є і найбільший літній захід підляських українців – фольклорний «На Івана, на Купала», який 16 липня вчергове зібрав тисячі глядачів у селі Дубичі-Церковні. Перші два роки подія відбувалася біля річки Нарви неподалік села Плески, що на шляху з Більська у Білосток, але від 1998-го вона вже «прописана» у романтичному урочищі Бахмати, де над водосховищем на ріці Орлянка природа створила своєрідний натуральний амфітеатр. 

Цього року «Купала» міг би бути на Бахматах двадцять п’ятий раз, але перешкодила пандемія, через яку у 2020 році купальська подія пройшла лише наприкінці серпня у мініскансені коло Козликів (так само над Нарвою). Минулого року все повернулося на старі місця, і коли приходить субота після празника Петра й Павла, настає час рушати «на Купалу». Поїхав і я…

Якщо подія відбувається під відкритим небом, то на одному з перших місць стоїть погода, яка, може, й не нашкодить артистам, адже сцена розташована під дахом, але глядачам напакостити може. Цього разу передполудень був чудовий, але чим ближче до 17, коли все мало починатись, тим більше з’являлося хмар на небі, а згодом почався дощ. Хто знає – може, хмари заплакали, бо вже відійшов у минуле час, коли, як переконують етнографи, не було села, де молодь би не влаштовувала купальського обряду. 

Як би не було, частина концертної програми пройшла під дощем, місцями – досить рясним, тому, хоч народу і з’їхалося, як і кожного року, чимало, перед сценою вистояли лише найзавзятіші. До речі, люди і для такої ситуації мають свій коментар – «На дощ всі чекають, а як прийде – то всі від нього тікають». Завдяки сучасній техніці слухати пісні можна і з віддалі – з-під дерев та з машин. Згодом дощ як прийшов, так і пішов, не чекаючи моменту, коли почне грати ольштинська «Горпина», а відтак відбулося й пускання вінків на воду. Отже, хто змок – той встиг трохи просохнути, хто сидів удома – той доїхав і, як і кожного року, сцену і берег водосховища заповнило море людей.

Як підкреслила голова Союзу українців Підляшшя Марія Рижик, культурний захід був присвячений Україні, яка бореться з російським загарбником, що анонсували й плакати з написами: «…а ми тую червону калину підіймемо…». Звісно, виконавців з України, яких зазвичай прибувало по два-три колективи, цього разу майже не було. На сцені виступила лише Галина Куришко, що раніше приїжджала у складі фолк-гурту «Дуліби», виконуючи народні пісні у сучасному аранжуванні. Тому фестиваль був передусім презентацією досягнень місцевого музичного середовища, а отже – найтісніше пов’язаних з українською організацією ансамблів «Гілочка», «Ранок» і «Родина» та більш різношерстих лавреатів цьогорічного Конкурсу української пісні «З підляської криниці» – з Білостока, Більська, Гайнівки, Орлі, Парцева. 

Найчастіше на сцені з’являвся більський «Ранок», у якому є кілька вікових груп, а ще танцювальна секція – молодь із Більська та Черемхи («Гілочка») презентувала купальські пісні та пускала на воду вінки. Видовищний фінал влаштували ольштинські гурти «Горпина» і «Тугай-Бей». Голосистими виявились також співачки з Більського будинку культури, які у складі гурту «Золото» виступили з піснею «Стефанія» цьогорічних переможців Євробачення – реп-частину виконала Вікторія Гаць, яа  також співала соло твір Христини Соловій «Океан».

Звісно, список виконавців, вартих згадки, – довший, усе ж це завдання – для більш музично обдарованого критика. Як-не-як сезон заходів з українською піснею, який у жовтні завершить фестиваль «Підляська осінь», – відкритий. 

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*