Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА■ №6, 2025-02-09

Освітня ситуація української нацменшини в Польщі є важливою темою в контексті зростання кількості мігрантів з України. За даними Міністерства національної освіти, станом на січень 2024 року нацменшинним навчанням охоплено 2244 учні, що менше, ніж минулого року. Тоді таких учнів було 2354. Водночас кількість учнів з України перевищує 185 тисяч.

Саме ці питання були темою першого в цьому році засідання Сеймової комісії нацменшин. Під час дискусії на головні проблеми вказали лідери української меншини: Мирослав Скірка, голова Об’єднання українців у Польщі, та Григорій Купріянович, співголова Спільної комісії уряду та нацменшин. Саме співголова комісії зауважив, що згадані цифри щодо кількості учнів не варто порівнювати. Бо у випадку мігрантів – це всі діти, які потрапили в систему, а у випадку меншини – ті, за яких найчастіше батьки прийняли рішення про навчання. Отже, у такому випадку цифра не охоплює всієї кількості дітей української меншини. Врешті точних цифр просто ніхто не в силі встановити. Григорій Купріянович пригадав, що в минулому, коли діти мігрантів з’являлися в якомусь регіоні, то зазвичай приєднувалися до системи нацменшинного навчання української мови. Для цього не було правових регуляцій.

Проте, якщо існував пункт навчання, створений для меншини, ніхто не робив проблеми з того, що тут навчалися й діти мігрантів. Потім Міносвіти змінило інтерпретацію закону, і донині діє заборона спільного навчання. Згідно з розпорядженням міністра освіти від 2017 року, мігранти можуть вивчати свою мову, якщо таку можливість для них створять дипломатичні установи або неурядові організації. Саме таке розв’язання для учнів-громадян з України стає рідкістю. До того ж варто пам’ятати, що серед дітей з України є мігранти, котрі приїхали ще до російського нападу, і утікачі від війни. Останні з’явилися тут не тому, що таке рішення прийняли їхні батьки, а їх змусили воєнні обставини. 

«Маємо парадоксальну ситуацію – ці діти в Польщі не мають умов для навчання власної мови», – зауважив Григорій Купріянович, вказуючи на те, що мету російського агресора становить повне знищення української держави та народу з його мовою й культурою. Зв’язок з рідною мовою для таких дітей має значення й у випадку повернення та реінтеграції до українського суспільства. Тому Григорій Купріянович закликав подумати над можливістю використати освітню українську мережу в системі польської освіти, щоб підтримати саме учнів-утікачів від війни.

Своєю чергою Мирослав Скірка зауважив, що за останні роки в системі навчання помітно зменшується кількість дітей з меншини. Але якщо порівняти переписи населення 2011 і 2021 років, то виходить, що майже вдвічі зросла кількість осіб, які заявляють про свою українську національну приналежність, – з 31 тисячі до понад 82 тисяч. Це показує, що освітня система – неефективна. Про це, зокрема, свідчить відсутність шкільних підручників для української меншини. 

«За 14 років ми не отримали жодного друкованого підручника для наших дітей», – зауважив Мирослав Скірка. Він згадав також про проблему спільного навчання. Нечіткість правових врегулювань призвела до того, що українські школи в Польщі записували дітей мігрантів як представників нацменшини й отримували на них більшу освітню субвенцію. Після перевірки Найвищої контрольної палати виявилося, що це не відповідає законодавству. Тому в результаті кілька самоврядувань мусять повернути кошти вищої субвенції. Але тут є один особливий випадок. У Білому Борі опікунчим органом для української школи був фонд. Він утримував цю школу, а зараз мусить повернути більше ніж 700 тисяч злотих саме через неправильно отримані субвенції. 

«Якщо нам не вдасться скасувати таке рішення, то треба буде цю школу закрити. Ситуація дуже драматична, спроби підтримки фонду з боку ОУП досі не принесли жодного результату, – розповів Мирослав Скірка. – Ця школа важлива, на що вказує історія її створення. У 80-х роках з’явився великий суспільний рух, щоб показати, що ми цю школу хочемо побудувати, активно виступаючи проти того, що нам хотіла зробити комуністична влада». 

Ще одне питання, що потребує розв’язання, за словами голови ОУП, – це зміна системи функціонування міжшкільних пунктів навчання, особливо недалеко міст. Демографічні особливості призводять до того, що люди переміщуються, оселяються навколо таких населених пунктів, як Варшава, Ґданськ чи Ольштин. У навколишніх ґмінах, де живуть представники української меншини, замало людей, щоб створити пункт навчання української мови. Але вони охоче навчалися б у пункті, наприклад, в Ольштині. Однак це неможливо без доброї волі місцевого самоврядування. Так втрачаємо дітей, котрих не охоплює ця система навчання. На думку Мирослава Скірки, може, за такі пункти могли б відповідати не ґміни, а повіт чи воєводство? Тоді спільно зможуть навчатися діти з різних ґмін, а навчання в більших групах стало б не тільки більш ефективним, але й дешевшим. 

Голова комісії Ванда Новіцька повідомила, що обговорювані теми, зважаючи на їхню важливість, будуть систематично записувати до наступних планів роботи комісії.

Поділитися: