17.04.2024
Якими є результати самоврядних виборів?
Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №16, 2024-04-21 У цьогорічних виборах до місцевого самоврядування взяли участь 79 представників української, зокрема лемківської, громади в Польщі. Мандат...
Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №44, 2020-11-08
Радикалізація в Польщі – що особливо проявилася на зламі жовтня і листопада – торкнулася більшості мешканців країни. Вона поділила в поглядах і представників уркаїнської меншини у Польщі. Замислимося разом, чим це загрожує і що можна робити далі.
Рішення Конституційного суду Польщі, що поставив під сумнів законність найбільш розповсюдженої причини абортів серед польських жінок, сколихнуло частину країни. Воно «поставило на ножі» суспільство, ділячи його в різних аспектах: жінки-чоловіки, ліберали-консерватори, релігійні і не дуже, старші й молодші. Останнє особливо помітно: на протести вийшла молодь зі своїм молодіжнім радикалізмом, котрий не завжди подобається старшим людям (цей конфлікт є універсальним).
Всі ці лінії поділу – дуже складні, вони проходять і через українську громаду Польщі. Вибух поляризації, один із найбільш потужних у польському суспільстві, ділить також нас. Часом цей поділ доводить до меж неможливості будь-яку розмову. Тому я хотів би поділитися кількома власними спостереженнями, (а також запросити, навіть заохотити до дискусії на шпальтах «НС»).
Передусім: я – не безсторонній учасник цього конфлікту. Я підтримую протести жінок і є учасником частини з них. Саме тому цей текст з’являється в рубриці «Погляди», де я висловлюю приватну думку, а не претендую на аналітичне охоплення всієї картини. Думаю, це чесно – у вступі одразу визнати свою позицію.
Настрої. Тому, хто безпосередньо не бачив протистояння на вулицях Польщі в останні дні, варто зрозуміти його винятковість. Нинішній протест – дуже вибуховий, нервовість і агресія висять у повітрі. Причому з різних сторін: протестувальників, добровольців під костелами, водіїв, випадкових перехожих, поліції. Кожна зі сторін відчуває гнів, образу, небезпеку, безсилість чи силу водночас. Це все не взялося нізвідки – у ситуації, коли вся громадська дискусія зосереджена в руках однієї партії, котра не тільки не консультується, а по-хамськи ігнорує іншу частину суспільства, така радикалізація була закономірним увінчанням процесу.
Вульгаризми. Це річ, котра багатьох обурює, зрештою, сам протест жінок відбувається під лозунгом із крапочками. Чи мені подобається вживання вульгаризмів на маршах жінок? Я особисто їх не вживаю, проте розумію, звідки вони беруться. Це метод випустити пар гніву. Так в Україні співали «Путін х…ло» – коли бачили безсоромне втручання Кремля, проте не мали ніяких шляхів впливу на російського президента. Вульгаризм поганий тоді, коли його ціллю є сама вульгарність. У нинішній ситуації в Польщі вульгаризм є єдиним способом «достукатися» до влади, коли інші механізми (консультації, дебати, парламентські слухання) просто не діють. Польща кілька років тому забула, що демократія – це не диктатура більшості, а спільна відповідальність більшості й меншості за власну країну. Те, що ми бачимо сьогодні, – якраз плоди такої політики. Так було й у випадку осквернення українських пам’ятників у Польщі – коли влада по-хамськи ігнорувала чиюсь позицію. Вульгаризм – це, до речі, не єдиний механізм, до якого може довести політичне хамство: інші, значно більш криваві, ми бачили в міжвоєнній Польщі. Дуже сподіваюся, що нинішня Польща до цього не дійде.
Церкви. Чимало обурення виникає у зв’язку з діями частини протестувальників у костелах. На їхніх стінах пишуться лозунги протесту, учасниці заходять в середину з плакатами, у справу втручається поліція. Це справді збуджує емоції, навіть нерелігійних людей. Рішення Конституційного суду було прийняте, виходячи саме з католицького, а не світського розуміння того, чим є людина. Тому протестуючі сприймають церкву як учасника громадської дискусії, а лише потім – як сакральне місце. Водночас – на момент верстання номеру – не було жодних випадків наруги над релігійними об’єктами. Повністю розуміючи відчуття вірян, хочу підкреслити, що стіни та крісла в костелах – це не кров Христа і не святий сакрамент. Чи не розмальований «Polską Walczącą» хрест, як це було на українській могилі. Намальований на стіні костелу лозунг – це максимум акт вандалізму, а не паплюження релігійного культу.
Шанування і розуміння іншого. Варто розуміти, що окрім лозунгів, спрямованих на конкретні групи, є відчуття різних людей. Незалежно від сторони барикади, відчуття автентичні – часто можуть зачепити чи образити. Саме в цьому найбільша трагедія моментів, подібних до сьогоднішнього: протистояння створює у суспільстві глибокі рани, з якими важко впоратися. На жаль, ідеологічний конфлікт (не тільки в Польщі) народжує ситуації, коли люди стереотипно вписують одне одного в різні групи, перестають бачити людину, триває полювання на ворогів, унеможливлюється нормальна розмова. Найімовірніше, ми ще довго будемо латати в суспільстві рани сьогодення. Їх не подолати заявами, зверненнями з телеекранів чи жестами правителів, президентів, голів, владик. Їх зможемо залікувати лише безпосередньою розмовою із живими людьми з різних сторін барикад. Спробуймо цю особистість побачити вже сьогодні, зрозуміти, що спонукало її до дій – незалежно від того, чи вона стояла з вервицею під костелом, чи розмалювала його спреєм. Як би нам не було боляче, цій людині буде що сказати, буде теж що почути. У цієї людини будуть свої емоції і докази, буде теж свій ніж. У цій ситуації не буде святих і праведників, а будуть люди, що потребують розмови, і країна, котра її потребує. Цю країну ми врятуємо не повною забороною чи повним дозволом абортів – а довгою, копіткою розмовою про те, як нам спільно вирішувати нашу долю і поважати одне одного.
17.04.2024
Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №16, 2024-04-21 У цьогорічних виборах до місцевого самоврядування взяли участь 79 представників української, зокрема лемківської, громади в Польщі. Мандат...
05.04.2024
Мирослав Скірка ■ ГРОМАДА ■ №15, 2024-04-14 Фото з архіву Наталії Сич / автор Даріуш Іванскі Маршалок українців – український маршалок Деякі люди завжди...
05.04.2024
Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №15, 2024-04-14 Публічні особи залишають по собі статті, інтерв’ю чи коментарі. Оскільки вже не матимемо приємності розмовляти з Мироном...
02.04.2024
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №9, 2024-03-03 «Хай переживуть те саме, що наші мами, які втрачають дітей», «Убивці», «Стоп війні», «Не вбивайте українських дітей»...