Подвійно дискриміновані, подвійно детерміновані

Кася Комар-Мацинська ■ ІСТОРІЯ ■ №22, 2018-06-03

У світлиці Народного дому в Перемишлі 15 травня відбулася відкрита лекція д-р Ольги Соляр про художницю Олену Кульчицьку і психоаналітика Гелен Дойч (Helene Deutsch), українку і єврейку, які у певний момент свого життя проживали в тій самій кам’яниці в центрі Перемишля. Авторка розповіді, етнологиня, викладачка Державної вищої школи східноєвропейської (PWSW) і член товариства «Маґурич» запросила своїх слухачів у галицький світу першої пол. ХХ ст., у якому й пройшло життя обох героїнь. О. Соляр зізнається, що до порівняння долі цих видатних жінок надихнуло її те, що вона сама тепер живе в будинку поруч.

Слухачі лекції про Кульчицьку і Дойч
спілкуються з доповідачкою Ольгою Соляр.

Олена Кульчицька і Гелен Дойч певний час мешкали у Перемишлі в кам’яниці Ґіжовського (пл. Ринок, 26). Та не лише це спричинило, що про О. Кульчицьку і Г. Дойч можна скласти спільну розповідь. Багато подібного було і в їхніх долях. Ми не знаємо, чи Олена та Гелен (до речі, у них ім’я, яке походить від грецького слова Ἑλένη, що означає місячне сяйво) були знайомі. Гелен Дойч (дівоче Розенбах – Rosenbach) народилася в Перемишлі 1884 р., там провела своє дитинство і юність. У свою чергу О. Кульчицька приїжджає до Перемишля 1909 р., після завершення навчання у Відні. У Перемишлі вона отримує посаду вчительки. Після смерті батька до Олени переїжджає також її мати і сестра Ольга. На той час Г. Дойч перебуває у Мюнхені, а до Перемишля приїжджає лише відвідати свою матір. Можливо, саме мати (Реґіна Розенбах) і розповідала дочці про трьох сусідок-русинок Кульчицьких, які у своїй квартирі влаштували український інтелектуальний салон.

У біографіях О. Кульчицької і Г. Дойч багато спільного. Вони обидві були наймолодшими дочками у своїх сім’ях, обидві мали старших сестер (Олена – одну, Гелен – дві), які стали для них близькими подругами й опікунками. В обох були також старші брати, які не мали особливого впливу на життя своїх молодших сестер, а, якщо й мали, то однозначно неґативний. Батько Олени, Лев Кульчицький, і батько Гелен, Вільгельм Розенбах, були адвокатами, великими авторитетами у своєму середовищі, активно включалися в суспільну працю. І Л. Кульчицький, і В. Розенбах були надзвичайно важливими особами в житті своїх дочок, набагато важливішими, ніж їхні матері (відповідно – Марія Кульчицька, зі Стебельських, і Реґіна Розенбах, з дому Фасс), які не надто турбувалися за своїх дітей.

О. Кульчицька про своє особисте життя, а саме – про матір, брата і кохання писала дуже стримано. Натомість Г. Дойч досить різко висловлювалася про свою матір. Вона її просто ненавиділа, хоч і була якоюсь мірою їй вдячна за підсвідоме налаштування дочки творчим спротивом. Свого брата Гелен вважала недотепою (що, здається, було правдою, бо В. Розенбах у жесті відчаю після інтелектуального розчарування своїм єдиним сином вирішив його охрестити). У лекції О. Соляр можна було почути також про ранній роман Гелен Дойч зі старшим і жонатим Германом Ліберманом, перемиським адвокатом, соціалістом, суспільним діячем. Роман між ними тривав 10 роківі, хоч потім бурхливо закінчився, усе ж мав великий вплив на життєві рішення Гелен.

Обидві героїні стали визначними жінками своєї епохи. Беручи до уваги те, що фемінізм у Галичині щойно починався, Олена та Гелен мали обмежені можливості розвитку. Олена не могла вступати в академію мистецтв (вступ лише для чоловіків), тому навчалася у школі прикладного та декоративного мистецтва у Відні. Гелен дуже хотіла вступити на юридичний факультет, проте ця освіта була доступна виключно для чоловіків. Тому вона вирішила обрати медицину, яка, до речі, щойно відкривалася для жінок. Медичну академію закінчила у Відні як одна з трьох жінок на своєму курсі. Там також познайомилася зі своїм чоловіком, Феліксом Дойчем (Feliks Deutsch). Як лікар-психіатр Гелен зацікавилась модним, але суперечливим на той час психоаналізом. Починаючи від 1914 р., вона відвідувала лекції Зиґмунда Фройда, а 1918 р. почала разом з ним вести дослідження. Фройдисткою вона лишилася до кінця життя.

Квартира Кульчицьких, схоже, була несамовито гарною. Було в ній безліч авторських картин, а також спроектованих Оленою меблів і витканих Ольгою килимів з народними українськими мотивами. Олена була надзвичайно плідною художницею, займалася функціональним мистецтвом, а це дозволяло їй заробляти на хліб. Сестри одягалися з великим смаком, самі шили свої сукні і пальта, прикрашаючи їх різними орнаментами, зробленими методом «вибійки». О. Кульчицька започаткувала український модернізм. Малювала олійні картини й акварелі, займалася також графікою і гравюрою. Не було ділянки художнього мистецтва, яку б вона не випробувала. Присвячувала себе також громадській роботі, зокрема допомагала бідним дітям – біженцям з центральної України.

Унаслідок посилення антисемітизму в Австрії Гелен Розенбах 1935 р. тікає до США. Але перед тим їде попрощатися з дорогим своїм Перемишлем. Вона завжди ототожнювалася з Польщею, своє дівоче прізвище полонізувала (Розенбаховська). Говорячи німецькою чи англійською мовами, мала польський акцент. До смерті з сином розмовляла тільки польською мовою. Померла 1982 р. в Кембриджі, проживши 98 років.

Олена Кульчицька залишила Перемишль 1938 р. Через рік померла її мати, а 1940 р. померла і її сестра Ольга. Олена до кінця життя дуже за нею тужила. Померла 1967 р. у Львові, проживши 90 років.

Лекція О. Соляр була першою подією в Народному домі, яка транслювалась у Фейсбуці. Серед слухачів у залі було чимало поляків. Частина з них уперше почула так багато деталей з життя О. Кульчицької і Г. Дойч, хоч ці прізвища не були для них чужі. Хтось звернув увагу на те, що Олена як українка і Гелен як єврейка (хоч з дещо полонізованої родини) були подвійно дискриміновані через своє походження і з приводу того, що були жінками. Але ця дискримінація не знеохотила їх до праці, навпаки, викликала в них подвійну детермінацію.

Сьогодні у дворику кам’яниці на пл. Ринок, 26 голосно граються діти, дорослі курять на балконах цигарки, п’ють дешевий алкоголь (мабуть, усе привезено з-за східного кордону), навмисне вульгарно регочуть або матюкаються, коли я, повертаючись з лекції про колишніх мешканок цього будинку, намагаюсь увійти через браму і зробити кілька фотографій. Задоволені, що вдалося прогнати порушницю зі своєї території, продовжують виконувати свої щоденні ритуали. На щастя, розповідь О. Соляр про незвичайних жінок, осяяних світлом місяця, Олену та Гелен, ще довго звучить у вухах цієї порушниці. Якби не це, певно, тихо заплакала б.

Поділитися:

Категорії : Історія, Репортаж

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*