Лідія Іванюх ■ СПОГАД ■ №52, 2022-12-25

Oстап Васильович Лапський народився 7 липня 1926 року в селі

Гуцьки біля Кобриня на Поліссі. Після війни оселився у Варшаві. В автобіографічній довідці до збірки поезій «Мій почитачу» поет пише про себе: «Лапський за професією – учитель! Він же – поет, літературознавець, мовознавець, перекладач, публіцист. Учителював у початковій, середній і вищих школах! Найдовше – 24 роки – був україністом у Варшавському університеті (…) Вчився власного слова насамперед від батьків-селян, Василя й Дарії, у рідному середовищі 18 років! 15 років як русист Вроцлавського університету він пропрацював у лінгвістичній редакції Польського радіо, звідки його за приналежність до «Солідарності» звільнили. У 1981–1991 перебував удома». 

Відновлення незалежності України надихнуло письменника на нові творчі пошуки та звершення. Протягом останніх двадцяти років Остап Лапський, попри свої нездужання, не припиняв писати. На схилі віку таки дочекався визнання з України. За поетичні збірки «Себе: розшукую?!» та «Обабіч: істини?!» отримав Національну премію імені Тараса Шевченка. Жоден з сучасних поетів не заслуговує на неї настільки, як він. За влучним спостереженням літературознавця Василя Назарука, «Лапський шукав свого самобутнього поетичного шляху як спадкоємець внутрішньої енергії та естетичної рушійної сили шевченкового слова. Він же і в українській сучасній поезії є одним із найпослідовніших (поряд з Василем Стусом) спадкоємців шевченкових ідеалів духовного суверенітету, непокори й бунту проти всякого уярмлення…»

Оригінальність Остапа Лапського полягає саме в тому, що, виступаючи послідовником Шевченка, він сформував метод цілком новаторський. Він створив власний поетичний світ і стиль. Має, звичайно, свої взірці і зізнається в цьому, але його творчість особлива, неповторна. Можна сказати, що Остап Лапський нікого не наслідує, але, з іншого боку, ніхто також не наслідує йото. Причина цього, мабуть, банальна. Щоб писати, як Лапський, треба надзвичайно тонко знати і відчувати українську мову. Не тільки досконало розуміти значення слів, знати стилістику, фразеологію, але відчувати її всіма фібрами душі. Увага до деталей, особливе звукове оформлення віршів, вміння добрати варіанти, відповідні за звучанням – це прикметні риси поезії Остапа Лапського, з яким у цьому годі і конкурувати іншим сучасним поетам. Лапський також вирізняється на тлі сучасників стилістикою і влучністю вислову. Багато поетових рядків мають форму, близьку до афоризмів. Кредо Лапського – в його словах: «Моя мрія – відкинути москву, відкинути Варшаву, не тому, що те – москва, а це, дивлюсь, Варшава! Хочу, щоб беpeзa залишалася березою, а дуб щоб дубом був, а горобина – горобиною, і росія щоб була росією, а Польща, як співають, Польщею, а Україна, мрію, – Україною!»

Отож, мешкаючи у Варшаві, Остап Лапський залишився українським поетом. Його вірші написані соковитою українською мовою, успадкованою від батьків, винесеною з рідного Полісся. 3віддаля, лишаючись осторонь нових модних літературних віянь, Остап Лапський плекає у своїх віршах рідне слово, з ностальгією згадує край свого дитинства й молодості, переймається долею України, розмірковує над невпинним плином часу.

Помер поет 20 жовтня 2012 року.

Поділитися: