Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №27, 2019-07-07

В українського поета, перекладача, літературознавця Тадея Карабовича на ліку вже понад 10 поетичних збірок українською та польською мовами. Проте, зізнаюся, найновіша книга «Лугини», що вийшла в 2019 році у львівському видавництві «Піраміда» (серія «Приватна колекція»), – перше видання автора, яке потрапило мені до рук. Бажання прочитати збірку виникло одразу хоча б тому, що як корінна львів’янка добре знаю, що у «Приватній колекції» Василя Ґабора, на світ народжуються лише добірні видання. Сприяло першому приємному враженню від книги її художнє оформлення у виконанні Людмили Лободи. Особисто мені обкладинка збірки навіює якісь теплі спогади про літо й дитинство. З перших віршів стало зрозуміло, що і самі тексти автора є ностальгійними, меланхолійними. У них наче закарбована світла туга за чимось втраченим, а, можливо, вимріяним, але так і не пережитим.

У сучасної української поезії, особливо у верлібрів, з яких також складається збірка «Лугини», є така часта риса, як надмірна важкість. Поезії авторів-сучасників іноді аж надто заплутані метафорами, сенсами та підтекстами. Такі вірші читаються нелегко, крізь них прориваєшся наче крізь терни. Тексти, які зустрічають нас у «Лугинах», також не назвемо простими за стилістикою написання чи образністю мислення, проте сприймаються вони легко, не відштовхують, а якоюсь однією невидимою ниткою тягнуть нас далі й далі.

Про що найновіша збірка пана Карабовича? Хочеться сказати, що насамперед про любов. Любов до рідної землі, до світу, до ідеального образу коханої жінки, врешті до самого життя. Проте в цій любові проступає щось більше – якась глибока ніжність до всього сущого. Цю зворушливу, трепетну ніжність видно, наприклад, у таких поетичних образах, як розплетена коса обраниці, що, можливо, символізує якусь надінтимність; нерідко зустрічаємо теж образ мушлі, що асоціюється з жіночим началом та його еротичною сутністю; мабуть, найчастіше в цій романтичній поезії виникає образ яблука, його можемо сприймати по-різному: як символ гріха, спокуси, як бажання пізнати більше іншого, себе, світ довкола. Іноді важко було усвідомити, що перед очима – чоловіче письмо, що поезія чоловіка може звучати так зворушливо та делікатно.

Подобається в збірці «Лугини» найбільше те, як у віршах Тадея Карабовича органічно переплітається небесне й земне, святе й грішне, духовне й тілесне. У поезії автора, як і у самому житті, ліричний герой є перш за все людиною з плоті й крові, яка сьогодні молиться до ікон, а завтра п’є вино та кохає свою обраницю. Так само в «Лугинах» переплелося ностальгійне минуле з досить реальним, відносно не давнім теперішнім. Маємо у збірці, наприклад, вірш про «Небесну сотню».

Це переплетення в поезії пана Карабовича міфу й реальності якраз і робить її якоюсь казковою, але водночас дуже близькою всьому людському.

Тадей Карабович. «Лугини». – Львів: ЛА «Піраміда», 2019. – 180 с.

Поділитися: