Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №22, 2021-05-30

Нещодавно пройшла чергова річниця акції «Вісла». Розширити знання про неї можна, прочитавши книжку «Міжнародні аспекти акції “Вісла”» авторства відомих польських істориків Ґжеґожа Мотики, Маріуша Зайончковського та Томаша Стриєка. Праця, котра має близько 600 сторінок, упорядковує дотеперішні напрацювання, а також пропонує новий, розширений погляд на вже відому історію – науковці аналізують співробітництво урядів Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу у справі виселення українців.

Контекст Москви

Погляд на депортацію з точки зору сусідніх столиць дозволяє побачити, що вона була вписана у схему побудови Центральної Європи за радянським зразком. Спокій на прикордонні був метою як Варшави, так і Совєтів та Чехословаччини. Коштами або способами, якими цей спокій буде досягнуто, ніхто не переймався. «Саме тому проведення акції «Вісла» практично від початку обговорювалося з сусідами, а служби трьох держав координували дії з метою ліквідації українського підпілля», – пише Ґжеґож Мотика у першій частині книги.

На думку автора, сучасні дослідження не дозволяють говорити виключно про головну роль Польщі в депортаціях 1947 року, хоча не можна цього виключати. У книзі порівнюються різні погляди істориків на це питання: частина науковців вважає, що акція «Вісла» була абсолютною ініціативою польських комуністів, інші переконують, що її затвердила Москва. Сам Ґжеґож Мотика не має сумнівів, що відповідні документи потрапили на робочий стіл Сталіна, проте донині не з’ясовано, коли саме акція була погоджена Радянським Союзом. Той факт, що ці документи досі не розсекречені, на думку автора, вказує на ймовірність широкого втручання СРСР у польські справи.

Мотика вказує на те, що акція «Вісла» дала українським комуністам аргумент, аби повернутися до практики виселення у глиб Союзу цілих сімей, невигідних владі. Автор підкреслює також, що у Чехословаччині боротьбу з УПА використовували як аргумент для встановлення у державі повної тоталітарної комуністичної влади. Тут комуністи також пояснювали свої репресії щодо демократичних сил нібито їхніми зв’язками з українськими націоналістами.

Українець – це фашист

Наступний автор – Маріуш Зайончковський – аналізує висвітлення акції «Вісла» та українського підпілля у пресі на території досліджуваних держав. Історик відзначає, що більшість тодішніх текстів була прямою пропагандою, яка працювала у трьох напрямках. По-перше, демонструвалися зв’язки українського націоналізму з німецьким нацизмом та антикомуністичним польським підпіллям. Підкреслювалося, що всі ці сили управляються із Заходу і прагнуть розв’язати ІІІ Світову війну. Пропаганда вказувала й на участь або співучасть українських націоналістів в нацистських вбивствах поляків та євреїв. По-друге, акцентувалася потреба знищення УПА, тому в пресі широко описували жорстокість бандерівців, які «сяють звірячою ненавистю до польського народу та держави». По-третє, ці тексти закликали поляків до поселення на територіях, що залишили українці, у південно-східній частині держави. «Врешті будували також стереотип українця – доброго в УРСР  і поганого, який надалі залишається на території післявоєнної Польщі», – відзначає Маріуш Зайончковський. Історик підкреслює, що комуністична пропаганда прагнула, аби суспільство не розрізняло УПА та українців, зокрема лемків, які залишилися в Польщі після 1947 року. Тогочасна преса, пишучи про українських фашистів та їхні злочини, хотіла кинути підозри на всіх українців. Це дозволяло комуністам застосовувати принцип колективної відповідальності щодо усього нібито ворожого населення. Маріуш Зайончковський відзначає також, що огляд преси польських націоналістів та комуністів вказує на їхні спільні цілі. Одні і другі заперечували існування українців як окремої слов’янської нації і вважали, що в Польщі вони мають бути повністю асимільовані.

Історична пам’ять та місце для компромісу

Третя і остання частина книги присвячена місцю акції «Вісла» в політиці пам’яті та історіографії з часу демократичних перетворень 1989-1991 років і до сьогодні. Її автором є Томаш Стриєк. Він аналізує праці польських та українських істориків про акцію «Вісла» на фоні взаємної політики пам’яті Києва та Варшави за останні тридцять років. Що цікаво, оглядом охоплені як фахові академічні роботи, так і ті, що таким критеріям не відповідають. Автор пише також про роль істориків у польсько-українському діалозі щодо конфлікту 1939-1947 років. Томаш Стриєк демонструє тут широкий політичний контекст, який створюють не тільки політичні партії чи центральна та місцева влада, але також суспільні актори, серед яких є товариства депортованих в Україну чи організації української меншини у Польщі. Автор показує також, до чого призвела відмова засудження польським Сеймом акції «Вісла» у 2012 році та брак державної підтримки річниці депортації, яку організовувало Об’єднання українців у Польщі в 2017 році.

В «Міжнародних аспектах акції “Вісла”» пояснюється й те, чому час для зустрічних жестів поляків та українців в контексті важкого минулого вже пройшов. Тиск однієї сторони на іншу або втікання від складних питань завжди ведуть до нових проблем у відносинах між сусідами. Томаш Стриєк пише, що процес примирення держави повинні виконувати швидко, а не розтягувати у часі, лише так можна дати сигнал суспільствам про його невідворотність. «Здається, що немає іншого шляху, ніж активне залучення власного апарату справедливості проти власних злочинців та власних коштів для компенсації жертвам серед своїх громадян. Звичайно, якби Польща та Україна діяли таким чином, то у їхній політиці щодо минулого не меншу роль, ніж історики та вчителі історії, виконували б юристи та вчителі суспільствознавства», – пише у підсумках Томаш Стриєк. Він переконує, що у справі акції «Вісла» та її засудженні польським Сеймом є місце для компромісу, а вдалим моментом міг би стати 2022 рік і 75-та річниця акції. На думку історика, можливим є також зближення позицій щодо оцінки Волинської трагедії. Відкритим залишається питання: чи готові сторони зустрітися з такими викликами?

***

Grzegorz Motyka, Mariusz Zajączkowski, Tomasz Stryjek, «Międzynarodowe aspekty akcji „Wisła”». Warszawa: Instytut Studiów Politycznych PAN, 2020. – 604 s.

Поділитися:

Схожі статті

Історія однієї нелюбові на тлі першого українського Майдану

Анна Вінницька ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2021-06-13 Третій роман української письменниці, літературознавиці, перекладачки Оксани Луцишиної отримав нещодавно Шевченківську літературну премію. До цього...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*